Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, May. 25, 2018

Вітряки в образотворчому мистецтві

Автор:

|

Травень 17, 2018

|

Рубрика:

Вітряки в образотворчому мистецтві

В. Орловський. Вітряк

Вітряки або вітрильні млини в Україні були чи не єдиними найдавнішими спорудами для мелення борошна. Довгими століттями до них селяни ставилися з великою шанобливістю. Змелене в них продовжувало життя людей, перед якими вони схиляли свої голови.
Споруди, зазвичай, будували на горбочках — одноярусні та двоярусні. Стіни каркасів обшивали вертикально дошками. Конструкція вітряка трималася на низькому стовпі, по якому оберталася за вітром. Вітряки споруджували чотирикрилі, шести- а то й восьмикрилі, що крутилися проти вітру. Скільки цих вітряків було збудовано в Україні, ніхто не знає. Про одного з них писав Тарас Шевченко, а про — Іван Нечуй-Левицький.
Писали вітряки своїми фарбами та пензлями, олівцями чи тушшю українські художники та графіки, накладаючи своїми мазками, лініями чи штрихами на полотно, папір та ліноматеріали та дерев’яні дошки. Щось дивовижно романтичне у лініях і формах степових «героїв», що немов сторожі днів і ночей, стояли майже нерухомо, бачив художник Петро Левченко (1856-1917). Вітряки завжди чарували і вабили зір майстра. Малював їх гігантських силуетами, старих, щербатих, сумно похилених своїми вітрилами, стоячих серед чудової української природи. Малював під час різних періодів творчості, зовсім по-різному, як невід’ємних свідків степового пейзажу. Такі твори художника, як «Вітрячок», «Вітряк на горі» й інші, намалював Петро Олексійович багатою палітрою, переважно теплих відтінків. Хоч вони невеличкі за розмірами, проте лірично великі, наповнені внутрішнім неповторним теплом.
Відомий скульптор і графік Михайло Микешин (1835-1896) намалювавши картину «Степ», в якій видніє шлях чумаків у дорозі побіч села, не зміг не додати до неї вітряка, що ледь-ледь видніється на горбочку біля ставка. Ретельно вітряк вписався до картини Т. Шевченка «Катерина» (1842), в якій намагався створити жанрове полотно з усілякими предметними атрибутами у типово сільському дворі. Пером і олівцем художник створив ескіз із цієї картини. По самій середині аркуша видно рисунок з постаттю Катерини. До числа офортів Шевченка належить твір «Казка» (1844). На ньому зображено розмову миколаївського солдата зі смертю на тлі хати, дерев і вітряка. На одному з малюнків Шевченка, створених під час роботи в Археографічній комісії, «Чигирин з Суботівського шляху» (1845), намальовано за селом над річкою два вітряки, як архітектурні пам’ятники української старовини. В акварелі «Хутір на Україні» (1846) Шевченко намалював пейзаж, додавши до нього також ледь помітні два вітряки.
Відомий майстер побутового жанру Володимир Маковський (1846-1920), котрий часто з Москви приїжджав до України, створив картини «Українка», «Українець», «Дівич-вечір», «Недільний ярмарок в Україні» й інші твори, що свідчать про глибоке зацікавлення живописця побутом українського народу. В його гравюрі 1882-го чітко викарбовуються аж три вітряки, поруч яких відбувається продаж або купівля різних товарів, зокрема коней, корів та всілякого посуду. Знаний живописець Костянтин Крижицький (1858-1911), народжений у Києві, відвідувач школи Миколи Мурашка, створив багато пейзажних творів, серед яких — із вітряком на узбіччі села Павлівка над Дніпром, поблизу Києва.
«Краєвид Києва з Куренівки» — це акварельний твір мистця Михайла Сажина, котрий свого часу жив у Києві та часто зустрічався з Т. Шевченком. Картина наповнена крутими схилами, ярами та садами на околицях Києва та вітряком на розлогому горбі, що стоїть серед квітів і трав, немов пам’ятник, нагадуючи давнє минуле українських трударів.
Кожен вітряк із тисячі разом узятих — це легенди, а то й біографія поселенців. То ж не диво, що видатний український живописець Микола Сергєєв (1855-1919) до картини під назвою «Степовий хутір на Україні», крім кількох хат край села, звивистої дороги з гори донизу, додав вітряк, який був колись орієнтиром для мандрівників по далеких краях. Іван Соколов (1823-1918), закінчивши петербурзьку Академію мистецтв 1855 року і постійно живучи в Петербурзі, також подорожував Україною, щоб малювати картини з життя українського села. Останні роки жив у Харкові, там і помер, залишивши знамениті мистецькі твори «З базару», «Проводи рекрутів», «Сцена біля хати», «Перезва», «Дівчата ворожать уночі проти Івана Купала» й інші. В його акварельній роботі під назвою «Сопілкар», створеній 1857 року, не важко запримітити групу селян, що зібралися біля хати, щоб послухати чарівний голос сопілкаря. Позад них зображено самотнього на околиці вітряка.
