Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

«Він об’єднав філологічні кола та письменництво як діаспори, так і України»

Автор:

|

Серпень 18, 2016

|

Рубрика:

«Він об’єднав філологічні кола та письменництво як діаспори, так і України»

Петро Одарченко

Петро Одарченко — український літературо- та мовознавець, критик, педагог, дійсний член Української вільної академії наук (УВАН) і Наукового товариства ім. Т. Шевченка, член Національної спілки письменників України та почесний доктор національного університету «Києво-Могилянська академія».
Він народився 20 серпня 1903 року у с. Римарівка Гадяцького повіту Полтавської губернії. Закінчивши 1913-го сільську школу, перейшов до Гадяцької гімназії. Юність минала у будинку Драгоманових, у щоденному спілкуванні з Оленою Пчілкою, в розмовах про Михайла Драгоманова та Панаса Мирного, читанні найкращих творів українського письменства.
Після закінчення гімназії та педагогічних курсів восени 1920 року молодик отримав призначення на посаду вчителя початкової школи на хуторі Мельниково-Кулебин, де працював до 1923-го. Півроку навчався в Полтавському відділі історико-філологічного факультету Харківського університету, з 1923 року — студент Ніжинського інституту народної освіти. Впродовж навчання був секретарем семінару української літератури підвищеного типу, головою краєзнавчого гуртка, регулярно надсилав до етнографічної комісії УВАН народні пісні, збирав етнографічні матеріали за спеціальними темами. Дипломну роботу «Фольклор у краєзнавчій роботі трудшколи» підготував на рівні дисертації. Після завершення навчання була аспірантура при кафедрі української мови та літератури.
Наукова праця дослідника була зосереджена на вивченні життя та творчості Лесі Українки та написанні дисертації «Стиль Лесі Українки». Саме в цій праці були зроблені перші спроби п. Одарченка як дослідника порівняльно-історичного методу в сфері українознавства. Вже перші праці «Ткачі» Г. Гайне у перекладі Лесі Українки» (Записки Ніженського ІНО), «Нові ненадруковані поезії Лесі Українки» (журнал «Життя і революція», 1928), «Прощання» Лесі Українки» (збірник УВАН «Література», 1928) одержали схвальну критику літературознавців М. Зерова, Г. Майфета та Б. Якубського.
З 1928 року Петро почав викладати курси в Ніжинському інституті народної освіти, з 1929-го — виконував обов’язки доцента. У роботі над дисертацією його консультантами були С. Єфремов, М. Зеров, П. Филипович і Б. Якубський.
Через раптовий арешт забракло кілька тижнів, аби захистити дисертацію. Заслання на три роки в Алма-Ати (Казахстан), важка хвороба, звільнення від арешту 5 грудня 1933 року, а 6 грудня того ж року — знову арешт і висилка на три роки знову в Казахстан, цього разу — в Уральськ.
1937-го мовознавець повернувся в Україну, але влаштуватися на роботу за фахом не зміг. Тому працював у Курській обласній бібліотеці, викладачем російської мови у середній школі. 1938 року влаштувався на посаду доцента Курського педінституту, викладав курс сучасної російської мови та керував семінаром «Граматичні системи української мови». Працював над дисертацією на тему «Лексика і синтаксис повісті Гоголя «Тарас Бульба». Курська обласна бібліотека видала два бібліографічних покажчики, присвячених Тарасу Шевченку та Вільяму Шекспіру, зі вступними статтями Петра Одарченка.
1942 року чоловік виїхав до Польщі. Викладав мову в Православній духовній академії. Наприкінці 1944-го виїхав до Відня (Австрія), потім до Баварії, перебував у таборі DP в Авґсбурзі (Німеччина).
1950 року родина Одарченків переїхала в США. У перші роки чоловік працював прибиральником на ньюйоркському вокзалі. Завдяки втручанню проф. Вєтухова, президента УВАН, отримав наукову стипендію. Наслідком була розвідка «Тарас Шевченко в радянській літературній критиці» (надрукована англійською мовою в науковому збірнику УВАН).
У 1952-1954 рр. науковець працював у Бібліотеці Конґресу США. У 1955-1973 рр. — в «Голосі Америки» на посаді перекладача та редактора. У вільний час продовжував літературознавчі студії, досліджував творчість Тараса Шевченка, Лесі Українки й Олени Пчілки. Шевченкознавчі праці ввійшли до книги «Тарас Шевченко і українська література» («Смолоскип», 1994).
З 1962 року Петро Одарченко — дійсний член УВАН у США, член Спілки письменників «Слово». Останні роки прожив у штаті Меріленд. Помер 12 березня 2006-го у Вашинґтоні (округ Колумбія).
Найвагомішим здобутком у дослідженні творчості Шевченка є праця мовознавця «Шевченко в радянській літературній критиці 1920-1981 рр.». С. Білокінь у вступному слові до праці Одарченка «Леся Українка: розвідки різних років» (К., 1994) наголошує, що автор — «це той тип науковця, без якого не встоялася б сама наука — тип чесного трудівника, що працює без огляду на кон’юктуру, так, як велить йому сама суть його справи».
Досить цінними є наукові розвідки Петра Васильовича, що увійшли до збірника вибраних статей «Українська література» (К., 1995) про творчість видатних українських письменників П. Грабовського, В. Винниченка, Олени Пчілки, М. Куліша, М. Драгоманова, Г. Чупринки, В. Симоненка, М. Ореста, Н. Щербини, О. Зуєвського, Леся Івченка.
Упродовж понад 40 років він писав статті до енциклопедій на теми української етнографії, фольклору, історії української літератури. Був журналістом, кореспондентом газет «Свобода», «Українські вісті», «Народна воля».
Праця п. Одарченка «Русифікація України і боротьба за рятування української нації», опублікована 1985-го, жодною мірою не втратила свого значення досі.
Мова переважної більшості статей і наукових праць Петра Одарченка — академічно виважена, ділова й офіційна, науково-літературна, але часом буває піднесено-романтичною, мелодійно-барвистою.
Він присвятив мові 140 праць, із них опубліковано українською 131. 1997 року у видавництві «Смолоскип» вийшла збірка статей Петра Одарченка «За культуру української мови». Він присвятив багато уваги дослідженню мови українців в Америці. У складеній 1983 року бібіліографії вчений зазначив, що є автором понад 500 праць.
Наукова діяльність п. Одарченка отримала високу оцінку його колег Д. Нитченка, І. Качуровського, І. Кошелівця, В. Чапленка, Ю. Шевельова тощо. Сучасні українські дослідники Г. Шанько, В. Борисенко, В. Іванисенко, І. Андрусяк, П. Ротач присвятили вивченню його життю та діяльності свої праці. Впродовж 12 років був секретарем Вашинґтонської групи УВАН. 1973 року був обраний її головою. Навколо постаті Петра Васильовича гуртувалися наукові філологічні кола та письменництво як діаспори, так і України.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...