Новини для українців всього свту

Thursday, May. 28, 2020

Заокеанські шляхи Дмитра Гнатюка: до 95-річчя уродин співака

Автор:

|

Квітень 22, 2020

|

Рубрика:

Заокеанські шляхи Дмитра Гнатюка: до 95-річчя уродин співака
Дмитро Гнатюк

Його називали співучим символом України, людиною унікальної енергетики та харизми. Голос співака був приємного тембру, широкого діапазону, великої потужності, сонячної теплоти та земного шляхетства. Якось Дмитро Гнатюк сказав: «У мене була мрія, так заспівати українську пісню, як ніхто інший. І мені це вдалося. А тому я щаслива людина! От, тільки шкодую, що ці роки пролетіли так швидко».
За довгі роки свого артистичного життя співак здійснив велику кількість концертних виступів за кордоном, а найбільше — в Канаді. І це не тільки тому, що в Торонто з 1940-го жила його старша сестра Анна (1921-2014), а й тому, що канадські українці просто упивалися його співом.
Уперше до Канади Дмитро Гнатюк прибув восени 1962 року. Його концерти відбулися у Ванкувері (1,1 тис. слухачів), Вікторії (600), Едмонтоні (1,5 тис.), Ріджайні (400), Едмонтоні (1,5 тис.), Вінніпезі (2 тис.), Віндзорі (1 тис.), Торонто (2,3 тис.), Монреалі (1,5 тис.). Канадська преса високо оцінила його мистецтво. Газета «Вінніпег фрі пресс» 20 жовтня 1962-го писала: «У Дмитра Гнатюка голос один із тисячі. Він великий, чистий, дуже багатий, тренований настільки, що будь-яка вокальна трудність здається йому легкою та природною, як розмова та ходіння. Співак може зробити свій голос великим і маленьким, сильним і слабким, похмурим, світлим і радісним».
Свої концерти співак завжди будував із двох відділів, у першому з яких виконував український репертуар, а в другому співав пісні та романси російською що викликало невдоволення присутніх у залі, тим більше, що звучали вони якось неприродно. Де ж він був щирий, а де співав від обов’язку? Сам співак пояснював такий підбір репертуару тим, що він — народний артист СРСР і має виконувати твори інших народів, а співає їх російською за браком українського тексту. І тільки наприкінці концерту на вимогу публіки завжди співав «Пісню про рушник» П. Майбороди на слова А. Малишка. Рецензії музичних критиків на його виступи були різними. Одні критикували, а інші — хвалили. Так, після концерту у Вінніпезі, в газеті «Український голос» від 21 листопада 1962-го зазначалося: «Дмитро Гнатюк зробив гарне враження як своєю поставою, так і вальорами свого голосу. Свого вершка досягнув завдяки великій обдарованості. М’який тембр голосу, велика шкаля й душа, шовкові піанісімо, добре поставлений на фальцеті голос, який він уміє крещендувати на форте. Декому це дуже сподобалося. Публіку він брав не штучним, а природним голосом із домішком теплоти свого серця. У нього явно помітні акторські здібності».
Варто зупинитися на концерті співака, який відбувся 5 листопада в Торонто у престижному «Мессі-голі». Тут публіки було більше, ніж у попередніх містах, і була вона налаштована патріотичніше. Йому радили взагалі не виконувати російських пісень. І якщо в попередніх виступах він міг сказати: «Гаразд, проспіваю «Рушничок», але перед тим прослухайте одну російську пісню», то в Торонто мало бути інакше. Коли звучали пісні російською мовою, то в залі вчинився гомін, тупіт ніг, вигуки та галас. Все заспокоїлося лише після початку вступу до пісні «Рідна мати моя». Про це Петро Волиняк у своїй рецензії «Той, хто зворушив людські серця», опублікованої в журналі «Нові дні» в грудні 1962 року, писав: «Перші акорди роялю й перші слова пісні посадили публіку на місця. В залі абсолютна тиша — ніхто й не дихне. Очі всіх широко розкриті, люди, здається, не слухають пісню, а просто п’ють її. Кінець. Буря оплесків, вигуків, свист, крики «браво», «біс». Всі встають. Кількахвилинна овація стрясає великою залою. Це не успіх, а — тріумф». Далі п. Волиняк доповнює, що «Дмитро Гнатюк має першорядної свіжості ліричний, але разом і мужній баритон середньої сили з виразним драматичним забарвленням тембру. Володіє він своїм голосом бездоганно, його спів проникливий, відзначається високою музичністю, витонченим мистецьким смаком. Гнатюків спів проймає людське серце наскрізь. Це щось таке, чого не визначиш ані «громовим форте», ані «найтоншими піанісімо». Це властиве українським співакам уміння розкривати музичний твір, його ідею «до сьомого неба», донести до слухачевої душі, а не тільки до вуха й розуму».
Концерт у Торонто був останнім із виступів співака в Канаді. А 8 листопада в залі першорядного українського ресторану «Мейфер Інн» на його честь відбулася гостинна вечеря, де зібралося біля ста осіб, переважно уродженців Буковини. За головним столом сиділи Дмитро Гнатюк, його сестра Анничка, швагро Микола Оленюк, піаністка Раїса Ельвова й адміністратор Юрій Єгоров. Звучали промови та вітання. Співак виконав для присутніх арію Тореадора з опери «Кармен» Ж. Бізе та кілька народних віватів, один із яких зі словами «За здоров’я того, Що ми в хаті в його, Вип’єм чарку одну, А потім другую» сприйняли зі схваленням. На прощання він запевнив, що «до останньої краплини крові серця належатиме своєму народові».
