Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 6, 2019

Від Бережан до Баффало

Автор:

|

Вересень 17, 2015

|

Рубрика:

Від Бережан до Баффало

Юрій Лаврівський

Кожна людина приходить на світ, аби змінити його на краще, але не кожній це вдається. Юрієві Лаврівському вдалося. Багатьом тисячам людських сердець приніс він насолоду своїм голосом, музикою, веселою вдачею та світлим розумом.
Юрій Лаврівський народився 28 березня 1909 року в м. Ніско Жешувського воєводства в сім’ї лікаря Володимира Лаврівського. Це була освічена, інтелігентна людина. Його брат Марцель був фельдмаршалом австрійської армії. Він же був хресним батьком Юрія.
Мати Наталя походила з родини Зубрицьких. Її батько Олександр був каноніком Перемиської капітули, а в часи ЗУНР керівником податкового уряду й управителем українського банку «Надія». Вона добре грала на фортепіано та мала приємного тембру сопрано. Мабуть, саме від неї передалися синові музичні задатки.
Коли Юрій був ще малою дитиною, родина Лаврівських перебралася до м. Бережан на Тернопільщині. Тут його батько працював за фахом, а син навчався у гімназії та брав уроки гри на скрипці та фортепіано. Коли ж у нього сформувався приємного тембру баритон, юнак став учасником хору «Бережанський боян». Водночас Юрій захоплювався спортом і був воротарем футбольної команди «Лисоня». Але перемогла музика, яка так запала хлопцеві в душу, що ні втекти, ні заховатися від неї він уже не міг. Тож нічого не залишалося як після закінчення гімназії 1927 року піти вчитися у Львівську консерваторію ім. Кароля Шимановського.
По завершенні навчання в консерваторії 1934-го Юрій упродовж двох років працював учителем музики в Львівській гімназії № 10, а згодом — у школах Грубешова, Томашова та Бережан. В останьому з них його часто можна було почути на різних святкових концертах. Там же він захопився дириґуванням, став керівником хору «Боян». Виявилося, що для роботи в гімназії молодому вчителеві бракувало педагогічної освіти. Тож довелося повернутися до Львова та закінчити педагогічний факультет Львівського університету, після чого доля різко повернула його діяльність у інший бік. Коли він повернувся до Бережан, то увійшов до складу артистів Бережанського драматичного театру, де за короткий час вибився на головні ролі.
Уже за радянської влади колектив цього театру склав ядро новоствореного Тернопільського драматичного театру. Юрій виконував провідні ролі у виставах «Назар Стодоля», «Лісова пісня», «Платон Кречет», «Скрипка гуцула» та партії Карася в «Запорожці за Дунаєм» і Виборного в «Наталці Полтавці». У цьому ж театрі артист зустрів своє кохання — Ірину Пашковську, котра 4 січня 1940-го стала Лаврівською й упродовж усього життя була для нього не тільки вірною дружиною, а й партнером по сцені.
Якось родина Лаврівських довиступалася до того, що навесні 1941-го Юрій ледь не потрапив за ґрати. Це сталося після вистави «Назар Стодоля», в якій є монолог Назара, де він обіцяє Галі, що коли вони поберуться, розмалює її хату червоними та жовтими фарбами. Якось у Чорткові чоловік зопалу сказав, що розмалює її хату синіми та жовтими кольорами. Цього було досить, щоб артиста після вистави взяли під варту. І лише завдяки громадськості його випустили на волю, але з роботи звільнили.
За два місяці на галицькі землі прийшла війна й дещо призупинила культурно-мистецьке життя в краї, але не надовго. У вересні 1941-го Лаврівські оселилися у Львові, де увійшли до колективу Львівського театру опери та балету. Тут Юрій вдало дебютував в опері «Тоска» Дж. Пуччіні, а Ірина — в балеті. Але все ж таки щось було не так. Юрія давно приваблювала музика легкого жанру. Ще у роки навчання в консерваторії він робив спроби писати пісні в стилі танго, фокстроту та повільного вальсу. Тож коли на початку 1942 року Зенон Тарнавський заснував у місті театр малих форм «Веселий Львів», Лаврівські були там одними з перших.
Розповідаючи про ці роки, поет Олег Лисяк писав: «Становище Юрія Лаврівського виняткове не тільки тому, що він має рідку у співаків його жанру серйозну музичну освіту здобуту у вищій музичній школі. А перед усім тому, що співака його рівня в так званому легкому жанрі ми не мали. У «Веселому Львові» Ю. Лаврівський став головною постаттю, тим паче, що він свій репертуар будував на текстах Б. Нижанківського, Е. Козака, В. Сосюри, М. Рильського, Т. Курпіти, В. Сафронова, С. Масляка та музиці місцевих композиторів Б. Весоловського, О. