Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Aug. 18, 2018

Видатний український співак Андрій Добрянський

Автор:

|

Липень 19, 2018

|

Рубрика:

Видатний український співак Андрій Добрянський

Не було, немає й не знати, чи буде колись на американській землі співак, котрий би стільки сил і таланту віддав розвитку культурно-мистецького життя української спільноти, як Андрій Добрянський. Його знали як соліста «Метрополітен-опери», актора, режисера, дириґента та громадського діяча.
Він народився 2 вересня 1930 року в с. Старому Знесінні (тепер — Львів). Його батько Агатон Добрянський був відомим у місті громадським діячем. Мати Дора з родини Винницьких грала на скрипці в оркестрі Львівської опери. Їй після розлучення з чоловіком більшовицька влада виділила дві кімнати на першому поверсі в будинку славетної Соломії Крушельницької. Андрій часто бачив, як співачка з великим зусиллям підіймалася сходами до своєї невеличкої кімнати під самим дахом. Саме там після вересня 1939-го можновладці виділили їй житло у власному ж будинку.
Не любити Львів неможливо. Любив його й Андрій, а над усе — центр із його вузенькими вуличками та старовинними будівлями, полюбляв ходити дорогою від дому до театру, в якому лунали звуки скрипки, віолончелі, арфи. Музика його хвилювала, але бажання навчатися гри на якомусь із музичних інструментів не мав.
На початку 1944-го німецькі окупанти провели у Львові черговий насильницький набір людей до праці в Німеччині. Якимось чином опинився там і 14-літній Андрій. Пригадуючи ті часи, співак запевняє, що в цьому випадку діяв самостійно, вважаючи це шляхом до порятунку. У таборі біля Гайденау здобув середню освіту, а 1950 року еміґрував до США, де осів у Нью-Йорку. Тут, як стипендіат Амгерст-коледжу (штат Массачусетс) вивчав хімію, але захоплення музикою перемогло, і почав навчатися співу приватно. Тож довелося вчитися та працювати водночас. Незабаром хлопцеві вдалося знайти заробіток при компанії «Оперетік Ворк Шапс», де виконував другорядні партії й одночасно готувався до прослуховування в «Метрополітен-опері» та був сповнений радості, коли серед 130-х претендентів виборов стипендії для оплати навчання з англійської мови в д-ра Мічнека та вокалу у Жоржа Дубровського. А вже влітку, після чергового прослуховування, його прийняли до оперного хору.
У березні 1964-го Андрій взяв участь у великій святковій імпрезі з нагоди 150-річчя уродин Тараса Шевченка, де виступив разом із Галиною Андреадіс і Шарлоттою Ордассі-Баранською. І вже наступного дня в українській пресі зазначалося: «А. Добрянський має мелодійний соковитий бас. Його стриманість, поєднана з самовпевненістю на сцені, робить дуже приємне враження. Публіка його любить і буде любити. Він — гарне надбання для нашої музичної культури».
13 вересня 1964-го ім’я співака з’явилося в програмі концерту в «Лінкольн-центрі», де зазначалося, що в супроводі оркестру театру під керуванням Франца Аллерса Андрій Добрянський виконуватиме арію Грьоміна з опери «Євгеній Онєгін» П. Чайковського». Це вже був неабиякий успіх, бо виступав він із такими знаменитостями, як Джой Клементс (сопрано) та Вільям Волкер (баритон).
А невдовзі відома примадонна «Метрополітен-опери» Різен Стівенс і режисер Майкл Манюел, які шукали співаків до новоствореної Крайової оперної компанії, запросили Андрія до свого колективу. І вже 5 листопада 1965 року він виступив в опері «Ріґолетто» Дж. Верді, а через п’ять днів — в опері «Дівчина із золотого Заходу» Дж. Пуччіні. Так співак опинився в «Філадельфія Лірик Компані», де головні партії співали славетні Дороті Кірстен (сопрано) та Франко Кореллі (тенор). І хоч Андрій на початках виконував другорядні партії, філадельфійський музичний критик Макс де Сігавенсі відразу вловив красу його голосу, про що сповістив в англомовній пресі. Та не встиг молодий співак насолодитися досягнутим, як музикознавець Голдовський запросив його виконати в записах для радіо партій Бориса та Варлама з опери «Борис Годунов» М. Мусоргського. Згодом справи пішли ще краще: 3 лютого 1965-го Андрій виступив у складі «Метрополітен-опери» в «Саломеї» Р. Штрауса, 22 грудня співав партію Бонзи в «Мадам Батерфляй» Дж. Пуччіні, 29-го — Дон Магніфіко в опері «Сіндерелла» Дж. Россіні, а 4 січня 1966-го в час гостинних виступів колективу «Метрополітен-опери» в Торонто — партію Зуніги в «Кармен» Ж. Бізе. У Торонто співак побував у гостях у панства Глібовичів, де зустрівся з Михайлом Голинським.
Наприкінці 1968 року А. Добрянський здійснив велике концертне турне містами США, Канади та Мексики. Побував і в Торонто. Українська громада міста прийняла його з захопленням, особливо сподобалися слухачам виконані ним «Серенада Мефістофеля» з опери «Фауст» Ш. Гуно, арії з опер А. Біото й Дж. Меєрбера, пісні «І золотої, і дорогої» К. Стеценка та «Дівчино, хмелю весняний» Б. Весоловського на слова Б.-І. Антонича. Іван Ковалів схвально відгукнувся на виступ талановитого співака, зазначивши, що «він привернув увагу української спільноти».