Минуло п’ять років, та співак ніяк і не міг дістатися до Канади. Цьому завадила Кубинська криза, а з часом — велике завантаження роботою в рідній Київській опері та концертами в країнах Африки. І тільки в жовтні 1967-го Д. Гнатюк прибув на канадську землю для виступів на «Експо-67» в Монреалі. Сюди ж прибули відомі оперні співаки Ю. Гуляєв, Є. Мірошниченко, В. Река, А. Солов’яненко та Т. Дідик. Їхній виступ відбувся 17 серпня в залі «Сель Мазеню». А 26 серпня гості з України виступили в Оттаві в програмі «Світового фестивалю світил», що відбувся в залі «Гліб-коліджіїті».
Наступна поїздка Дмитра Гнатюка до Канади відбулася у квітні-травні 1968 року. Цього разу він прибув сюди разом із вокальним тріо сестер Байко зі Львова. Свої концертні виступи артисти розпочали з Вінніпеґа (16 квітня), а закінчили 7 травня в Монреалі. А 1971-го Дмитро Гнатюк прибув на американські береги з відомим скрипалем Олегом Крисою та його дружиною піаністкою-акомпаніаторкою Тетяною Чекиною. Свій концертний тур мистці розпочали з виступу 1 червня в знаменитому «Карнегі-голі» у Нью-Йорку. А вже наступного дня в «Нью-Йорк Таймс» з’явилася прихильна рецензія музичного критика Даніеля Гінегіна, котрий писав, що це був тріумф двох мистців. Він високо оцінив техніку співу Дмитра Гнатюка, а про Олега Крису зазначив, що «коли б Криса не мав за собою слави, то здобув би її після цього виступу».
Інакше зустріла мистців патріотично налаштована молодь, зокрема, представники організації українського визвольного фронту. При вході до зали вони роздавали летючки зі зверненням бойкотувати цей концерт із політичних міркувань, коли влада СРСР використовує артистів у намаганні проникнути в середовище вільних українців і приховати русифікаційну політику Москви. Не краще мистців зустріли і в Торонто, де наприкінці концерту в «Рієрсон-театрі», що відбувся 18 травня, студенти й учасники хорів «Прометей» і «Діброва» вийшли на сцену та заспівали «Ще не вмерла Україна». В цей час артисти невдоволено покинули сцену.
1973 року за високий рівень професійного театрального виконавства Дмитра Гнатюка нагородили Державною премією ім. Т. Шевченка. І вже в цьому ранзі восени 1974-го він приїхав до Канади разом із Євгенією Мірошниченко. Їхній перший концертний виступ відбувся 20 жовтня в «Мессі-голі» у Торонто, але зала була напівпорожньою. Справа в тому, що за три дні до цього у «Свободі» з’явилося повідомлення про підтримку бойкоту концертів Д. Гнатюка й Є. Мірошниченко в Канаді та США. Це звернення підтримав часопис «Наш шлях» в особі Василя Вергана, котрий писав: «З уваги на політичне становище Гнатюка в Україні (член Верховної Ради), ми вважаємо, що українська громада не повинна йти на його концерти». І якщо в Торонто виступ співаків пройшов більш-менш вдало, то 27 жовтня на концерті в канадському Віндзорі при спробі заспівати російську пісню Д. Гнатюка «заглушила» публіка. Відомий музикознавець Василь Витвицький про цей випадок писав: «На сцені Дмитро Гнатюк відспівав першу пісню й почав другу. Та тільки затяг «Ро-ді-н…», як сталося щось несподіване: у залі з усіх усюд знявся несамовитий крик і почувся тупіт ніг. Співак став, як укопаний. По хвилині пішов зі сцени». У залі «Клірі-аудиторія» було понад 1 тис. слухачів і програму потрібно було виконувати. Тож довелося від російськомовного репертуару відмовитися.
Загалом цей тур, концерти якого продовжилися в Вінніпезі, Едмонтоні, Калґарі, Ріджайні, Саскатуні, Ванкувері та Вікторії, дав недобір, що змусило імпресаріо Михайла Муцака звернутися до канадського уряду з вимогою відшкодувати йому збитки в сумі 20 тис. CAD. Дивно, але в Києві Дмитро Гнатюк заявив, що концертний тур було організовано чудово, і він задоволений. А найбільше йому запам’яталося святкування 57-ї річниці великої жовтневої соціалістичної революції в Оттаві, яке відбулося в амбасаді радянського посольства та пресконференція в Едмонтоні, де він розповідав про роль мистецтва в боротьбі за мир.
Але на цьому концертні виступи Дмитра Гнатюка не перервалися. Загалом, як казав співак, він побував у Канаді 15 разів і записав тут чотири платівки. Це: «Дмитро Гнатюк — Моя прекрасна Україна», «Дмитро Гнатюк — баритон, артист з України», «Дмитро Гнатюк — Соntemporary» та «Дмитро Гнатюк в Північній Америці». І досі в Канаді пам’ятають Дмитра Гнатюка, співака, котрий подарував своєму народові велику кількість незабутніх пісенних перлин. Та найкращою пам’яттю про нього буде збереження нами вільної та незалежної України.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online