Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

Зарваницький Кошиць

Автор:

|

Грудень 31, 2014

|

Рубрика:

Зарваницький Кошиць
«Нью-Йоркський боян» під орудою Мирона Гундича. 1915 рік

«Нью-Йоркський боян» під орудою Мирона Гундича. 1915 рік

У Чернівцях 1901 року було організовано співацьке товариство «Буковинський боян», учасниками якого стали представники української інтелігенції. А через два роки тут постав «Міщанський хор», де співали переважно робітники. Очолив його також представник робітничого класу, Мирон Гундич, котрий працював на залізниці. Він хоч і не мав відповідної музичної освіти, але добре грав на скрипці, гри на якій навчався у відомого скрипаля, дириґента й композитора Адальберта Гржімалі.

Уже після кількох репетицій хор виступив із концертом, під час якого виконав хорові аранжування пісень «Ой, вербо, вербо» Н. Кумановського, «Було не рубати зеленого дуба» Січинського, «Глибоким сном» і «Туман яром котиться» Лисенка та «Серенаду» Шторха. У газетних рецензіях на цей виступ зазначалося, що спів хору справив глибоке враження на присутніх у залі. Тож, заохочений громадськістю, того ж року «Міщанський хор» улаштував кілька вечорниць і два концерти, один із яких було присвячено творчості Юрія Федьковича.
На початку ХХ ст. Чернівці були не тільки важливим опорним пунктом на сході Австрійської імперії, але й великим культурним центром Буковини. Сюди приїздили відомі в Європі знаменитості та музичні колективи, а 1904-го місто відвідав основоположник української класичної музики Микола Лисенко. 6 травня для великого гостя було влаштовано святкову імпрезу, участь у якій узяло кілька мистецьких колективів, зокрема «Міщанський хор», у чиєму репертуарі були обробки пісень «Козаченьку, куди йдеш», «Верховино, світку ти наш», «Коло млина, коло броду» та духовний гімн «Боже великий, єдиний» М. Лисенка.
Улітку 1905 року Мирон Гундич виїхав до Америки й, осівши в Нью-Йорку, обійняв місце дяковчителя при церкві Св. Юра, де заснував хор «Нью-Йоркський боян». Він був людиною працьовитою й активною, уже за два місяці зумів підготувати колектив із 70 хористів до виступу на сцені. Перший із них відбувся 17 лютого в залі «Мангеттен-ліцеум», де було виконано «Думи мої» та «Над прутом» І. Воробкевича, «Ой, зійшлися козаченьки» та «Козаченьку, куди йдеш» М. Лисенка, «Сокіл» В. Матюка й інші твори.
Наступний виступ хору відбувся 27 серпня 1907-го з нагоди приїзду до міста українського католицького єпископа Стефана Сотера Ортинського. Концерт пройшов у залі готелю «Нетерленд» у присутності 120 душпастирів і значної кількості представників громадських організацій. А наступного дня за участю хору та великого гостя в церкві Св. Юра було відправлено службу Божу .
То був початок яскравого злету «Нью-Йоркського бояна», популярність якого швидко набула розголосу в місті Великого яблука та його околицях. Важливим здобутком такої діяльності став урочистий концерт до 47-ї річниці відходу у вічність Тараса Шевченка, що відбувся 4 червня 1908 року в залі «Мангеттен-ліцеум». Того разу хор співав у супроводі симфонічного оркестру. І саме після цієї святкової вистави українська преса назвала маестро Гундича «найкращим дириґентом Америки».
Умови для праці дириґента були досить сприятливі. Однак 1910 року п. Гундич повернувся в Чернівці та знову взявся до керівництва заснованим ним же «Міщанським хором». Але то вже був фахівець, котрий своїм умінням і талантом зміг досягти не тільки високого рівня звучання хору, а й ідеальної трактовки, образу та стилю виконуваних творів. Словом, праця в Америці пішла на користь. І не дивно, що за короткий час «Міщанський хор» став одним із найкращих хорових колективів Буковини. Про це можна було судити з успішного Шевченківського концерту, організованого в Чернівцях 9 березня 1911-го.
