Sunday, Nov. 23, 2014

Жінка в образотворчому мистецтві Шевченка

Автор:

|

Березень 08, 2012

|

Рубрика:

Жінка в образотворчому мистецтві Шевченка

В одному з трьох збережених донині листів Тараса Шевченка до Григорія Квітки-Основ’яненка (1778—1843), написаному 1841 року, Кобзар зазначав: «Я сього літа повинен намалювать для Академії картину, як наша чорнобрива дівчина молиться Богу, лягає спать». Такого образу Шевченкові не довелося намалювати, але надмірно висока концепція української жінки була в нього від народження та впродовж усього життя. Жінка стала символом краси й моральності не тільки в його поезії, але й у малярстві. Етичне ставлення до жінки в його житті виявилося вищим за особисті враження. Талант художника в Шевченкові пробудився в молодому віці. Де тільки можна було, Тарас призбирував для себе різні малюнки, якими довго любувався. На шістнадцятому році, тобто 1830-го, у Вільнюсі він виконав олівцем копію портрета з невідомого ориґіналу, правдоподібно, видатної французької актриси А. Лекуверер. У літературі рисунок відомий як «Погруддя жінки». Найраніший відомий нам акварельний твір Шевченка — «Голова жінки», намальований 1834 року в Петербурзі.

У біографії Тараса зустрічаємо багато жіночих імен. Від дівчинки Оксани до княжни Рєпніної та коханої Ликери, як також сотні інших, із якими зустрічався. Про долю селянської дівчини, яку збезчестив і покинув російський офіцер, Шевченко написав соціально-побутову поему під назвою «Катерина» (1838). Через неповних чотири роки він створив олією чудове полотно під однойменною назвою. Під впливом романтичних захоплень свого вчителя в Академії мистецтв Карла Брюллова Шевченко ще тоді малював копії з його картин, у котрих сюжет наповнений жіночими постатями: «Сон бабусі та внучки» й «Перерване побачення» (обидві — 1839—1840 рр.). На відміну від них, твір «Катерина» представляє соціальну несправедливість супроти чистої моралі простої української дівчини. У картину художник вклав палкі свої почуття до молодої людини та співчуття до її страждань. Цим твором Шевченко заклав основи критичного реалізму в українському мистецтві.

Аквареллю зображено «Жінку в ліжку» — малюнок Шевченка з датою 1839—1840 рр., виконаний у Петербурзі. Відразу після цієї роботи з-під пензля художника з’явилася ще одна акварельна картина під назвою «Марія» за поемою О. Пушкіна «Полтава». На початку 1841-го Тарас, усе ще перебуваючи під впливом Брюллова, намалював аквареллю на папері свою наступну картину «Циганка-ворожка». Цікаві рисунки жіночих фігур чорнилом бачимо на полях рукопису поеми «Мар’яна-черниця». У той сам час, коли Шевченко писав поему «Сліпа» (1842), він створив олівцем і сепією ілюстрацію «Сліпа з дочкою». Під назвою «Панна Сотниківна» він намалював ескіз за сюжетом повісті Г. Квітки-Основ’яненка. Думку про створення картини подав йому автор повісті, але робота, виконана олівцем, не збереглася. У мистецькій спадщині маляра налічується понад 150 портретів, і жіночих серед них — більша частина. Один із перших, намальований 1843 року олією, — це «Портрет Г. Закревської». Із нею Шевченко особисто познайомився в с. Мойсівці в поміщиці Тетяни Волховської. Існують спогади О. Афанасьєва-Чужбинського про те, що Тарас покохав «Ганну вродливу». Хоч справжнього її прі­звища не вдалося встановити, саме з неї художник

виконав портрет між 1846—1847 рр. в Україні. Робота олійної техніки на полотні зберігається в Державному музеї образотворчого мистецтва в Києві. Є там і «Портрет Маєвської» в овалі, що його Шевченко намалював не раніше як у травні 1843-го. Портрети в спадщині маляра взагалі визначаються великою цінністю. «Портрет дівчини з собакою» належить до ранніх творів, на ньому ліворуч унизу є дата — 1838 рік і авторський підпис. Портретована, за думкою дослідників, — дочка лейб-медика Федорова. Існує кілька жіночих портретів, чиї імена й прізвища встановити не вдалося: «Портрет невідомої в намисті» (1840), «Портрет невідомої біля фортепіано» (1842), «Портрет невідомої в блакитному вбранні» (1846), «Портрет невідомої в бузковій сукні» (1845), «Портрет невідомої в коричневому вбранні» (1845), «Портрет невідомої» (листопад 1849 — квітень 1850). Перших п’ять було створено в Петербурзі, останній — шостий — в Оренбурзі, і всі виконано акварельною технікою. У них відчувається більша розмаїтість та вибагливість композиційної побудови та використання малярем дзвінкої багатобарвності кольорової палітри.