Надзвичайно вдалим для Андрія був 1969 рік. У лютому Український народний союз (УНС) відзначав свій 75-літній ювілей. Із цієї нагоди 24 травня 1969-го у великій залі «Карнеґі-гол» відбулася прем’єра опери «Анна Ярославна» Антіна Рудницького, в якій Андрій виконав партії Ярослава Мудрого та Кардинала Парижу. Його партнерами по сцені були Лев Рейнарович (Король Франції), Галина Андреадіс (Графиня Монморансі), Марта Кокольська (Анна Ярославна). Постановка опери пройшла з великим успіхом і вписала нову сторінку в досягненні українських мистців на заокеанських берегах. В альманасі УНС за 1970 рік зазначалося, що «з кожною дією в слухачів поглиблювалося почуття глибокого вдоволення, що переходило в захоплення й подив».
22 лютого 1970-го в складі колективу «Метрополітен-опери», Андрій виступив у партії Джека Ренса в опері «Дівчина із золотого Заходу» Дж. Пуччіні, де був партнером славетної Ренати Тебальді. У газеті «Свобода» від 1 квітня 1970 року сповіщалося: «Нам треба справді радіти, що вже маємо першого українського співака, який осягнув у своїй ділянці, себто як співак «святая святих», ставши членом «Метрополітарної опери» в Нью-Йорку. Це — баритон Андрій Добрянський».
5 січня 1975-го Андрій виступив у престижному «Алис Таллі-голі» у Нью-Йорку. У цей час в залі була присутня відома співачка Рената Бабак, колишня співачка Великого театру в Москві й утікачка з СРСР. Вона була захоплена барвистими тонами Андрієвого бас-баритона, котрий виконував «Монолог Тараса Бульби» Л. Ревуцького, «Цар Горох» К. Стеценка, «Дума про Матір Україну» М. Вериківського та «На світі можна жить без еталонів» із текстом Ліни Костенко, а на додаток «Над Дніпровою сагою» В. Заремби та лемківську народну пісню «Чорна кура» в обробці І. Соневицького. Американський музичний критик Дженкінс підкреслив, що «в усіх творах, виконуваних українською мовою, співак панував вокально та драматично». Саме після цього виступу Андрій і Рената Бабак започаткували спільні виступи. Перший із них відбувся у березні 1982-го. Це був концерт на підтримку польської профспілкової організації «Солідарність». Виконавши польською «Пілігрим» А. Міцкевича, Андрій до глибини душі вразив слухачів своїми барвистими звуками з болючими кожному полякові словами: «Країна розкоші прослалась піді мною, вгорі — блакить ясна, тут — лиця чарівні; чому ж у дальній край так хочеться мені, чом ще за дальшою я плачу далиною?». Дуетом вони зворушливо виконували «О, небо!» з опери «Аїда» Дж. Верді, українську народну пісню «Ой у полі вітер віє» та дует «Ми підем, де трави похилі» П. Майбороди. 20 серпня 1977 року на «Союзівці» з учнями Українського музичного інституту (УМІ) Андрій Добрянський в супроводі піаніста Томи Гринькова поставили оперу «Сокіл» Д. Бортнянського.
За час своєї мистецької практики Андрій Добрянський виступав із багатьма відомими майстрами українського музичного мистецтва, і серед них — піаністи Ю. Осінчук, Р. Рудницький і Т. Гриньків, бандурист Ю. Китастий, віолончеліст Д. Рудницький, співаки Г. Чорнодольська, М. Полиняк-Лисогір, М. Кокольська, Х. Липецька, Е. Іванко, П. Плішка й інші. Він був задіяний у величних концертних імпрезах: із нагоди відкриття пам’ятника Т. Шевченку у Вашинґтоні (1964), славної пам’яті Митрополита Андрея Шептицького (1974), 200-річчя США (1976), 100-річчя уродин Лесі Українки (1978), 90-річчя патріарха Йосипа Сліпого (1982), 84-річчя митрополита Мстислава (1982), свята української музичної культури у Вашинґтоні (1984), «1000-ліття прийняття християнства в Україні» (1988) тощо. Від 1 травня 1982-го Андрій виконував обов’язки адміністративного директора УМІ в Нью-Йорку.
Крім названих українських опер співак виконував партії Карася («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Максима Кривоноса («Тарас Бульба» М. Лисенка), Микити («Відьма» П. Печеніги-Углицького), Офіцера («Ноктюрн» М. Лисенка), а до концертного репертуару включав твори «Реве та стогне Дніпр широкий», «Гетьмани, гетьмани», «Гей літа орел», «А мій батько — орендар» Шевченка —Лисенка, «Монолог Тараса Бульби» Л. Ревуцького, «Дума про Україну» М. Вериківського, «Псалом 94» В. Барвінського, «Над Дніпровою сагою» В. Заремби. На велику платівку записав десять пісень легкого жанру Богдана Весоловського.
Кар’єру оперного співака Андрій Добрянський завершив 7 січня 1997 року виконанням партії Фледермауса («Летюча миша» Й. Штрауса). В одній лише «Метрополітен-опері» здійснив 904 виступи та виконав понад 60 оперних партій. З 1989-го керував мішаним хором церкви Св. Юрія в Нью-Йорку. Він — батько шістьох дітей: Дзвінки, Андрія, Данила, Ярослава, Юрія, Роксолани. Якось у телефонній розмові з автором статті п. Андрій сказав: «Мої сини музикальні хлопці. Якось Том Гриньків сів за ф-но і я з ними проспівав цілу оперу «Ноктюрн» М. Лисенка». Його сини й сьогодні активні в громадському житті української спільноти та часто виступають як співаки на різних імпрезах. Син Андрій досі керує батьковим церковним хором.
Андрій Добрянський залишив цей світ і свою велику родину 1 лютого 2012 року. Нехай же буяють на його могилі білі квіти смутку й великої любові до нього, як батька, дідуся та видатного співака, відданого сина України.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Loading...