Того ж року хор улаштував урочисту імпрезу до 100-річчя від дня уродин Маркіяна Шашкевича та розпочав підготовку до 100-річчя Тараса Шевченка. Ця імпреза відбулася, але Мирона Гундича на святі не було. 5 березня 1912 року він уже перебував у Нью-Йорку. Було йому на той час 42 роки.
Відтоді й беруть свій початок великі здобутки мистця з його «Нью-Йоркським бояном». Так, 20 червня 1914-го хор узяв участь у постановці опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Ставив його аматорський гурток «Українська бесіда». Постановка відбулася в нью-йоркському «Арлінґтон-голлі». Дириґував оперою Мирон Гундич.
Ще визначнішим досягненням хорового колективу під керівництвом маестро став великий концерт у знаменитому «Карнеґі-голлі» в Нью-Йорку 19 січня 1915 року. Про це у «Свободі» писалося: «Сьогодні, о 8.30 вечора, в «Карнеґі-голлі» відбудеться великий український концерт, чистий дохід від якого призначено для вдів і сиріт загиблих наших братів у Галичині. Участь у концерті візьмуть славнозвісний соліст Метрополітен-опери Адам Дідур, співачка Марія Раппольд, піаністка Софія Наїмська та хор «Нью-Йоркський боян» під орудою Мирона Гундича. Тож віриться, що присутні отримають велике задоволення від цього концерту, бо така нагода трапляється дуже рідко». Слід сказати, що то був перший в історії виступ українського хору в цій знаменитій залі Нью-Йорка.
Того ж року хор організував до роковин гетьмана Івана Мазепи велику святкову імпрезу, що пройшла 30 жовтня в «Купер Юніон-голлі». Із цієї нагоди у «Свободі» зазначалося: «Тисячі людей нетерпеливо очікували, коли буде відчинено вхідні двері до зали. О 6.45 простора зала була заповнена по береги. Море людей. Жваві розмови. У гарно прибраній залі – українці, поляки, росіяни та представники інших народностей. На сцені – прикрашені синьо-жовтими стрічками портрети Шевченка, Вашинґтона, Лінкольна та Мазепи. О 7.15 на сцену вийшов український хор під орудою Мирона Гундича. Усі хористи – в українських народних строях. Присутні встають і вітають їх бурею оплесків, а за мить залу наповнили звуки мелодії зі словами: «Далека ти, а близька нам кохана Вітчизно».
Участь у концерті взяли солісти Михайло Зазуляк, Емілія Корнатова, Юлія Корецька, Микола Шустакевич, Наталя Гриневецька та хор «Української бесіди», очолений Мироном Корикорою. На завершення імпрези «Нью-Йоркський боян» під орудою Мирона Гундича виконав «Заповіт» Т. Шевченка та славень «Ще не вмерла Україна» М. Вербицького. А наступного дня відбулася хода вулицями міста й було проведене зібрання Українського сойму, головою якого обрали Володимира Семеновича із Чикаґо. Концерт було повторено вдруге.
1918 року Мирон Гундич отримав парафію в Ньюарку. Бажання прислужитися українській громаді було великим, та сталося непередбачене. Несподівана смерть забрала його 17 січня 1920-го, на 49-му році життя. У невеличкому некролозі, вміщеному в газеті «Свобода» від 31 січня 1920-го, сповіщалося: «Мирон Гундич, відомий між українцями хоровий диригент, нагло помер у Ньюарку (Нью-Джерзі). Від самого заснування католицької парафії в Нью-Йорку покійний трудився при церкві Св. Юрія, відзначаючись музичним талантом, і був душею колективу й організатором численних концертів, які слід зачислити до найкращих у Нью-Йорку. Він був при кількох парафіях у Пенсильванії, але знову повертався до Нью-Йорка. 1919 року маестро, прийнявши священицький сан, залишив професію дириґента й отримав парафію в Ньюарку. Там його й застала невмолима смерть. Похорон покійного відбувся при великім числі його приятелів, знайомих і родини».
Відомо, що Мирон Гундич народився 30 жовтня 1871-го в Зарваниці Підгаєцького повіту (тепер — Теребовлянського району). Окрім музичної діяльності за роки життя в Америці він займався доброчинністю та матеріально підтримував товариство «Просвіта». Ще довго після його смерті дружина Марія роздаровувала музичні твори й літературу зі скарбниці мистця, яку він так ретельно збирав і беріг.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...