Із життя самого поета й художника знаємо, що він захоплювався жінками з мистецькими прикметами. Варвара Рєпніна, наприклад, — письменниця, поетеса та знавець мистецтва; Аґата Ускова — освічена, розумна, «прекраснейшая женщина», як зізнався поет у листі до Б. Залеського (1845), із нею він міг поговорити про літературу. У селі Мойсівці Пирятинського повіту Шевченко побував у січні 1846 року. Тут намалював портрет поміщиці О. Шостки, який розіграли в лотерею, і портрет Єлизавети Кейкуатової (олія, 1847). Роком раніше, перебуваючи на завдання Київської архео­графічної комісії на Чернігівщині, Художник відвідав Марківці, де виконав вісім портретів власників цього села — поміщиків Катериничів, серед яких нам відомі жіночі «Портрет Марії Катеринич», «Портрет Тетяни Катеринич» (дружини старшого сина) і «Портрет Олени Афиндик» (матері Т. Катеринич). «Портрет Юлії Григорівни Срибдольської» (олівець, 1847) намальовано в січні на її хуторі Сороці на Борзенщині.

6 квітня 1847 року Шевченка було заарештовано й опісля заслано на десятирічне ув’язнення зі забороною писати й малювати. Та все-таки, попри муштри в різних казармах, фортецях, серед брутальних і п’яних солдатів, він не міг просто сидіти й не діяти. «А дивитися та не малювати — це така мука, яку зрозуміє тільки справжній художник» (Із листа до В. Рєпніної від 24 жовт­ня 1847 року). Між листопадом 1849-го та квітнем 1850 року йому вдалося намалювати в Оренбурзі портрет Олени Бларамберґ. У Новопетровській фортеці в 1853—1854 рр. Шевченко намалював три портрети Аґати Ускової. Перший із них — погрудний, другий — більш ніж поясний, третій — із донькою Наташею (сепія). На євангельський сюжет про зустріч Христа біля колодязя із жінкою з ворожої Юдеї Самарії та про те, як Він схилив її до християнської віри, відомий твір Шевченка під назвою «Самаритянка» (1856). Для картини «Казашка» (1856) маляр насамперед виконав ескіз «Казашка над ступою», а влітку 1857 року створив сепією малюнок «Казашка Катя». У цьому творі зображено сестру няньки старшої доньки коменданта Новопетровської фортеці Іраклія Ускова. Під час плавання пароплавом «Князь Пожарський» з Астрахані до Нижнього Новгорода 30 липня 1857-го намалював Тарас Григорович «Портрет Катерини Никифорівни Козаченко» (італійський і білий олівці на тонованому аркуші паперу). Один із перших офортів Шевченка — це робота «Дві дівчини», створена в Петербурзі в травні 1858 року, а наприкінці травня намалював він «Портрет Марії Степанівни Кржесевич». Технікою офорта виконано наприкінці 1858-го картину «Сама собі в своїй господі». До цієї роботи існує ще й малюнок Шевченка та ескіз. Романтичним його твором, наповненим фантазією, вважається картина «Русалки», намальована сепією та білилом у Петербурзі в кінці березня 1859 року. До малюнка є три ескізи на замовлення Петра Кочубея — відомого дослідника в галузі мінералогії й хімії. Портрет Марії Василівни Максимович, дружини Михайла Максимовича — українського історика, фольклориста, мовознавця та природознавця, нарисовано під час останнього перебування Шевченка в Україні та гостювання й ночівлі в Прохорівці 22 червня 1859-го, на що вказує дата й підпис автора.

На кілька днів зупинившись у селі Гірявці, відвідав Афанасію Олексіївну Лазаревську, матір шести братів Лазаревських, і написав із неї портрет італійським олівцем та крейдою в серпні 1859 року. Останнім із жіночих портретів Шевченка вважається «Портрет Ликери Полусмакової», його нареченої, з якою познайомився в червні 1860-го на дачі в Надії Забіли-Білозерської в Стрельні біля Петербурґа, опісля чого мав намір з нею одружитися. Поет згадував її в листах до багатьох своїх знайомих, присвятив їй вірші, а один з останніх — «Барвінок цвів і зеленів» — навіяний розривом із Ликерою.

Копію з картини Карла Брюл­лова (1831) Шевченко виконав під назвою «Вірсавія» (офорт, акватинта) наприкінці травня 1860 року на основі біблійного сюжету про Вірсавію. Цей твір Тарас подав до Ради Академії на здобуття звання академіка. 31 жовт­ня Санкт-Петербурзька імператорська академія мистецтв за умілість і знання ґравірувального мистецтва визнала Тараса Шевченка академіком, на що він повністю собі заслужив.

Крім указаних вище творів, художник присвятив жінці ще й такі картини: «Натурщиця» (папір, акварель, 1840), «В гаремі» (акварель, 1843), «Благословіння дітей» (папір, сепія, 1856), «Натурщиця» (папір, офорт, 1860), портрет подружжя Бажанових — Катерини та Миколи (1856—1857), подружжя Якобі (1857). Десятки жіночих портретів, намальованих Шевченком, так і не було знайдено. Це — портрети Ганни Миколаївни Попової, Марії Олександрівни Дорохової, Анни Пущиної, С. Варинцової зі сином, доньки С. Гулака-Артемовського, Варвари Карташевської, Л. Зотової, Матильди Обручової, доньки Ускових — Наташі і кілька інших.

 Павло Лопата

Share This Article

Related News

Українка здобула нагороду американського уряду
«Поводир» — перший в Україні фільм, який зможуть «подивитися» незрячі люди
Акція «Спали українські книги»

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply