Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 19, 2018

Згадка про Василя Кричевського «не злим тихим словом»

Автор:

|

Грудень 28, 2017

|

Рубрика:

Згадка про Василя Кричевського «не злим тихим словом»

15 листопада 1952 року близько п’ятої години пополудні у Каракасі, столиці Венесуели, помер видатний архітектор і маляр-мистець Василь Кричевський. 31 грудня того ж самого року українська громадськість міста, в якому він жив разом із дружиною і працював останні п’ять років життя, для відзначення його 80-ліття від дня народження, готувала гостину. Та цього не сталося. Кричевський майже від початку 1952-го хворів на запалення легенів із мокрим плевритом. Лікарі щотижня випомповували з них воду. Боровся зі смертю, котра виявилася сильнішою за його могутній організм. У Каракасі його поховали за українським звичаєм. Ще довго після смерті архітектора та художника всі кімнати скромного будинку, де жила родина, були заповнені його картинами. Більша частина висіла на стінах — відчувалися чарівність української природи, теплота краєвидів і пейзажів, рідність атмосфери, які могла передати пензлем і кольорами на полотна тільки людина з українською душею. Мистець, у силу своїх можливостей, брав участь у громадській праці. Читав для української спільноти доповіді про українське церковне мистецтво, українську архітектуру, історію українських килимів та їхню орнаментику. Оформляв сцени та виготовляв декорації для українських вистав. Давав свої поради під час репетицій п’єси «По ревізії», яку готували члени Об’єднання українських жінок у Венесуелі. Хоч був свідомий того, що хвороба не вилікована, Кричевський не піддавався їй, малював і малював, залишаючи за собою картини-шедеври.
Ця постать вважається одною з найпомітніших в українській історії образотворчого мистецтва й архітектури. Василь Григорович Кричевський народився 31 грудня 1872 року в селі Ворожба, неподалік від Лебедина, на Слобожанщині. Закінчивши початкові класи, 13-річний Василько, продовжував науку в залізничній технічній школі в Харкові. Як доброго кресляра взяв до себе помічником Іліодар Загоскін, незвичайно доброї вдачі архітектор. У його майстерні Кричевський пройшов дуже добру школу архітектурного креслення та техніки будування. Від цього архітектора перейшов до Олексія Бекетова, котрому допомагав оформлювати тоді великі будови — банки, бібліотеки, судові й інші громадські та житлові споруди. Після цього Кричевський уже міг працювати самостійно.
Під час Харківського всеросійського археологічного з’їзду 1902 року було знову порушено справу побудови будинку для Полтавського губернського земства, ідея якої постала майже за десять років до цього. Члени Земської управи вирішили збудувати нову споруду на місці старої. Робота будівельників почалася, ними керував Євген Саранчов, москвин, вороже налаштований проти українців і членів управи. Будівництво просувалося дуже поволі. Невдоволені проектом Олександра Ширшова «земці» замовляли проекти як у місцевих архітекторів, так і в київських. Найприхильніше вони поставились до ескізу московського архітектора Івана Жолтовського.
Коли ж проект показали славетному Сергію Васильківському, то він порадив управі оголосити конкурс на оформлення фасаду будинку. Цю думку підтримав відомий у мистецьких колах України Опанас Сластіон, викладач Миргородської художньо-промислової школи. 1903 року він закликав усіх будівельників і декораторів надати запланованому земському будинку українського стилю. До того ж, Сластіон сповістив діячів земства, що знає художника-архітектора, котрий зміг би спроектувати подальше будівництво основного фасаду, але прізвище не назвав. Ним виявився Василь Кричевський, котрий швидко створив ескіз оформлення зовнішньої частини будинку. Під час зустрічі з членами журі він детально розповів про свій погляд на реалізацію плану. Після кількох доробок проект остаточно затвердили наприкінці 1903-го. Праця 31-річного архітектора завершилася перемогою. Не маючи належної освіти, але здобувши знання самотужки, ходячи селами Лебединського повіту, в яких змальовував місцеві хати та церкви, деталі та способи їхнього будівництва, він всмоктував для себе основу української естетики та красу українського народного мистецтва. І в цьому, власне, відсутність чужої школи, особливо московської Строгановської, чи Інституту гражданських інженерів у Санкт-Петербурзі до помогла йому знайти власний шлях.
