Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, May. 26, 2018

Владика пісні

Автор:

|

Травень 30, 2013

|

Рубрика:

Владика пісні

Кажуть, що коли Іван Гош співав молитву «Владико неба і землі» з опери «Запорожець за Дунаєм», то зала буквально завмирала, а в багатьох слухачів виступали на очах сльози. І так справді було, бо ні голосу, ні артистизму мистцеві не бракувало, недарма ж його називали першим тенором української діаспори в Америці.

Іван Гош народився 7 липня 1915 року в місті Катеринославі (тепер м. Дніпропетровськ). Вокальну освіту здобув у музичному технікумі, у класі О. Тарловської, де вчився в 1935-1939 рр. А по закінченні навчання його було зачислено до колективу Дніпропетровської опери. Там Іван по-справжньому й навчався мистецтва оперного співу, пройшовши шлях від виконавця другорядних партій і масових сцен до провідного соліста театру.
Уже тоді стало зрозуміло, що в цього молодого привабливого зовнішньо співака є неабиякий талант і перспектива зростання в майбутньому, от тільки шкода, що здобувати славу час випало йому в несприятливий, бо вже навесні 1943-го він мав вибрати свій подальший шлях. А було їх два — залишатися в місті з перспективою бути засланим до Сибіру за те, що співав для німців, або податися в еміґрацію. Співак обрав другий і в жовтні 1943 року разом із багатьма членами колективу Дніпропетровської опери виїхав до Галичини. На щастя, у театрі опери та балету у Львові, де він зупинився, бракувало тенорів. Тож там зустріли його з радістю.
Слід сказати, що за німців Львівський театр опери та балету працював із повним навантаженням і був одним із найкращих в Україні. Для підтвердження цього досить назвати імена таких його працівників, як дириґенти Лев Туркевич, Богдан Сарамага, Ярослав Барнич, режисер Володимир Блавацький, солісти Л. Черних, Г. Поспієва, Лев Рейнарович, Василь Тисяк, Ірина Маланюк, Ірина Туркевич, Іван Романовський, Зенон Дольницький, Люба Німців і Ніна Шевченко.
Гармонійно вписався в цю когорту мистців й Іван Гош. Львівська преса захоплено відзначала його виступи в операх «Мадам Батерфляй», «Трубадур», «Кармен» і «Кавалерія Рустикана». Але настав час попрощатися й зі Львовом. Це сталося у Великодню п’ятницю 1944-го, коли на Захід від’їздив останній з ешелонів, виділений для культурно-мистецьких працівників міста Лева.
Далі був Краків. Саме тут його вперше побачила й почула Клавдія Кемпе — відома акторка Станіславського драматичного театру, яка згодом у своїх спогадах «Театр у моєму житті» писала: «У Кракові приєднався до нас співак із Дніпропетровської, а пізніше – Львівської опери Іван Гош. Він вніс у наш ансамбль багато позитивного, бо ми змогли відразу ж грати побутовий репертуар, зокрема «Запорожця за Дунаєм», «Наталку Полтавку» тощо. Наші тенори з театру залишилися в Станіславові, і через те ми були в клопоті: мали добрий театральний склад, різних солістів, жіночих і чоловічих, але не вистачало саме тенора».
Нагадаємо, що на той час у цьому театральному колективі вже були наддніпрянці Ніна Горленко, Надія Негель-Семенець, Василь Семенець, Семен Бутовський і відомі актори зі Станіславова Лавро Кемпе, Валя Терещенко, Клавдія Кемпе, Анатолій Радванський, Іван Самокиш, дириґент Леонтій Крушельницький і музичний керівник Володимир Божик. Згодом ця група ввійшла до складу театру Йосипа Гірняка, завдяки чому утворилося досить сильне театрально-мистецьке об’єднання, якому була під силу постановка будь-якої вистави. В основному, це були «Ой, не ходи, Грицю», «Суєта», «Ясні зорі», «Назар Стодоля», «Невольник», «Пошилися у дурні», опери «Катерина», «Кармен», оперета «Чорноморці» й інші. У такому складі та з таким репертуаром театр дістався Відня, де Іван не тільки брав участь у виставах, а й навчався в консерваторії «Фюр Музікунд Драматіше Кунст».
Навесні 1944-го театр переїхав до Зальцбурга. І тут Іванові випала нагода виступати в знаменитому «Моцартеумі», де він співав у супроводі симфонічного оркестру під орудою дириґента берлінської опери професора Р. Рафаеллі.
Кінець війни застав співака в таборі для переміщених осіб «Легенер Казерне» в Зальцбурзі, де він виступав у гурті з наддніпрянцями Г. Совачевою, А. Маруненком, І. Бондаренком, В. Зацерковним, М. Соханівським, В. Проценко й іншими. А по сусідству з «Легенер Казерне» був табір «Лексенфельд», де працював заснований 27 серпня 1945 року оперний ансамбль під керівництвом Семена Бутовського. До його складу входили професійні співаки В. Козулькіна, М. Чалий, Н. Негель, В. Семенець, М. Ольховий, Н. Слободіна, А. Радванський, Ю. Ковінько, М. Шкурат, В. Баранович і Н. Куліш. У репертуарі цього ансамблю було 25 п’єс і опер, із якими він виступав переважно перед німецьким цивільним населенням, інтернаціональною публікою таборів для переміщених осіб і вояками американської армії.
