Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 15, 2019

Юрій Гассан — послідовник Олександра Кошиця

Автор:

|

Березень 10, 2016

|

Рубрика:

Юрій Гассан — послідовник Олександра Кошиця
Український хор читальні «Просвіта» в Торонто, 1933 рік

Український хор читальні «Просвіта» в Торонто, 1933 рік

Завжди, коли буваю на кладовищі «Проспект» у Торонто, зупиняюся біля 77-го лоту 21-го поля, де на пам’ятній плиті викарбувано слова: «Українські хористи СУМК і друзі, дириґентові Юрію Гассану. 14 квітня 1889 — 28 червня 1934». Стану, прочитаю, помолюся, і тут же згадаю тужливі рядки славетного Олександра Кошиця, написані з приводу несподіваної смерті Юрія Гассана й опубліковані в часописі «Свобода» від 14 липня 1934 року: «Нехай вічний спокій буде Тобі нагородою за Твої життєві страждання, дорогий, любий друже! А чужа земля, що побавила Тебе гарними надіями, хай буде легшою від своєї рідної, яка за любов і страждання до неї відмовила Тобі не тільки в надії, але й у місці останнього спочинку! Прийми ж, любий друже, мою подяку за любов до нашої спільної праці і до мене персонально. Я певен, що світла пам’ять про Тебе зостанеться надовго в серцях твоїх товаришів по зброї й співу, як зостанеться вона теж і в моїй душі назавжди».
То була перша болюча втрата видатного дириґента на заокеанській землі, бо померлий був для нього не лише колишнім хористом, але й одним із найвірніших друзів.
Юрій Гассан народився в Полтаві в сім’ї вчителя української мови Андрія Гассана й Ганни з родини Коломенських. Педагогічну освіту він здобув у Харкові й там же працював учителем, а згодом став директором міської школи. Та в роки боротьби за вільну Україну Юрій кинув працю й у ранзі старшини вступив спочатку до війська гетьмана Скоропадського, а згодом — у ряди Української народної армії. В одному з боїв із більшовиками був поранений у ногу й незабаром опинився в польському Калішському таборі. Там його й знайшов маестро Кошиць.
Патріарх українського танцю Василь Авраменко, котрий також був у цьому таборі, розповідав: «Одного разу я мав щастя бути присутнім на пробі голосів, яку проводив проф. Кошиць. Першим співав вояк Качан, який відспівав пісню «Ой Дніпре мій, Дніпре». Маестро акомпанував йому на фортепіано. Тож як заспівав той бас Качан, то в таборовому бараку аж стіни затряслися, але маестро не був у захопленні від його голосу, бо, як я зрозумів, шукав хориста, а не соліста. Другим співав Юрій Гассан, який виконував пісню «Гей гук, мати, гук, де козаки йдуть». Коли він закінчив співати, професор поплескав його по плечі й сказав: «Добре, голубчику! Полетиш ти в світ Божий! Будеш служити Україні піснею, бо зброєю уже не маєш змоги. А пісня, це теж велика зброя!»
Свої вступи в хорі О. Кошиця Юрій розпочав на початку листопада 1921-го під час його концертів у Німеччині. Музичну грамоту та культуру хорового співу він здобув ще в Харкові, тож великої проблеми з вивченням репертуару не мав. А невдовзі колектив національного хору відбув до Америки. У документах реєстрації перетину кордону США зустрічається запис: «Юрій Гассан прибув 16 вересня 1922 року, співак, 33 роки, народився 14 квітня 1889 року в Полтаві (Україна). Прибув кораблем «Каронія» з Гамбурга».
Відомо, що свої виступи в Америці хор розпочав із виступу в престижній залі «Карнегі-гол» 5 жовтня 1922-го, після якого здійснив знаменитий концертний тур містами США та Канади, а наступного року продовжив країнами Південної Америки, Куби та Мексики.
Після повернення хор здійснив ще ряд виступів, останній із яких відбувся в червні 1924 року, та саморозпустився. Мабуть, тоді ж Юрій Гассан виїхав до Торонто, де організував мішаний хор при товаристві «Просвіта», бо вже за два місяці виступив із ним на Канадській міжнародній виставці. Про це в газеті «Свобода» Лев Сорочинський, котрий також був хористом О. Кошиця, сповіщав: «Подібний нашому рочестерському, заклався хор у Торонто. Його провідником є Юрій Гассан. Я був на виступі цього хору, що відбувся 28 серпня 1924 року під час Канадської виставки. То був колектив із 42 хористів одягнутих у чудові українські строї. Від третьої до сьомої години він мав шість виступів. Публіка була просто зачарована вбранням і красою співаків. Коли вони в перерві прогулювалися набережною Онтаріо, канадці ходили за ними цілими групами, залишаючи поза увагою французьких циганів, клоунів і балерин».
Журі присудило українському хору першу премію. А вже наступного дня на сторінках канадської преси з’явилися схвальні дописи про те, що перемога українців була заслуженою як колективно, так і завдяки майстерності керівника, якого музичні критики вважали «дириґентом феноменальним, із ніжною душею й колосальною енергією».
