Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 23, 2018

Ярослав Семчишин — будівничий культурно-мистецького життя в Канаді

Автор:

|

Липень 26, 2018

|

Рубрика:

Ярослав Семчишин — будівничий культурно-мистецького життя в Канаді

Ярослав Семчишин — соліст чоловічого хору «Гуслі»

Ярослав Семчишин народився 29 березня 1930 року у Вінніпезі в родині Василя та Марти з родини Кушнірів. Там же закінчив Манітобський університет за фахом фармацевт. Ще в студентські роки в нього проявився гарного тембру баритон і він тричі впродовж 1953-1955 рр. ставав переможцем музичних фестивалів Манітоби.
Після закінчення університету 1956-го одружився з Параскою Чорній. Але це не стало на заваді його планів здобути освіту професійного співака, і того ж року вступив до Королівської консерваторії в Торонто, де навчався вокального співу в Ернесто Барбіні. У час навчання, разом із студентами консерваторії співак виступав у постановці опери «Герман Гайгер Торез», а в музичній студії при Торонтському університеті — в операх «Борис Годунов», «Євгеній Онєгін», «Тоска», «Пітер Грін», «Мікадо», «Саут Пасифік» і драмі «Гарт Гавз-театр».
Аби заробити кошти на прожиття Ярослав співав у приватному чоловічому професійному хорі Івана Романова, який працював при радіо Сі-бі-сі та брав участь у всіх музичних конкурсах і фестивалях, які тільки відбувалися в Торонто.
По закінченні консерваторії 1959-го він якийсь час виступав на сценах Оттави, а 1960 року повернувся до Вінніпеґу та відкрив там приватну аптеку, а згодом разом із Романом Михайлишиним заснував Український театр до участі в якому запрошував місцевих акторів, співаків, хористів, музикантів і професіоналів із інших театрів. Найперше поставили драму «Ой не ходи Грицю» М. Старицького. Це відбулося двічі — 27 і 28 вересня 1963-го в залі театру «Плейгавз». Українська громада Вінніпеґу захоплено сприйняла виставу. Преса відзначила молоду артистку Іванну Карасевич, котрій невдовзі надали стипендією на навчання в театральному інституті в Монреалі.
Ще успішніше в тій залі 6 і 7 березня 1964-го здійснили постановку оперети «Наталка Полтавка» М. Лисенка. Рецензент В. Севериненко в журналі «Промінь» за квітень 1964 року відзначив талановиту гру в ній Оксани Онуфрійчук, студентки артистичного факультету Манітобського університету котра, як він надіявся, «коли буде працювати над собою та здобуде вищу музично-вокальну освіту, зможе принести нашій нації велику славу». Добре звучав баритон Ярослава Щура, який так добре захопив публіку, що вона нагородила його бурхливими оплесками.
Були й зауваження. Рецензент був невдоволений співом Возного та Виборного. Невідповідно персонажам був також їхній зовнішній вигляд, що викликало не лише сміх публіки, але й жаль. Рецензент радив Ярославу Семчишину, котрий був не лише організатором вистави, але й її режисером, уважніше перечитати Котляревського. 25 квітня тим же складом учасників, на запрошення товариства «Просвіти», оперету поставили в Кенорі (провінція Онтаріо).
Впродовж 1960-х театр здійснив постановку оперети «Ноктюрн» М. Лисенка та вистави «Маруся Чурай» М. Старицького, «Вечір в опері», «Оклагома», Showboat, драму «Чайлійс Ент», перекладену Ярославом із англійської на українську та написану ним драму «Розіпни його», в основу якої лягли розповіді про Ісуса Христа. Останню з них поставили тричі — 3-5 березня 1962-го. Того ж року Ярослав побував у Твін-сіті (штат Міннеаполіс), де взяв участь у концерті пам’яті М. Лисенка. Звучав його голос на радіо, телебаченні й у фільмах «Тагбовт Енні» й «Останній із могікан».
5 листопада 1964 року в «Плейгавзі» відбувся вечір оперних арій за участі Нони Марі, Вильмера Нюфелда, Оксани Онуфрійчук, Ірини Вельгаш, Ярослава Щура й Ярослава Семчишина. Концерт було добре організовано. Оксана виконала пісні «Чого вода каламутна» та «Ой казала мені мати» з «Наталки Полтавки» М. Лисенка, Я. Щур співав арію Султана («Запорожець за Дунаєм») і пісню Миколи («Наталка Полтавка»). Разом вони виконали дует Оксани й Андрія. Ярослав Семчишин легко впорався з арією Сімона Боканегро з опери «Дон Жуан» В. А. Моцарта, а разом із Ноною Марі виконав дует Карася й Одарки з «Запорожця за Дунаєм».
Наприкінці 1964 року театр здійснив постановку опери «Запорожець за Дунаєм». Про це в журналі «Жіночий світ» за січень 1965-го сповіщалося: «Коли український театр у Вінніпеґу проголосив виставу безсмертної оперети «Запорожець за Дунаєм» на три вечори 5-7 і раз по полудні 8 листопада в залі театру «Плейгауз», то було побоювання, чи стане глядачів на всі ці вистави? А виявилося, що побоювання були безпідставними, бо квитки розпродали заздалегідь». У постановці брали участь 60 осіб, в т. ч. танцюристи. В українській пресі зазначалося, що «всі виконавці, хор і оркестр заслуговували визнання».
