Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 24, 2017

Від законсервованої культури — до поетичної інсталяції

Автор:

|

Травень 24, 2012

|

Рубрика:

Від законсервованої культури — до поетичної інсталяції

Це — твір, подібного до якого ще ніхто не бачив. Відома мистецька група «Яра» з популярного Нью-Йоркського експериментального театру «Ля МаМа», що розташований у Нью-Йорку за адресою: 74 East 4th (між 2 Ave & Bowery), репрезентувала виставу «Міст Снів», подаровану глядачам режисером Вірляною Ткач. У ній задіяні мистці зі США, України та Киргизстану. Спектакль створено на перетині жанрів, мистецтв, культур і мов, і вже навіть цим він вражає уяву.

Постановка «Лісової пісні» визнана однією з найцікавіших

Вистава «Міст Снів» народилася завдяки творчому злету думки режисерки Вірляни Ткач. Це — досконала робота сформованої вихованням, освітою та досвідом майстрині. Зацікавленість поезією їй прищепили мама Олександра Киселівська-Ткач і дідусь Кость Василевський, відомий, до речі, ще й тим, що організовував українські школи. Улюбленим дозвіллям у родинному колі було знайомство з творчістю українських поетів. Затамувавши подих, Вірляна з малих літ насичувала дитячу уяву яскравістю метафори у барвистому просторі віршованого слова.

Тож не дивно, що, вступивши в пору зрілості, багатогранно обдарована від природи дівчина вивершувала здібності в таких знаменитих закладах, як Колумбійський і Гарвардський університети, де отримала режисерську й філологічну освіту. Закоханість у мелодію поетичного слова надихнула Вірляну на створення 1990 року мистецької групи «Яра». Відтоді здійснено вже 24 постановки, кожна з яких притягує глядачів самобутністю й високим рівнем професіоналізму.

Вірляна як керівник надзвичайно вимогливо ставиться до підбору тематики і шляхів реалізації творчих задумів. Її талант поетеси вкупі з витонченим природним хистом інтуїтивно віднаходити прекрасне допомагає звести в одне ціле драму та поезію, пісню й музику, історію і міф, пластику та світлотіні. Залучення до діалогу різних культурних традицій, використання автентичних матеріалів, поєднання в одному творі мов різних народів дарує кожній роботі глибоке філософське й, водночас, чуттєве осмислення теми, залишає в серцях більшості з тих, хто побував тут хоча би раз, бажання ще й ще раз повернутися до глядацької зали.

Звернення Вірляни до народного епосу 1995-го подарувало їй можливість ближче познайомитися з народною артисткою України Ніною Матвієнко. Співпраця зі співачкою надихнула режисерку на введення в сценарій вистав елементів стародавніх епосів, ритуалів і фольклорних пісенних знахідок, у яких саме й закладена надбана за віки народна мудрість.

Досі українська культура в Сполучених Штатах споживалася, так мовити, законсервовано, здебільшого серед представників української діаспори. Вір­ляна вважає, що настав час інсталювати наші на­дбання в іншомовні сере­довища та культури інших народів. До речі, цей місткий термін — інсталяція поезії — належить безпосередньо Вірляні Ткач.

Як творча особистість Вірляна завжди — у пошуку. До своїх вистав вона вже запрошувала чимало відомих українських майстрів слова, серед яких — Олег Лишега, Оксана Забужко, Тарас Лучук, Наталка Білоцерківець, Мар’яна Савка. Тому сценічні витвори її так ваблять самобутністю.

Ілюстрацією цього є постановка Вірляною «Лісової пісні» Лесі Українки. Вистава отримала назву «Лісова пісня Яри». За загальним визнанням, спектакль став одним із найцікавіших драматургічних втілень знаменитого твору. А його переклад визнали настільки відтворюючим і високохудожнім, що відзначили нагородою.

Подорож до Світу Снів

«Вночі наш мозок, вивільнений від буденних тягарів, // підноситься й ширяє в просторі, наче звуки музики. // А сам простір перетворюється на ріку, // якою можна поплисти крізь всесвіт та час: // у наше минуле та навіть майбутнє» (Вірляна Ткач).

Вона мріяла про цю виставу кілька років. Таїна перенесення в забуття сну вабила її думки й серце. І хто знає, як би воно склалося, якби не зустріч із поетом Олегом Лишегою. Власне, не зустріч, а давнє знайомство й співпраця, бо ще 2003 року Вірляна поставила спектакль за віршем Олега Лишеги «Либідь». Творчість Олега ще тоді прикула до себе її увагу зверненням до глибинного, архаїчного в людському бутті. Попри зовнішню відсутність цілісного за фабулою сюжету, режисерка віднайшла можливість через мелодію звучання слів донести до глядача емоційну єдність і логічність твору. Це зіграло свою роль у появі на світ 2011 року наступної спільної роботи — «Ворон».

І коли якось при зустрічі Олег Лишега простягнув їй аркуш: «Ось, поглянь, щойно написане», — уже тільки розпочавши читати, Вірляна зрозуміла: це — те, що вона так довго шукала. То був вірш «Сон». Душа спрагло сприймала кожне слово — і безпосередньо поезію Олега, і сонет Шекспіра, що його митець стрічками повплітав у рядки свого твору.

Ураз те, що існувало в задумах Вірляни розпливчатими обрисами, почало набирати чітких форм. Розпочалася робота. Усім колективом читали вірші, що були відібрані як сюжетна основа постановки, повторювали вголос одні й ті ж рядки англійською, киргизькою та ще й ще раз слухали: як звучить, як відлунює, який ритм відображає. І знову переконувалися, що поезія ноктюрна Лишеги несе в собі інтернаціональну гармонійність, однаково виразну на різних мовах. Недарма його вірші надруковані в польській, російській, японській і англійській антологіях.