Серед українських пейзажистів останньої третини ХІХ і початку ХХ ст. вирізнявся один із найвидатніших — Сергій Васильківський (1854-1917). У його спадщині є багато краєвидів, розмаїтих за сюжетами та настроєм, властивими природі тієї чи іншої місцевості. В одному з творів олійної техніки під наголовком «Краєвид» на першому плані, поблизу сільської дороги, з-поміж низько порослого чагарнику, викарбовуються два чотирикрилі вітряки. Цим архітектурним витворам, до яких приходили люди, щоб не лише жорнами розтирати борошно, але й побалакати про різне, Васильківський присвятив кілька окремих творів, намальованих у різні роки його діяльності. На одному, що має назву «Індики», на самому обрії зображено вітряка серед сонцем освітленого поля.
Великим шанувальником українських кобзарів був Опанас Сластіон (1855-1933). Він відомий багатьма ілюстраціями до творів Шевченка й іншими картинами, до числа яких належить «Вечір. Село» (1904), в якій посеред кількох хат намалював у профіль вітряка. До свого виїзду за кордон 1920 року, а опісля до США, Абрам Маневич (1881-1942) встиг намалювати образ «Вітряк», з якого в Києві 1911-го вийшла кольорова листівка.
У «Видавництві Івана Лапіна» в Парижі 1910 року надрукували ще одну поштівку з оригінальної картини Михайла Ткаченка (1860-1916), назвавши її «Млини». Київське видавництво «Розсвіт» напередодні Першої світової війни великим накладом друкувало українські картки, присвячені краєвидам України, на яких можна бачити різні типи вітряків із Кирилівки, Вільшанки, Лубен та інших куточків Полтавщини.
У творчому доробку визначного пейзажиста-співця України Степана Колесникова (1879-1955) є картини «Перед грозою» (1909) та «Вітряки» (1917), наповнені своєрідною красою Одещини, де він жив.
З численної кількості творів Івана Їжакевича (1864-1962), що дійшли до нашого часу, вирізняються кілька його пейзажів із вдало в них укомпонованих вітряків, намальованих 1904-го, 1915-го та 1935 року. Вітряні млини він додав до своїх картин «На пасіці» (1898), «Ловлять раків» (1935), «І золотої й дорогої», «Перебендя», «Сова» (усі — 1938 року), а також «Тарас Шевченко — пастух» (1939) і «Катерина» (1944). Пейзажі славетного художника Василя Кричевського (1872-1952), вирішені за законами глибокої перспективи та масштабною просторовістю, наповнені чіткими обрисами архітектурних споруд, всіляких будинків, чепурних хат і людських постатей. А вітряки видніють у таких його творах «Вітряк» (1906), «Вітряк з-під Шишака» (1907), «Вітряк у степу» (1910), «Полтавський ярмарок» (1913), «Ярмарок у Сорочинцях» (1938), «Українське село» (1946). Свою любов і пошану до цих годувальників з помахом крил він віддав у різні роки, зробивши з них чорно-білі світлини.
Зовсім інше фото збереглося з половини червня 1918 року. На ньому в селі Каніж Кіровоградської області схоплено розправу над повстанцями проти австрійсько-німецького війська, коли на крилах вітряка повісили двох жителів села. Так окупанти України під час обох воєн знущалися над українським народом. Мало того, що вони вішали людей. Ті ж загарбники спалили близько 4 тис. вітряків. А волелюбні селяни відбудували цей млин, і він досі стоїть вічним пам’ятником, що став символом українським повстанцям. Також не відомо, скільки вітряків зухвало знищила радянська влада під час насильної колективізації.
Шанобливо поставився до млинів видатний графік Юрій Нарбут (1886-1920), додавши їх до літер «Н» один раз та «В» двічі («Українська абетка», 1919). Даючи належну ціну і вартість млинам-вітрякам, багато художників втілювали їх у свої картини. До плеяди тих мистців належать малярі Михайло Жук, Федір Коновалюк, Костянтин Трутовський, Василь Штернберґ, Архип Куїнджі, Михайло Божій, Сергій Адамович, Василь Лопата, Олександр Івахненко, Лев Каменів, Володимир Фавр, Сергій Кіндзерявий-Пастухів, Леонід Вишенко, Ярослав Ульгурський, Феодосій Гуменюк, Іван Сколоздра, Василь Авраменко, Йосип Браз, Катерина Юнґе, Євген Соловйов, Іван Бєльський, Сергій Конончук, Петро Магденко, Віктор Гонтарів, Валерій Гнатенко, Іван Падалка, Юрій Химич, Валерій Семенко, Іван Лисенко, Михайло Михалевич, Олександр Сердюк, Олександр Хоменко, Михайло Дерегус, Віктор Лобода, Надія Білокінь, Михайло Онацько, Давид Бурлюк, Петро Петриченко, Григорій Бельмов, Микола Павлусенко, Едвард Козак, Олександра Шабатура, Андрій Бородай, Марина Семенюк, В. Гулак, В. Глуздов, В. Дмоховський, А. Скірутіте та ряд інших.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Loading...