1972 року Я. Семчишина призначили директором «Фольклорами». І він тут же взявся за організацію музичного фестивалю в Давфині (провінція Манітоба), що пройшов на початку серпня, а за тиждень у залі «Сентеніал» був ведучим концерту організованого українськими та французькими студентами. На концерті він емоційно прочитав напам’ять мелодекламацію «Сонце гріє, вітер віє» Т. Шевченка («На вічну пам’ять Івану Котляревському») з музикою композитора Василя Шутя. В музичній практиці такі твори — рідкість.
Не менш помітним став п. Ярослав і в громадському житті міста та провінції. З 1974 року — спеціальний радник прем’єра Манітоби, помічник міністра культури та туризму (1972-1975), голова секретаріату федерального уряду в справах культури (1976-1983), президент департаменту розвитку підприємств і туризму, заступник президента централі кредитівок Вінніпеґу, від 1984-го — президент централі кредитівок Манітоби.
Та музичної діяльності співак не залишав. На концерті 28 січня 1968-го в час святкової імпрези до 50-річчя проголошення державної незалежності України в театрі «Плейгавз» він знаменито декламував «Гамалію» Т. Шевченка, а 27 квітня 1980-го успішно впорався з обов’язками ведучого програми концерту до 25-річчя клівлендського мішаного хору «Дніпро», гостем якого був президент США Рональд Рейґан із дружиною. Саме йому доручили вручити Ненсі Рейґан український віночок.
Закінчував свою ходу 1977 рік. Аби його завершити цілеспрямовано й творчо, український театр у Вінніпеґу взявся здійснити чергову постановку опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Постановку опери мали здійснити тричі 1-3 грудня в попередньо замовленому найпрестижнішому залі міста «Плейгавзі», де вміщалося більше 2 тис. глядачів. Партію Карася в опері мав виконувати Ярослав Семчишин. Він же й режисер.
Вже надрукували програмки, але сталося непередбачене. У переддень, коли мала відбутися перша постановка, в Ярослава Семчишина стався сердечний приступ. Тож довелося терміново шукати йому заміну. І як же була здивована публіка, коли в партії Карася зі сцени прозвучав густий, соковитий бас-баритон, але явно не п. Ярослава. Це був голос Леоніда Скірка, співака з Гамільтона. «Ярослав Семчишин справді не мав щастя як президент корпорації Український театр», — сповіщалося в часописі «Свобода» від 13 грудня 1977-го.
Довгі роки без його участі не обходився жоден із музичних фестивалів у Давфині, Саскатуні, Вінніпеґу, на яких у його виконанні звучали пісні сучасних українських композиторів у супроводі ансамблю «Рушничок» і чоловічого хору колегії св. Володимира з м. Роблін, заснованого ще 1969 року. Успішно провадив мистець програми святкових концертів у час візитів до Західної Канади кардинала Йосифа Сліпого, королеви Єлизавети ІІ, канадського губернатора Романа Гнатишина. Як конферансьє його запрошували для ведення ювілейних імпрез дириґенти Василь Трухлий («Сурма», Чикаґо), Євген Садовський («Дніпро», Клівленд), Микола Бринь («Дніпро», Міннеаполіс). Шість разів був ведучим українського фестивалю в Нью-Джерзі (1975-1981). Програми фестивалів Я. Семчишин вів легко, вільно, творчо, оригінально, зі знаннями справи, вміло поєднуючи події на сцені з подіями сучасного життя. «Через 500 років Канада матиме свою власну культуру, — заявляв він зі сцени, — але нині вона ще надто молода». А якось ще 1986-го напророкував, що найбільшим святом ХХ ст. буде день проголошення незалежності України.
1988 року Ярослав Семчишин очолив чоловічий хор «Гуслі». У час його керівництва цей колектив записав кілька аудіокасет із українським репертуаром, а 1990-го випустив відеокасету.
За активну громадську працю й організаторську діяльність мистця відзначили багатьма урядовими нагородами, зокрема дипломом пошани громадської мистецької фундації Вінніпеґу, медалями до 100-річчя поселення українців у Канаді, 125-річчя Канадської конфедерації, срібною медаллю королеви Єлизавети ІІ тощо.
Помер Ярослав Семчишин 13 листопада 2002-го в лікарні «Конкордія» м. Вінніпеґу, залишивши в смутку дружину Параскевію (Перл), брата Едварда, сина Марка з дружиною Діаною, доньок Надію з чоловіком д-м Робертом Палащуком, Ларису з чоловіком Крісом Ґаріком, онуків Даніку, Ніну, Миколу, Андріса та Джексона. За проханням дружини присутні на похоронах замість квітів склали пожертви на корись Вінніпезької філії Конґресу українців Канади. Похорон відбувся 17 листопада після Панахиди в українському католицькому соборі свв. Володимира й Ольги.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...