Новини для українців всього свту

Friday, Jul. 19, 2019

Юліян Панькевич (1863-1933-34?)

Автор:

|

Березень 28, 2013

|

Рубрика:

Юліян Панькевич (1863-1933-34?)

Не в найкращих умовах для розвитку українського мистецтва на початку ХХ ст. було зроблено спробу видавати «Артистичний вісник». Він мав якнайкраще пропагувати тодішній стан мистецької культури, демонструвати читачам унікальні народні скарби й інформувати громадськість Галичини про здобутки поодиноких художників у галузі образотворчого мистецтва. Сам Іван Труш — видатний мистець, високоосвічений діяч української культури, у якого зродилася ідея видавати цей журнал, усвідомлював те, що самотужки він не матиме змоги працювати над видаванням. Прикладом для наслідування Іван Труш вважав Каменяра, бо той уже публікував свої поетичні та письменницькі матеріали раніше в різних журналах. До речі, він був редактором «Літературно-наукового вісника НТШ», до співпраці в якому запросив крім свого доброго знайомого художника І. Труша ще й таких представників найкращих літературних сил, як Осип Маковей, Ганна Барвінок, Володимир Винниченко, Борис Грінченко, Володимир Гнатюк і багато інших. До роботи з «Артистичним вісником» Іван Труш мав на меті залучити Миколу Лисенка, Філарета Колессу, Гната Хоткевича, Станіслава Людкевича, Марію Грушевську й художника Юліяна Панькевича, про котрого мова піде нижче.

