Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 28, 2018

Які очі має сум?

Автор:

|

Жовтень 30, 2014

|

Рубрика:

Які очі має сум?

Зустріч земляків

Летовище в Нью-Йорку, як завжди, переповнене людьми. Хтось прилітає, хтось зустрічає, хтось відлітає. Ми із чоловіком належимо цього разу до тих, хто відлітає. Шукаємо авіалінію, проходимо реєстрацію, здаємо валізи, проходимо митний контроль, нічого не дзвенить, зелене світло, можна йти до почекальні на літак.

Дивлюся крізь скляну стіну, яка відділяє нас від літака, і думаю: «Ось і починається довгоочікувана подорож додому. З кожною хвилиною ти все ближче і ближче, моє кохане місто. Нарешті я знову відчую твою бруківку під ногами, вдихну аромат запашного напою кольору ночі, побачу обличчя рідних, знайомих і незнайомих людей, від зустрічі з котрими серце переповниться радістю й усмішка не сходитиме з уст».
Ловлю себе на тому, що справді будемо бачити обличчя незнайомих людей, але не лише випадкових перехожих. Це будуть обличчя людей, при зустрічі з котрими, мабуть, стиснеться серце, сльози здушать горло, і я не певна, чи знайдемо відповідні слова для розради. Мабуть, ні, не знайдемо. У таких життєвих поворотах не розрадиш, можеш лише виявити своє співчуття, підтримку та вимовити тихі слова: «Ми переживаємо ваш біль, ми з вами, і наша скромна пожертва — це підтвердження того, що ви – не самі, про вас не забули».
Мабуть, читач здогадався, що заплановані зустрічі були пов’язані з трагічними подіями в Україні. Спробую коротенько пояснити, із ким і чому ми мали зустрітися. Більшість філадельфійської громади знайома з весняними й осінніми фестивалями, які проводить парафія Св. Архістратига Михаїла у Дженкінтавні. Отже, навесні цього року метою проведення фестивалю був збір коштів для потерпілих під час подій на Майдані у лютому 2014-го.
Фестиваль тривав два дні. Було вкладено багато часу та праці парафіянами в успішне проведення цього заходу. Щоразу він має багато гостей, і дуже приємно, що значна їх частина — це наша українська молодь. Усі зібрані кошти було вирішено призначити для дітей, чиї батьки загинули під час подій на Майдані в лютому ц. р. Також певну частину було передано Українській федерації Америки (УФА) на лікування Романа Дзівінського.
Так склалося, а можливо, це — Боже провидіння, що ми із чоловіком запланували мандрівку до Львова, звідки ми родом, ще до лютого ц. р. Тому, коли настав час на подорож, узяли на себе зобов’язання довезти гроші та за можливості передати безпосередньо в руки родин героїв «Небесної сотні».
По приїзді розпочалися телефонні дзвінки, призначення зустрічей. Перша – була з Наталею Дигдалович (її чоловік Андрій Дигдалович — герой «Небесної сотні»). Домовилися зустрітися недалеко від крамнички-пекарні, куди зранку забігали по свіжі булочки. І ось – це перше знайомство, перші слова вдови. Відчуття, які виникають під час розмови, неможливо описати: опускаєш очі, слова застрягають у горлі, а треба говорити, треба донести до цієї жінки інформацію, чому ми тут, і розповісти, що наша парафія Св. Архістратига Михаїла зі всіма парафіянами, та й уся наша діаспора — не байдужі, нам також болить, і ми хочемо хоч якось допомогти.
У крамниці, де є також невеличкий куточок зі столиками, ми сидимо за філіжанкою кави та провадимо розмову, і тут у п. Наталі кава переливається на тарілочку під горнятком. Я пропоную підкласти серветки, щоб кава не поплямила куртку ясного кольору. Усе відбувається якось механічно, й ось п. Наталя каже: «А яка різниця, буде пляма чи ні, це все — умовності, якими ми себе обтяжуємо, не це важливо в житті. Я це зрозуміла після 20 лютого». Подальша розмова була про часті поїздки п. Наталі до Києва, про те, що зараз половина її квартири використовується для збирання необхідних речей для наших воїнів в Антитерористичній операції (АТО).
Вразила розповідь про випадок на вулиці Інститутській, де п. Наталя зіткнулася з особами, котрі збирали кошти на невідомо-яку мету (зараз є багато псевдоорганізацій, які збирають гроші, прикриваючись то АТО, то ще якоюсь допомогою невідь-кому). Ці люди зі скринькою стояли якраз напроти знімка її чоловіка. На запитання: «Чому ви тут збираєте гроші, у цьому місці це заборонено?» – п. Наталя почула відповідь: «А ти кто такая? Ето што, твоя уліца?» – «Так, це — моя вулиця, тут текла кров мого чоловіка, я поріднилася з цією вулицею, тут — частинка моєї душі. Ви зараз стоїте навпроти фотографії мого чоловіка й не маєте права збирати гроші, прикриваючись іменами наших героїв».
Дуже часто Наталія Дигдалович приїжджає до Києва. І не лише вона. Багато жінок, чоловіки яких загинули на Майдані, гуртуються та підтримують одна одну.
Наступного дня ми вирушили до Києва, де мали зустрітися ще з кількома вдовами. Потяг прибув вранці, було досить прохолодно, свіжий вітер віяв в обличчя. Сходимо на перон і роззираємося довкола, шукаючи двох жіночок, із котрими домовилися про зустріч. Неважко було їх упізнати: очі, наповнені журбою, відразу притягнули наш погляд.
«Пані Кіщук і пані Бойків?» — запитали ми. «Так», — почули у відповідь. «Це — для вас, — промовила одна з жінок. – Дарунок, вибачте, що є текст російською мовою» — і простягла книжку «Небесна сотня». Яке ж велике це жіноче серце, що навіть у стані важкої втрати пам’ятає про інших, про вдячність!
Наступні зустрічі відбувалися на Хрещатику та безпосередньо на Майдані. Приходили жінки різного віку, але їх усіх єднає однаковий погляд очей, в якому є глибокий слід журби. Знову і знову розповідаємо, звідки ми приїхали і з якою метою. Кілька разів ми чули у відповідь: «Дякуємо вашій всій громаді та парафії. Бачите, як то буває: про нас тут уже забули, а там, у далекій Америці, про нас пам’ятають. Дякуємо сердечно, хай вам Бог помагає. Подякуйте всім від нас».
Отже, користуючись нагодою, хочемо подякувати парафіянам, прихожанам парафії Св. Архістратига Михаїла й усім гостям, котрі завітали на наш весняний фестиваль і підтримали акцію допомоги родинам із дітьми, чиї батьки загинули на Майдані. Ваша жертовність і добра воля викликали іскринку радості у вдів, очі котрих, незважаючи на вік і колір, будуть завжди мати спільну рису — глибокий сум за втратою, якої ніхто не замінить і якої ніхто не поверне.

Адріана С.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...