Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Aug. 18, 2018

Ярополк Ласовський — свіжий подих у музиці

Автор:

|

Червень 14, 2018

|

Рубрика:

Ярополк Ласовський — свіжий подих у музиці

«Кожен є тим, чиє серце в ньому», — писав Григорій Сковорода. Ці слова чи не найкраще характеризують творчий потенціал Ярополка Ласовського, дириґента, композитора та педагога. Він народився 17 жовтня 1941 року у Львові в родині Володимира Ласовського, визначного українського мистецтвознавця, художника, критика й Ярослави з роду Гаврищаків, української письменниці, публіцистки, громадської діячки (друкувалася під псевдо Оксана Керч). Однак, уже за рік батьки розлучилися й мати вийшла заміж за письменника Володимира Куліша (сина відомого драматурга Миколи Куліша). Навесні 1944-го родина Кулішів переїхала на Лемківщину з надією дочекатися закінчення військових дій в Галичині й повернутися додому. Але, плани змінилися й вони продовжили шлях свій до Австрії, де якийсь час перебували в таборах переміщених осіб в Куфштайні та Ґраці, звідти виїхали до Німеччини, Франції, а 1948 року еміґрували до Арґентини й оселилися в Буенос-Айресі.
Там Ярополк навчався в школі та брав приватні уроки гри на скрипці в композитора Олега Стратичука, який керував оркестром радіо та був дириґентом хору Українського центру репрезентації. Вже за два роки хлопець досяг значних успіхів у музиці, про що в газеті «Новий шлях» за 14 вересня 1959-го зазначалося: «16-літній Ярополк Ласовський — син відомого маляра Володимира, навчався гри на скрипці в О. Стратичука, вже два роки в Буенос-Айресі. Тепер виступає на різних концертах. Має власні композиції. Його сюїту на українські теми було передано на радіо. Він готується до виїзду в США на постійно». В 15 років підліток написав пісню «Осінь» на слова Ольги Лубської, а за рік — романс «Яблука червоні» на слова Максима Рильського, яку чудово виконувала співачка Галина Андреадіс.
Восени 1959-го родина перебралася до США й оселилася у Філадельфії. Там Ярополк вступив до Вищої музичної школи «Колледж оф мюзік». Водночас його можна було бачити й на сцені, особливо в збірних концертах українських громад Філадельфії й її околиць. А 21 квітня 1961 року він уперше виступив із самостійним концертом. Це відбулося в залі Літературно-мистецького клубу Філадельфії. Вперше прозвучав його інструментальний твір «Пісня», в якому яскраво чулися українські інтонації. Присутній на концерті композитор Іван Заяць писав: «Хоч вимандрував він із своїми родичами ще маленькою дитиною, його твір наскрізь український, овіяний широкою тугою за втраченою Батьківщиною». На концерті прозвучали «Серенада» О. Стратичука, перша частина концерту Ф. Кореллі, соната В. А. Моцарта, соната Е. Ґріґа, романс Л. Бетговена, «Таджицький танок» Б. Лятошинського. 15 грудня 1962-го Ярополк знову виступив у залі Літературно-мистецького клубу.
Тим часом у родині виростав ще один музикант. Ним був Микола Куліш, брат по матері, 1946 року народження. Щоправда, Миколу більше захоплювала віолончель. Їхній спільний виступ відбувся в лютому 1965-го, знову ж таки у залі Літературно-мистецького клубу. Ярополк постійно виступав на сцені як виконавець чужих та своїх авторських композицій. Були серед його нових здобутків і солідні твори. Так, у статті «Ярополк Ласовський і його музика» Олег Стратичук писав: «Ярополк Ласовський, молода людина, в нього музичні здібності, творчий талант і творчі перспективи. Ось він наважився на стрибок у глибінь модерної музичної проблематики й зачерпнув звідтіль потрібні йому засоби для музичного оформлення театралізованої казки «Цар Ох» Олекси Сацюка». Далі колишній вчитель розповідає, що в новій модерній музиці молодого композитора не почувається якогось чіткого стилю, точної системи, змістовного оформлення, але вона наповнює п’єсу пахощами невідомого нам досі чар-зілля. «Можливо, що не один фахівець-критик, почувши цю музику покрутив би скептично головою, — запевняв педагог. — Та це могло би показатися критикові, який не визнає прогресу мистецької форми. Чи ця музика зла, чи добра — покаже майбутнє. Музика Ярополка Ласовського до «Царя Оха» помітна тим, що в ній органічно поєднано елементи модерної форми з українським народним мелосом».
Три роки працював композитор над цим театралізованим дійством, сам не будучи впевненим, чи його втілять на сцені. Вистава цієї музичної казки відбулася 16 квітня 1967 року в залі українського народного дому в Нью-Йорку з режисурою Мирослави Ласовської (другої дружини батька). Головні ролі виконували Анна Лавро (Скоморох із княжої доби), Віра Лущак (Мавка), Аскольд Лозинський (Білий дід), Юрій Масний (Батько), Марія Шмига (Мати), Марія Паращак (Івасик), Єлисавета Сидор-Чарторийська (Цар Ох), Богданко Сидор-Чарторийський (Воєвода), Люба Кріль (Відьма), Анна Северко (Друга відьма), Люба Сьєнц (Третя відьма), у ролях дітей виступали Люля Петронюк, Данута Грицьков’ян і Михайло Михалюк. Декорації виготовив батько композитора Володимир Ласовський. Музичний супровід на фортепіано здійснила Марійка Гаврилюк.