Досить скоро хор започаткував свої концертні виступи в Торонто та його околицях, а 26 травня 1925-го його спів прозвучав на радіо. «З приходом дириґента Юрія Гассана, — зазначалося в українській пресі, — хор став на своїй мистецькій висоті. Його репертуар збагатився, урізноманітнився, наповнився творами відомих українських композиторів. Дириґент піклувався ним як дбайливий господар своєю добре родючою нивою. Він вносив туди свої знання, здібність, досвід, силу, душу та енергію».
Життя набирало обертів. Маестро не був одруженим і весь свій вільний час уділяв праці. Згодом, дещо обжившись, він вирішив викликати до Канади Василя Авраменка. Матеріально йому допомогли Дмитро Чутро та Володимир Кухта. Вже 12 грудня 1925 року Авраменко був у Торонто, а 1 лютого заснував тут школу українського танцю, яка за кілька місяців роботи мала до 300 учасників.
Але Авраменко був із тих невгомонних мандрівників, котрим на місці аж ніяк не сиділося. Із Торонто він вирушив до Віндзора, а звідти — в Форт-Вільям. Справи в нього йшли настільки блискуче, що він наполегливо кликав до себе Юрія, пояснюючи, що разом вони можуть «гори звернути». І маестро послухав друга. Уже в липні 1926-го він уже був у Форт-Вільямі й створив там мішаний хор, із яким 23 серпня виступив у залі Коледж-інституту. Про цю подію часопис «Український голос» сповіщав: «Українська пісня наробила в нас у Вільямі великого шуму й здобула слави та так, що про це написала англійська преса, наголошуючи, що потрібно мати такого дириґента як Ю. Гассан, який мав великі хори в Ошаві й Торонто та силою свого темпераменту робив дива з людьми, які ніколи в хорі не співали».
Та не встигли мешканці Форт-Вільяма натішитися Авраменком і його колективом, як він уже подався до Кенори, а звідти — до Вінніпеґа, Едмонтона та Саскатуна. Після короткого перебування в Едмонтоні Юрій Гассан повернувся в Торонто й відновив роботу з хором «Просвіти». Водночас узявся за науку та вступив до Канадського аграрного коледжу. Маестро розумів, що можеш бути хоч яким великим майстром своєї справи, але на чужині людині перш за все потрібна освіта. І хоч навчання давалося йому з великими труднощами, коледж він закінчив із відзнакою, а невдовзі закінчив ще й університет у Ґвелфі.
Після виступу з концертом у День музики, що відбувся 28 серпня 1930 року, на першій сторінці часопису «Телеграм» було опубліковано велике фото хору, яке кореспондент підписав, що готовий слухати цей хор цілий день. Схвальні відгуки про діяльність маестро сповіщала й українська «Свобода»: «Уже п’ять літ Ю. Гассан припроваджує хор Українського народного дому в Торонто. Він є артистом до кінчиків своїх пальців, здатний передавати свій ентузіазм молодим співакам і має здібність в’язати колектив у гармонійну єдність».
Десять років Юрій Гассан керував хором при Українському народному домі та церковним хоровим колективом православної катедри Св. Володимира. За ці роки репертуар хору сягнув 270 пісень, здійснив 166 виступів, поставив 56 вистав, опер та оперет. Його виступи відбулися в Ґвелфі, Ніагара-Фолс, Ошаві, Кіченері, Пітерборо, Бренд-Борі, Сент-Катеринсі, п’ять концертів було проведено в престижному «Мессі-гол», 13 разів він звучав на радіо.
1 вересня 1934-го до свого десятирічного ювілею хор здійснив постановку опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, а наступного дня в залі народного дому відбувся великий святковий концерт. Але Юрія Гассана на святі вже не було, лише красувався на сцені його великий портрет. Навесні 1934 року маестро занедужав, а 28 червня його не стало.
Хоронили Ю. Гассана отці православної катедри св. Володимира. Похорон відбувся за участі великої кількості прихожан. Хористи зі сльозами на очах співали йому «Вічную пам’ять». А 1 вересня 1940-го на кладовищі «Проспект» відбулася церемонія відкриття пам’ятника бл. п. Юрія Гассана, вартість якого склала 277 CAD, які було оплачено доброчинним комітетом, який очолював адвокат і громадський діяч Теодор Гуменюк. На заходи з Нью-Йорка прибув Олександр Кошиць, котрий виступив із промовою.
18 грудня 1936 року при катедрі св. Володимира було засновано 134-й відділ Союзу української молоді Канади, який назвали іменем Юрія Гассана, що стало виявленням великої любові до талановитого дириґента, а 1957 року Іван Гуменюк видав книгу «Мої спомини», де присвятив йому кілька сторінок. Він міг зробити значно більше, але й те, що здійснив заслуговує на добре слово й пам’ять поколінь.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...