При спорудженні будинку Полтавського земства в українському стилі, Кричевському довелося зазнати багато перешкод і значного саботажу з боку Саранчова, котрий сподівався добре заробити на будівництві. Василь Григорович мав іншу мету й інші мрії. Для прикрас бокового, задньої та передньої стіни, інтер’єрів, зал і вестибюлю він замовляв такі не матеріали і такого кольору цеглу, здебільшого червоного кольору, які хотів Саранчов, а радше цеглу теплуватого тону в українських виробників. Всі роботи виконувалися в єдиному, витриманому стилі з використанням деталей славетного будинку Галагана у с. Сокиринці, у яке їздив Кричевський, а також із традицій українського народного будівництва. Оригінальність будови полягала ще й в особливій колористиці.
Ось опис: 70-метрової довжини будинок, гармонійно поєднаний із трьома вертикальними передніми виступами-ризалітами та двома баштами обабіч центрального. Над парадним входом побудовано три видовжені вікна, оздоблені по боках звивистими майоліковими колонками, а над ними видніється земський герб. 14 гербів усіх повітів Полтавського земства вдало вписані на стіні між двома поверхами. Дахи будівлі вкриті трьох різних кольорів черепицею — зеленою, синьою та ніжно-голубою. Після другої світової війни дах покрили звичайною коричневою. Зовнішнє оздоблення будинку відповідало внутрішньому з багатством орнаментів геометричного та рослинного узорів, що були широко популярними на полтавських рушниках, кахлях, домашнього вжитку мисках і писанкарстві. Серед інтер’єрів вирізняється шикарний вестибюль, частини якого зроблені з білої глини. По боках гарних сходів побудовано колони з усілякими візерунками. Під наглядом Кричевського були виконані роботи у головній залі: дерев’яні хори зі сволоком, оздоблені чудовим різьбленням та дві бічні ложі, оброблені деревом і вітражами. До оздоблення полтавського палацу Кричевський залучив доброго різьбяра Прокопа Юхименка, котрий вклав усі своє вміння в значну частину інтер’єру та вхідні двері будинку. Маючи добрі взаємини з гончарями та кахлярами, архітектор залучив і їх, а також учнів Миргородської школи, котрі виготовляли різного роду парадні кахлі та майолікові оздоби.
Архітектурна пам’ятка Полтавського земства стала визначним пунктом у новій українській архітектурі, і на її досвіді базувалася ціла генерація українських архітекторів. Це була вдала спроба відродити в новому будівництві минулі способи, які широко застосовували будівничі у громадських будинках, житлах козаків, міщан, селян у церквах, соборах, дзвіницях тощо. Полтавський земський, а тепер Краєзнавчий музей, заснований 1891 року, був перенесений туди 1920-го, вдало вписався в природне середовище, імпозантно й урочисто простояв від закінчення його будівництва, що тривало чотири роки, до часу, коли німці спалили будинок музею під час Другої світової війни. Але у післявоєнні роки його відбудували, там зберігається близько 80 тис. різних експонатів. Відреставрували і три великі монументальні панно художника Сергія Васильківського. На передовій стіні він намалював «Обрання полтавським полковником Мартина Пушкаря на майдані Спаської церкви 1650 року». На створення цього полотна дав згоду Кричевський, знаючи історію боротьби Пушкаря проти гетьмана Івана Виговського, пропольської орієнтації, котрий 1658-го розгромив повстанців під проводом полковника своїм військом під Полтавою, де вбили Пушкаря. На лівій стіні від головної художник створив картину «Козак Голота», а на правій бічній створив композицію «Чумацький Ромоданівський шлях».
Земський будинок виразно відрізнявся від інших полтавських забудов. Він став унікальним через форму конструкції, що походила з традицій народної архітектури. Поява цього знаменитого будинку справила велике враження на тодішнє українське суспільство. Хоча Кричевський і мусів приховати назву стилю «український» і офіційно представити як «южно-рускій ренесанс»
1902 року мистець став членом підготовчої комісії проведення археологічного з’їзду. Йому тоді доручили оформлення селянської хати слобідського типу для етнографічного відділу виставки з’їзду. Типова хата Слобожанщини, в побудови якої Кричевський вклав багато своєї енергії, стала центром уваги всієї виставки і найбільше зацікавила відвідувачів.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...