Він народився в родині церковного маляра в селі Усті-Зеленому тепер Монастириського району Тернопільської області, розташованому на берегах річки Нічлави, лівої притоки Дністра, що поблизу Чернівецької області. Молодий Юліян прагнув стати малярем, тож 1884-го почалося його навчання в Краківській школі красних мистецтв, якою тоді керував Ян Матейко. Про те, що він студіював малярство, згадується в праці Юзефа Дуткевича «Матеріали до історії Академії мистецтв у Кракові». По закінченні шести семестрів під час трирічного навчання Панькевич продовжував освоювати різні малярські та графічні техніки у Віденській академії мистецтв.
Здобувши неабиякі знання в галузі образотворчого мистецтва Панькевич оселився у Львові, де розпочав свою творчу діяльність. Перші його твори були на релігійну тематику, їх можна назвати новаторськими, бо біблійних персонажів він малював у народному одязі. У свої композиції іконописного змісту маляр вкладав візерунки з побутового життя народу, яскраво підкреслюючи в них візантійські традиції, яких тоді дотримувалося багато іконописців. Панькевич міг послуговуватися здобутками одного з них – Теофіля Копистинського, який у своїх творах зумів поєднати традиційні іконописні лінії з лініями світських портретів. Панькевич, натомість, пішов іще далі – свої ікони він творив неовізантиністичними, тобто «рідною мовою» з декоративними натяками, а то й принципами, покладеними в основу традиційного зображення біблійних персонажів.
В особі Юліяна Панькевича бачимо талановитого художника. Він малював олійними й акварельними фарбами та пастеллю, рисував олівцем, тушшю й вугіллям. Був пейзажистом, портретистом, ілюстратором і творцем жанрових картин, а також автором церковного іконопису, який у нього замовляли галицькі священики. Його «Мадонною» в українському одязі захоплювалася польська письменниця Ґабрієля Запольська. Довготривалими й плодотворними були взаємини Панькевича й Івана Франка, які розпочалися в середині 1880-х рр. Разом вони підтримали ініціативу Івана Труша щодо заснування 1898 року «Товариства для розвою руської штуки», що організовувало виставки, у яких брало участь багато роз’єднаних перед тим малярів Західної України. У складі правління цього товариства був і Панькевич.
Франкову «Антологію української лірики від смерті Тараса Шевченка» — першу збірку віршів другої половини ХІХ ст. під заголовком «Акорди», що з’явилася у Львові 1903-го, Панькевич збагатив своїми ілюстраціями. Крім рослинних орнаментів зустрічаємося в ній із прегарними рисунками початкових літер, що вдало та вміло були складені з гуцульських мотивів. У нижній частині однієї з ілюстрацій було намальовано пензликом і тушшю задуманого чоловіка, а за ним і над ним чорними горизонтальними лініями було зображено безмежний простір над землею та його протяжність у небеса. Зміст ілюстрації був добре продуманий і вміло покладений штрихами на папір. Майстерно графік додав до видання орнаменти зі стилізованих гуцульських постолів і гуцульських хат на тлі смерек і гір.
1 січня 1905 року таки вийшов у світ «Артистичний вісник, місячник, присвячений музиці та штуці» за редакцією Івана Труша й Станіслава Людкевича. А щоби читачі журналу мали змогу ознайомитися з питаннями світового класичного мистецтва, то про вишукане мистецтво Японії й малярську творчість Утамаро та Гокусаї Панькевич написав окрему статтю. Належав він до плеяди нового покоління художників і письменників, яке об’єдналося 1906 року у Львові в спілку «Молода муза». Входячи до нього, писав літературні та мистецтвознавчі праці, що публікувалися на сторінках «молодомузівського» органу «Світ». Юліян Панькевич був відомим перекладачем творів світової літератури українською мовою. Із друкарні НТШ 1908-го у Львові накладом Українсько-руської видавничої спілки вийшла 252-сторінкова книжка Марка Твена «Пригоди Тома Соєра» в перекладі українською Юліяна Панькевича.
Обдарований художник, культурний і громадський діяч був членом «Товариства прихильників української науки і штуки», що діяло у Львові у 1904-1914 рр. і популяризувало твори українських мистців з усієї України. Юліян Панькевич відіграв помітну роль у художньому житті Західної України кінця ХІХ — початку ХХ ст. Його кредо було – своєю діяльністю сприяти розвитку мистецького, релігійного, культурного та видавничого життя міста. Львівська мистецька публіка особливо шанувала художника як умілого пейзажиста. Вони виконані сепією, наповнені ліричністю та тонкими нюансами, легкими відтінками й щільними плямами кольорів. Ще 1905 року на «Виставці українських артистів» — першій спільній експозиції творів львівських і київських мистців у Львові – на картини Панькевича звернув увагу польський маляр Роман Братковський. Він написав свій відгук і помістив його у «Літературно-науковому віснику»: «Панькевич саму собою дуже трудну техніку вугіллям вповні опанував і вміє тим матеріалом видобути цілу ґаму найніжніших тонів, а також дуже чорної глибини; його лісові закутини мають багато чару й поезії». Тією ж технікою він віртуозно рисував гірські краєвиди, ріки та водоспади, ліси, гори й скелі. Картини «Дерева» та «Жінка із шитвом» вказують на досконале володіння виконавця технічними засобами малювання вуглиною.
Тенденційно реалістично Панькевич малював портрети, що були позначені драматизмом, наприклад, «Портрет Теофіля Бережницького», «Портрет Тараса Шевченка», «Портрет Івана Франка», «Портрет Богдана Хмельницького», окремі портрети Теодора й Теодозії Соломків і низку інших. Нещастям маляра було те, що він виявився портретистом одночасно з Іваном Трушем і деякі написані останнім портрети, як-от Михайла й Катерини Грушевських, Миколи Лисенка, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Драгоманова, Лесі Українки, кілька варіантів Івана Франка і кілька інших, витіснили творіння Панькевича на друге місце. Але причин падати духом він не мав. Панькевич мав інші особливості, яких не було в Труша. На жаль, збереглося небагато картин Панькевича як портретиста чи пейзажиста, щоби знавці могли достатньо повно оцінити його майстерність, але добре відомо, що його здібності в техніці малювання вугіллям чи пастеллю чарували того ж Братковського й інших глядачів, які мали змогу ними милуватися на різних виставках. Не кожен художник міг створити такий композиційний твір, як, наприклад, «Ганна Барвінок із приятелями». У ньому Панькевич відтворив зовнішній вигляд письменниці, зберігши її натуру, характер у мить спілкування з колегами, що сидять за округлим столом із розгорнутими на ньому книжками. Без перебільшення високу оцінку можна дати маляреві за створене ним прецікаве полотно «Селянка-мадонна», на якій художник зобразив благородну молоду матір із немовлям.
З 1893-го й до середини 1920-х рр. Панькевич працював у Львові, де створив багато обкладинок, заставок, віньєток для різних книжкових видань. Своїми ілюстраціями він збагатив збірки поезій Степана Руданського та Якова Щоголіва. У перший голодний 1932 рік Юліян Панькевич виїхав до Харкова, де й помер наступного року. Чи справді там і тоді — не відомо, бо те, що діялось у 1930-х у східній Україні, кануло, як камінь у воду. За іншими даними, під час політичних репресій на теренах східної України Юліян Панькевич наклав на себе руки 1934 року.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...