1946-го Богдан П’юрко згуртував навколо себе українські мистецькі сили, і в Карлсфельді, а пізніше — у Мюнхені, створив симфонічний оркестр і колектив оперних співаків «Український оперний ансамбль». Так уперше в історії на території Німеччини з’явився високопрофесійний український театр, який ставив опери «Фауст» Ш. Гуно, «Чіо-Чіо-Сан» і «Богема» Дж. Пучіні, «Кармен» Ж. Бізе, «Фіделіо» Л. Бетговена, «Паяци» Р. Леонкавалло, «Кавалерія Рустикана» П. Масканьї, «Циганський барон» Й. Штрауса й інші. Провідними співаками ансамблю були Ірина Туркевич-Мартинець, Іван Гош, Лідія Горн, Наталя Носенко, а згодом — Лев Рейнарович. Не забували мистці й про українські опери, із-поміж яких найчастіше ставили «Ноктюрн» М. Лисенка.
Наприкінці 1947 року дехто із числа мешканців таборів для переміщених осіб почав виїздити в еміґрацію за океан. На Великдень 1949-го до США виїхали Іван Гош і Клавдія Кемпе, яка стала його дружиною. По приїзді вони оселилися у Філадельфії. Тут і розпочався для мистця новий і найбільш наповнений музикою період життя.
Почалося все опери «Катерина» М. Аркаса, де співак виконував партію Андрія. Постановку цієї опери було організовано з ініціативи американсько-української молоді метрополітарної округи Нью-Йорка. Вона відбулася 23 вересня 1951 року в залі «Фешин інституту» під орудою дириґента Юрія Оранського. Режисуру опери здійснив Йосип Гірняк. Партії виконували Марія Полиняк-Лисогір (Катерина), Іван Гош (Андрій), Гільдана Зятик (Мати), Микола Чалий (Батько) й Іван Самокиш (Іван-москаль).
А вже за два тижні Іван Гош виконував партію Андрія в опері «Мазепа» П. Чайковського. Ця вистава відбулася 6 листопада 1951-го в знаменитій залі «Карнеґі-гол». Іншим разом у цій же залі він співав партію Левка з опери «Майська ніч» М. Лисенка. Отже, успіхи були очевидними, тож з’явилася в співака надія вибитися на американську сцену. Але для цього було потрібно досконало володіти англійською. Із метою вивчення мови Іван за рік закінчив «Сетлемент Мюзік Скул». Та виявилося, що наскоком Америки не візьмеш, навіть маючи ідеальні вокальні дані та чудові рекомендації від американських професорів. Так, Джозеф Лістр, генеральний управитель опери штаті Коннектикут, де Іван мав виступи, рекомендуючи його до однієї з оперних компаній, писав: «Іван Гош має реальні можливості зробити велику кар’єру. Як для драматичного тенора його голос є прекрасним і рідкісним матеріалом у Америці та Європі».
Як про тенора з великим майбутнім писала про нього американська преса. А поки що він виступав то в числі співаків польської оперної групи «Полонія Опера Компані», де виконував партію Казимира в опері «Графиня» С. Монюшки, то в українській групі оперних співаків Лева Рейнаровича. І саме ця група 1961 року організувала в Нью-Йорку український оперний ансамбль, із яким 22 лютого 1964-го Іван Гош брав участь у виставі опери «Відьма» Павла Печеніги-Углицького. Це було великою подією для світової української діаспори. Її було поставлено до 70-річчя Українського народного союзу, а головні партії виконували Марта Кокольська (Відьма), Іван Гош (Олекса), Лев Рейнарович (Каїн), Ганна Шерей (Дзвінка), Маря Боднар (Варка), Марія Лисогір (Марина), Ігор Зам’ятий (Хмара), Роман Осадчук (Кобзар). Дириґував оркестром мистецький керівник Іван Задорожний.
Наступним значним здобутком оперного ансамблю була постановка опери «Анна Ярославна» Антіна Рудницького на лібрето Леоніда Полтави в «Карнеґі-гол» 24 травня 1969 року. Тут зібрався весь цвіт українських сил, зокрема Марта Кокольська (Анна), Галина Андреадіс (графиня Монморансі), Лев Рейнарович (Генрих І), Іван Гош (київський боярин Ігор), Андрій Добрянський (князь Ярослав і кардинал Парижа), Петро Захарчук (слуга), Євгенія Василенко (перша подруга Анни) та Орися Гевко (друга подруга Анни). Після Нью-Йорка цю оперу ставили у Філадельфії, Чикаґо, Детройті та Монреалі.
Слід сказати, що окрім оперних вистав Іван Гош постійно брав участь у Шевченківських концертах і інших імпрезах із нагоди пам’ятних дат та українських національних свят. Протягом багатьох років він був солістом капели бандуристів імені Т. Шевченка в Детройті та ніколи не шкодував для цього часу й коштів.
Та як би не складалося життя мистця на американських берегах, Іван жив надією, що колись повернеться в Україну, особливо після кончини дружини, яка померла 27 грудня 1997 року. 2007-го, продавши свою невеличку хатину у Філадельфії, він повернутися в Україну й мешкав у Києві. Помер Іван Гош 11 вересня 2010-го, на 96-му році життя.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...