Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 22, 2019

Заокеанські шляхи славетної опери

Автор:

|

Листопад 14, 2013

|

Рубрика:

Заокеанські шляхи славетної опери

16 січня 1910 року зусиллями Українського драматичного театру, створеного в грудні 1909-го, уперше на заокеанських берегах було поставлено оперу «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Це відбулося в залі нью-йоркського «Сокол-голу». Головні партії виконували К. Клицерівна (Одарка), В. Малевич (Карась), М. Клицерівна (Оксана), О. Боянівський (Султан), В. Стешин (Андрій) й А. Залізняк (Селіх-Ага). 

А 27 січня того року в рецензії газети «Свобода» писалося: «Оце випало нам уперше побачити виставу, злагоджену Українським народним театром в Америці. Товариство «Запорізька січ» узяло собі за мету живим словом і музикою внести в життя українських заточенців промінь пізнання: хто ми, що ми й чиї ми діти». Далі йшлося про те, що цією постановкою театральний колектив прагне показати на чужині знану в рідному краю оперу. І це йому вдалося, бо тоді «Запорожець за Дунаєм» ішов 16, 19, 20, 22, 25, 27, 29 січня в залах Нью-Йорка та його околиць.
Із роками зростав мистецький рівень виконуваних партій у опері, а особливо, коли в Нью-Йорку було засноване товариство «Українська бесіда», при якому діяли драматичний гурток, хор і оркестр. Рушійною силою цих колективів був музикант із професійною освітою Мирон Корикора, завдяки якому «Запорожця за Дунаєм» було поставлено в «Арлінгтон-голі» 20 червня 1914-го. Учасниками цієї імпрези були Е. Корнатова (Одарка), М. Корикора (Карась), І. Комишевська (Оксана), В. Лавришко (Андрій), А. Пасічник (Султан), Н. Трач (Селіг-Ага). Хором і оркестром диригував Мирон Гундич.
Згодом «Запорожця за Дунаєм» почали ставити чи не в усіх українських товариствах Нью-Йорка, Бостона, Чикаґо, Філадельфії й у інших містах. Досить успішно здійснило постановку опери товариство імені І. Котляревського в Гамтрамку 28 листопада 1915 року в залі «Детройт опера-гауз». Увесь прибуток було призначено на підтримку Січових стрільців в Україні.
Не відставали від українських мистців США й їхні канадські колеги, зокрема товариство «Боян» у Вінніпезі. Про це на початку травня 1917 року в газеті «Робочий народ» повідомлялося: «Українці, любителі нашої пісні! Не забудьте, що товариство «Боян» у суботу 12 травня у «Квін-театрі» ставитиме славну українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Ви, відколи мешкаєте у Вінніпезі та взагалі в Канаді, ще не бачили цієї опери, тож будьте першими з тих, хто її побачить і почує. Приходьте самі та приводьте своїх знайомих».
1921-го при Українському народному домі в Нью-Йорку було організовано Український драматичний театр, при якому працювала оперна трупа. Її керівниками були колишня артистка галицького театру «Бесіда» Юлія Шустакевич і Мирон Корикора. Ця трупа стала пропагандистом багатьох українських опер, а найперше — «Запорожця за Дунаєм».
15 березня 1931 року в залі цього ж Українського народного дому «Запорожця за Дунаєм» поставив колектив, очолений відомим співаком Миколою Карлашем. Саме ця постановка тривалий час залишалася взірцем українського оперного мистецтва. Із цього приводу в газеті «Свобода» від 23 березня 1931-го зазначалося: «Такого підбору виконавців, як було цим разом, не лише Нью-Йорк, а й ціла Америка ще не бачила. Та, правду кажучи, і вдома, в Україні, нам не доводилося стрічати такого прекрасного підбору вокальних сил. І якщо раніше виходило, що в «Запорожці» домінував Карась, вражаючи публіку найперше грою, то це тому, що не було між ними такого співака, яким є наш Карлаш. Своїм співом він далеко випередив корифеїв української сцени».
Вистави «Запорожець за Дунаєм» відбувалися не тільки українською, а й англійською мовою. Так, у часописі «Свобода» від 8 травня 1937 року повідомлялося: «8 і 9 травня в залі театру «Венеція» в Нью-Йорку пройдуть вистави опери «Запорожець за Дунаєм» англійською мовою, де співатимуть американські співаки, переважно солісти «Метрополітен-опери». У виставі візьмуть участь великий симфонічний оркестр і оперний хор у кількості 50 осіб. Цю оперу опрацював і доповнив новим актом «Гостини Івана Карася в турецького султана» український композитор Павло Печеніга-Углицький».
