Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 15, 2019

Виповнилося 110 років від дня народження Бориса Гмирі

Автор:

|

Вересень 12, 2013

|

Рубрика:

Виповнилося 110 років від дня народження Бориса Гмирі

Моє життя так складалося, що я, мешкаючи за межами України, часто їздив сюди, а навіть кілька років жив у Києві. Звідси сам, а інколи з друзями, я мандрував меншими містами та селами, і з цих мандрівок збереглися незабутні цікаві враження та переживання. На своєму шляху я зустрічав чудових людей, і їхнє сердечне й гостинне ставлення до всіх, хто з добрими намірами відвідує Україну, збереглося в моїй пам’яті назавжди.

Якось я проходив Хрещатиком у Києві, де на столику старша пані продавала книги. Вона в особливий і дуже цікавий спосіб порекомендувала мені купити в неї книжку. Це було видання «Борис Гмиря» з його портретом. Мене ця книжка дуже зацікавила, бо так склалося, що я мав змогу особисто познайомитися з п. Гмирею в господі Олександра Мінківського, директора капели бандуристів у Києві. Я часто бував у домі панства Мінківських. Саме там я вперше побачив видатного співака. Тоді Борис Гмиря був широко відомий не лише в Україні, його співоча слава лунала далеко за межами нашої Батьківщини.
Незважаючи на те, що згадана книжка вийшла в період радянської окупації, багато музикознавців називає її шедевром. Кожен добре знає, яку трагедію переживали україномовні видавництва під «червоним режимом». Часи російсько-радянської інвазії в Україні відомі нищенням мільйонів українців і загарбанням не лише нашої території, а й спотворюванням української історії та культури. Однак у цій книзі між рядками можна багато прочитати чимало цікавого про геніального співака, прекрасну людину, велетня української культури Бориса Гмирю.
Я дізнався, що Борис Гмиря народився 5 серпня 2003 року в Лебедині на Сумщині, у сім’ї простого робітника-каменяра. Борис із батьком любили співати. Одна з улюблених їхніх пісень – «Ой, горе тій чайці». Із долею чайки асоціюється доля не одної матері з діточками в Україні.
Нелегко велося Борисові Гмирі замолоду. Ці буремні роки перепліталися з горем і смутком і лише інколи — із надією на краще майбутнє. По закінченні початкової школи 11-річний Борис пішов у найми, щоби хоч якось допомагати родині. Працював сторожем, вантажником, кочегаром, друкарем, діловодом, техніком і навіть був відповідальним секретарем товариства «Геть неписьменність». Лише в 27-річному віці Борис закінчує середню освіту. 1935-го він закінчив із відзнакою Харківський інженерно-будівничий інститут, 1939-го — Харківську консерваторію, учився й одночасно працював у опері.
Його дипломна вистава «Борис Годунов» була надзвичайно високо оцінена мистцями. Після цього йому довірили співати великі партії: Лодовико в «Отелло», Барона в «Травіаті», Монтерне в «Ріґолетто», Коллена у «Боґемі», Султана в «Запорожці за Дунаєм», Петра в «Тихому Доні». Вершиною його творчості стала роль Тараса Бульби в опері Миколи Лисенка.
З діапазону українських пісень, які виконував Гмиря, ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Цей же репертуар крив у собі всю силу уяви та багатство щирих переживань, що ставали джерелом натхнення для всіх верств населення. Усі народні переживання він вливав у багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як найкрасивішими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття й ще довго будуть чарувати своєю красою.
Ми знаємо, що культуру творять люди, щоби зрозуміти її багатство, над послідовним удосконалюванням цілого оточення працюють визначні талановиті одиниці. Значення культури загалом, а зокрема пісні, у якій зосереджена історія, є найціннішим скарбом духу. Тому вороги народу намагаються вбити мову культуру, принизити її, щоби тим знищити раз і на завжди підбиту націю.
Тому й ми з такою пошаною ставимося до тих творців, які своєю працею, мужністю захищають і розвивають духовні скарби народу. Борис Гмиря — сильна індивідуальність, окремі критики називають його титаном української пісні. Гмиря ще 1936 року став солістом Харківського театру, з 1939-го — Київського театру опери та балету, і в тих двох культурних закладах він був шанований як заслужений і талановитий артист.
Під час війни артист опинився в німецькій окупації. Він співав у Харківському театрі в сезоні 1941-1942 рр. партії Сусаніна, згаданих вище Тараса Бульби, Коллена, а також Рокко в бетговенівськім «Фіделіо». Німці помітили, що Гмиря — великий співочий талант і знаменитий майстер, тож не чіпали його, ставилися до нього толерантно, а навіть із повагою. Однак, коли 1943 року на нашу землю повернули совєти, Борис Гмиря надовго потрапив під нагляд спецслужб, хоча завдяки його таланту в житті співака не було катастрофічних наслідків через те, що перебував у зоні німецької окупації.