Утвердилися в задумі: вистава буде поєднувати українську, киргизьку й англійську мови. Виникла потреба в якісних перекладах. До цього Вірляна ставилася вищою мірою вимогливо. Через те до праці над текстами собі на допомогу залучила американську поетесу Ванду Фиппс. А сонет Шекспіра представила, використавши його виклад киргизькою Алимкан Дегенбаєвої й українською — Юрія Лісняка.

Визначилась із дійовими особами вистави та їхніми виконавцями. Образи вимальовувалися самі собою. І всі гуртом узялися до творчого вивершення задуманого. Сценічний текст допомагали створювати всі, хто мав бути задіяний у спектаклі: Ендрю Колто, Кенжегуль Сатибалдієва, Микола Шкарабан, Брайан Долфін, Айнура Качкинбек Кизи, Крістофер Іґнаціо, Владислава Гаврилюк, Нурбек Серкебаєв, Алла Загайкевич, Євген Копйов і Володимир Клюзко.

Етнічно об’єднало виставу музичне оформлення, яке забезпечили Алла Загайкевич, Нурбек Серкебаєв і Кенжегуль Сатибалдієва. Завдяки їхньому чутливому сприйняттю вдалося органічно поєднати фольклорні наспіви, відтворені на народних киргизьких інструментах, із сучасними композиціями, синтезованими за допомогою електронних технічних засобів.

Природно, як луна в горах, час від часу заповнюють простір позасценічні приповідки та співанки у виконанні Лесі Турянської. Заворожливої неповторності додають персонажам розроблені Айнурою Асанбековою сценічні костюми, що вишукано підкреслюють пластику тіла та смислове навантаження ролі. Феєрія фото- й відеооформлення разом із графічним дизайном, що його забезпечив Володимир Клюзко, вистеляє мерехтливим місячним промінням канву сюжету й огортає заколисуючими хвилями водного плеса напівспогади-напівмрії, чергуючи реальні події з жаданими. Мимохіть відступаєш від логічного порівнювання сюжету постановки з роздрукованими текстами, якими дбайливо забезпечили гостей організатори, і непомітно для себе разом із головним героєм ступаєш на емоційну стежину сприйняття сценічного дійства.

…Пригасло світло, герой поринає в сон, і невимушено разом із ним поринаєш у стан, схожий на той, коли, утомлені клопотами дня, люди шукають спасенного нічного спочинку. М’яке сяйво розливається, вихоплює з темряви найпотаємніші закутки душі, просить договорити, допояснити, допереповісти. І легенький вітерець спогадів навіває в усі незатулені прогалини пам’яті щось недодумане, недопережите. Сплеснулися спомини, попливли рибками по хвилях минулого — зібрати б їх усіх… Здригаються, колишуться, як відображення у воді… Що там загуркотіло в пам’яті? Чи то одинокість перечіпається за нагромадження недоболілого?

Чого шукає душа — спокою, чи прощення, чи нагоди доторкнутися до радості? Річка — річка буття, із її босоногим дитинством… Що там? Корчі, риба, бабки зі слюдяно-прозорими крильцями, джмелі над конюшиною… Хто це? Хто той хлопчак, засмаглий, прудкий?.. Прямує до греблі… Через плече тичка… О, та то вудка… Смішний… Приторочив до тички нитку з гачком від скріпки… Риба… То знову та риба… Вона, як тоді, манить у свою стихію…

Друзі… спливли, як риби в річці… Нуртується серце… Нарциси… Звідки? Мамо… мамо… темні кола під очима… сухорлявий палець на вустах…

Мамо… Батько… він згоряв на моїх очах… мамо…

— Що то, мамо? Хрущ? У руці закрити? І до вуха? Він — як радіо…

— Мамо, а чому риби не говорять?

— Говорять риби… Звідки співанки, знаєш? Там на морях, на Дунаях є такі риби… Вийшла риба, випливла собі на берег, та й співає. А єдин був, та й підслухав, і записав… Спи, синку… Там на морях, на Дунаях… Спи…

— Хто то співа? Риби? Риби співають? Риби співають…

Теплим промінчиком висвітлюється щось гарне й ніжне…

— Не йди, кохана… Не йди з мого сну… Нема винуватих, що ми не разом… Не йди, побудь, там було гарно…

— Коханий…

— Кохана…

Нетривкі картини калейдоскопічно змінюють одна одну, виносячи на плесо спогадів інші обриси інших подій… Спи, синку…. Там на морях, на Дунаях….

Вистава закінчилася. Розходяться глядачі з посвітлілими обличчями, притишені. У кожного спектакль зрушив у пам’яті щось своє.

Серед і досі насиченої емоцією дійства зали ми розмовляємо з Вірляною про початки, про становлення, про творчий шлях, пройдений разом з Олегом Лишегою. Вірляна — ледь стомлена, проте енерґія струмиться в її граційних витончених рухах і стрункій поставі. Раз по раз до нас підходять глядачі, щоб особисто подякувати й передати враження. Легкою дівочою ходою Вірляна проводжає присутніх, обдаровуючи на прощання щирою юною усмішкою.

Захоплена успіхом вистави, вона розповідає про плани на майбутнє. Запитую, чию поетичну творчість збирається інсталювати наступного разу в сценічному просторі. Вірляна осяйно всміхається:

— Здається, я знайшла свого поета.

Автори сценічного твору виказують щиру вдячність громадським фондам штату й міста Нью-Йорка, компанії The Coca Cola, кредитівці «Самопоміч» (Нью-Йорк) і друзям Мистецької групи «Яра», за фінансової підтримки яких стала можливою презентація вистави глядачам.

 

Світлини Маргарет Морто

Надія Бурмака

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...