12 листопада 1967-го Ярополк уперше виступив як оперний дириґент — дириґував оперою «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, яку ставив Український оперний ансамбль, а оперні партії виконували професійні співаки Лев Рейнарович (Карась), Галина Андреадіс (Одарка), Марта Кокольська (Оксана), Іван Гош (Андрій). Опера йшла в його модерній оркестровці. Ця подія збіглася з часом, коли Ярополк скінчив музичний коледж зі ступенем бакалавра. «Хоч у загальній поставі «Запорожця» були деякі недоліки, — писала музичний критик Марія Ром, — але хори, оркестр і квартет вийшли під молодою рукою Я. Ласовського гарно та чисто. Особливо в квартеті він виявив себе як чуйний і вдумливий дириґент, дискретно допомагаючи солістам і підкреслюючи їх голосові вальори. А в «Молитві», яку прегарно проспівав відомий тенор Іван Гош, дириґент успішно вів великий хор, оркестр і соліста з подиву гідною чіткістю. В особі молодого музики ми побачили фахового дириґента».
Наступні десять років Ярополка минули в здобутках освіти, звань і посад. 1969-го він закінчив Нью-Йоркський університет, працював концертмейстером симфонічного оркестру фестивалю у Монтре (1969-1971), приватно навчався дириґування в Ш. Брука (фестиваль у Монтре) та Е. Вайлана (Колумбійський симфонічний оркестр), був дириґентом хору «Дніпро» в Клівленді (1976-1977), оркестру Кларіонського університету в Пенсільванії (1977), аспірантом Огайського штатного університету, де здобув звання доктора філософії (1981), займав посаду професора Нью-Йоркського міського університету (1969-1972), Огайського університету (1972-1976), керував камерним оркестром ОПУС (1976-1977), а з 1977-го й до кінця життя займав посаду професора університету в м. Кларіон (штат Пенсільванія).
Значним здобутком композитора стала музична комедія «Дейзя», написана на лібрето Оксани Керч (матері композитора). Це — мюзикл-сатира з життя українських еміґрантів із комплексом меншовартості. Прем’єра відбулася 28 квітня 1974 року в залі Конґресу українських націоналістів у Філадельфії. Постановку здійснив музичний колектив, керований Юрієм Оранським. Головні партії виконували М. Куліш (Доробкевич), Надія Оранська (Аполонія), Катря Оранська (Дейзя), Володимир Карпинич (Аморіні) й інші. Наталія Іщук-Пазуняк зазначала, що «до успіху композиції причинилося її виконання доброю молодечою оркестрою, в більшості з учнів УМІ». Крім Філадельфії, тим же складом, оперу було показано 11 травня в «Вашинґтон Гайскул» у Трентоні, а 20 січня 1980 року в залі «Норманд Гайскул Плезент Валлі» в Пармі (штат Огайо).
З 2003-го Ярополк щороку їздив до України та брав участь у міжнародному конкурсі Vivat, musica (м. Нова Каховка Херсонської області), виступав із симфонічним оркестром «Гілея» Херсонської філармонії. Вперше у Херсоні він побував 8 листопада 2003 року, коли разом із дружиною Ганою Ласовською та сином Андрієм був присутній на постановці опери «Коза Дереза» М. Лисенка. Тоді вперше прозвучала написана ним увертюра до цієї опери. «Кульмінацією опери став вихід на сцену найменшого учасника — американського хлопчика Андрійчика Ласовського, — писала журналістка Тетяна Сівцова, — який виконав роль Рака-неборака. Маленький актор приїхав у Херсон разом із батьками — дириґентом, професором Ярополком Ласовським і проф. Ганною Ласовською. Пан Ярополк розповів присутнім у залі про музичне виховання у США».
Крім названих творів, Ярополк Ласовський є автором «Сюїти для скрипки та віолончелі в супроводі ф-но» (1965), «Токати» та «Триптиху» для скрипки з ф-но» (1972), «Тренодії на смерть Алли Горської для скрипки й ф-но» (1972), музики до вистави «Гамлет» В. Шекспіра (1974), «Скерцо-веснянки для скрипки й фортепіано» (1981), Symphoniі Brevis, «Купальського триптиха для флейти, скрипки, ф-но» (1985), пісень на слова Лесі Українки, Б.-І. Антонича, І. Багряного, В. Гаврилюка, В. Симоненка, Є. Маланюка, Ю. Липи, М. Драй-Хмари, В. Мороза. Оркестрував опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1966), оперні увертюри М. Лисенка (1969-1984) та сюїту з «Альбому» Р. Шумана (1983). Його музикознавчі праці — «Співдія драматичного змісту та музичної і поетичної форм у гетерогенних оперних різновидах ХІХ ст.» (1981), «Своєрідність форми «Поеми про Конотопську відьму» Григорія Китастого (1980), «Піккардійська терція» на тлі сучасної української музики України», «Післяконґресові рефлексії», «Постмодернізм та українська музика» (2003), рецензії «Шевченківський цикл М. Лисенка у виконанні Теодора Терена-Юськіва» (1962). Ярополк Ласовський переклав англійською, редагував і видав «Добірку поезій» Василя Стуса (Нью-Йорк, 1987).
Життя композитора несподівано обірвалося 22 жовтня 2006-го в м. Кларіон. Тлінні останки поховали на Gate of Geaven Cemetery м. Сільер-Спрінґу (штат Меріленд).

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...