Українські пісні, виконувані Гмирею, віддзеркалювали духовне життя українського народу, його радість, смуток із дитинства до старості. Із піснею на вустах Гмиря жив, славив добро і ганьбив погані звички та навики. У кожну пісню Борис вливав свої почуття так сильно, що викликав у глядачів надзвичайно глибокі переживання. Духовне життя людини знайшло повне вираження в народних піснях. Про їх красу і силу зі захватом писало багато українських письменників. Іван Франко казав у «Мойсеї»: «Задармо в пісні твоїй ллється туга і сміх дзвінкий і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга?» О. Дей висловив це по-своєму: «Українська народна пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев’януча окраса його духовної культури».
За мистецьке виконання пісень під час декади українського мистецтва в Москві 1951 року Борису Гмирі було присвоєне звання народного артиста УРСР. 1952-го співак отримав Сталінську премію та ще кілька нагород. Борис Гмиря вповні заслуговував на широку популярність, удячність і нагороди. Він жив і працював цілою душею для рідного народу. Тисячами, мільйонами розходилися по країні платівки зі записами народних пісень, романсів, оперних партій у неповторному виконанні славетного співака.
Він — постановник опери «Моцарт і Сальєрі» М. Римського-Корсакова. Прем’єра відбулася 1962 року в Московській філармонії. Партнером Гмирі був знаменитий на весь світ тенор Іван Козловський. Борис Гмиря — один із найвидатніших вокалістів Європи ХХ ст. Ще за життя він потрапив у міжнародний довідник Who is who?, що є безпрецедентним фактом. Пишуть, що у світі видано мільярд платівок Гмирі, не беручи до уваги компакт-дисків тощо.
Він мав гарний голос теплого, оксамитового тембру дуже широкого діапазону. Співав чудово баритональні партії, а романси навіть міг виконувати тенором, хоча такі «експерименти» — досить небезпечні для голосу будь-якого співака. Для його виконавської манери було характерне повне злиття драматичної та музичної основи, зміст твору він умів геніально втілювати в мистецькій гармонії.
В останні роки свого життя Борис Гмиря занедужав, і 1 серпня 1969 року не стало в Україні велетня української культури та легендарного співака. Попрощатися з ним прийшов увесь Київ. То було найвище визнання таланту й заслуг співака перед народом України. Прозвучала на Байковому цвинтарі у Києві жалісно пісня «Чуєш, брате мій» у виконанні капели бандуристів, якою дириґував Олександр Мінківський.
Минули роки, і автор цієї статті разом з академіком Ярославом Дзирою з Києва відвідав 1993 року помешкання Бориса Гмирі, одного з найкращих співаків нашої доби. Квартира розташована на четвертому поверсі на Хрещатику, 15. Тут завдяки зусиллям його дружини Віри Августівни зберігається все, що пов’язане із життям і мистецькою діяльністю співака. Збереглося тут і 12 його сорочок, які кольоровими нитками з любов’ю вишивала йому дружина пані Віра. Ця квартира стала своєрідним музеєм, де з 1991-го відбуваються літературно-співочі вечори й концерти під назвою «Співає Борис Гмиря». Таких мистецьких вечорів відбулося вже понад 300. Після смерті Віри Августівни цю благородну місію виконує племінниця Ганна Принц, засновниця Фонду Бориса Гмирі. Це вона врятувала від тліну багато плівок зі записами Бориса Гмирі. Адже за своє життя він дав 1 047 концертів, 423 із них записані на плівках і CD-дисках. Гастролював у Китаї, Польщі, Чехо-Словаччині, Болгарії, Угорщині. Його спадок — близько 300 українських народних пісень і романсів, понад 300 музичних творів, 39 оперних партій, вокальні цикли «Зимовий шлях» Ф. Шуберта, «Перські пісні» А. Рубінштейна, «Пісні й танці смерті» М. Мусоргського, «П’ятиденка» Д. Шостаковича, композиції Гулака-Артемовського тощо. Композитори подарували співакові 135 зошитів із проханням виконати їхні твори.
Розповідати про Бориса Гмирю – означає говорити про досконале мистецтво, виражене піснею та музикою, яка була є й буде ядром і душею суспільства. Музика — це універсальна мова та найкращий засіб спілкування між різними народами. Піснею можна дійти до глибин людського почуття, особливо тоді, коли талановитий виконавець досконало володіє вмінням передавати мистецтво із чистотою його краси.
Це — далеко не повний переказ того, що можна й треба писати про цю знамениту постать у історії нашого мистецтва. Але ж справжня історія так і починається, коли ми себе самоусвідомлюємо. Саме це – початок і суть людської цивілізації, яка спонтанно вчиться захищати своє, цінувати його та передавати наступним поколінням. Ніхто і ніщо на світі не розкаже більше й докладніше, як це зробить велична наша пісня. Р. Купчинськй писав у своїй «Оді до пісні»: «Пісне! Велична, рідна Пісне! В Тобі є все: і древня наша слава, Володимира хист і мудрість Ярослава».

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...