Звучала ця опера англійською мовою й 11 червня 1938-го в залі «Емерсон-музею» в м. Серакюзах. Виконували її солісти театру «Опера Серакюз» спільно зі «Серакюз Сівік Баллей Ассошіейшн». Партію Карася вів соліст «Метрополітен-опери» Андрій Добрянський, а Султана — дириґент місцевого чоловічого хору «Сурма» Зенон М’ягкий. Американська преса відзначила цю постановку ґрунтовними й розлогими рецензіями.
У вересні того ж 1938 року «Запорожця за Дунаєм» було сфільмовано. Це було зроблено силами корпорації «Авраменко Фільм Продакшн». Відразу після успішного випуску «Наталки Полтавки» (1936) і «Марусі» (1938) Василь Авраменко розпочав підготовку до екранізації «Запорожця за Дунаєм». Урахувавши помилки своєї попередньої роботи, він вирішив запросити на головні ролі найкращих майстрів оперної сцени Михайла Швеця (Карась), Марію Сокіл (Одарка), Галю Орленко (Оксана), Дмитра Креона (Кобзар), Володимира Заліцького (Селім-Ага), Олексу Черкаського (Андрій) і Миколу Карлаша (Султан). Музичну частину фільму опрацював композитор Антін Рудницький. Не без труднощів, але роботу було успішно завершено та передано до технічного опрацювання. Презентація фільму відбулася 8 грудня 1939-го в Саскатуні, а через кілька днів його було показано в Нью-Йорку.
Визначний внесок у справу пропаганди українського оперного мистецтва зробив відомий в Україні, а згодом у Канаді актор і співак Григорій Манько-Ярошевич. Прибувши в січні 1950 року до Вінніпега, він одразу ж згуртував новоприбулих українських співаків і поставив «Запорожця за Дунаєм». Так було й у Торонто, куди актор перебрався на постійне проживання. Ця опера була для нього домінуючою силою натхнення, і він назавжди залишився одним із найяскравішим виконавців партії Карася.
1961-го в Нью-Йорку було створено Ансамбль української опери, який очолив галичанин Лев Рейнарович. Протягом 24 років його учасники славили українську оперу та рідну пісню на заокеанських берегах. Вони десятки разів ставили «Запорожця за Дунаєм» у багатьох містах США та Канади. Серед членів ансамблю були добре знані в діаспорі співаки Лев Рейнарович, Галина Андреадіс, Марта Кокольська, Іван Гош, Іван Самокиш, Василь Мельничин, Богдан Чаплинський, Володимир Карпинич і інші. Що ж до рівня деяких із них, то краще не скажеш за відомого поета В. Чикаленка, який у рецензії на виставу, що відбулася 23 вересня 1973 року в Ірвінгтоні (штат Нью-Джерзі), писав: «Не можу не сказати, що Л. Рейнарович у партії Карася був саме таким правдивим, яким був сам персонаж. Ясна зірка нашої оперної сцени Г. Андреадіс зобразила Одарку так, що до цього нічого вже більше додавати не треба. Звичайно, це не означає, що якась інша талановита «зірка» не дала б чогось у своєму дусі. М. Кокольська в партії Оксани дзвеніла ліричним соловейком, а Б. Чаплинський у партії Андрія був їй до пари».
Знаменною подією стала постановка опери для української громади Клівленда. Українська преса відзначала: «Український хор імені Т. Шевченка під батутою Ярослава Барнича та за співучасті професійної оркестри відзначив 100-річчя популярної української опери «Запорожець за Дунаєм» ювілейною виставою, яка відбулася 28 жовтня 1962 року в переповненій глядачами залі «Парма Сеньйор Гайскул». Головні партії в опері виконували Наталя Носенко (Одарка), Соня Сахно (Оксана), Яків Сідельник (Карась), Василь Мельничин (Андрій), Петро Зелений (Імам), Володимир Боднар (Султан) й інші. Святкову імпрезу прикрасили своєю присутністю танцювальний гурток і режисер Слава Барнич.»
У вересні 1975-го композитор і хоровий дириґент Зенон Лавришин заснував у Торонто Українсько-канадське оперне товариство, яке найперше взялося до здійснення постановки опери «Запорожець за Дунаєм». Вистави відбулися 4-7 грудня 1975 року в залі театру Королеви Єлизавети. Дириґував оперою Зеновій Лавришин. Танці ставив Семен Джуган, а режисером був Орест Ковальський.
Востаннє українці Торонто побачили оперу «Запорожець за Дунаєм» 29 жовтня 1982-го. Це робилося силами все того ж Українського оперного товариства в залі «О’Кіф Сентер» під управою дириґента Володимира Колесника. Ця постановка, як писала відома громадська діячка Оксана Соколик, була справжнім великим здобутком колективу Українського оперного товариства, особливо з огляду на ті труднощі, які йому випало подолати.
На жаль, уже понад 30 років у Торонто не знаходиться організації, товариства чи колективу, що міг би таке повторити. І стає сумно, коли дізнаємося з Інтернету, що десь іще дивляться та слухають цю оперу, яка, без сумніву, є великим надбанням українського музичного мистецтва.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...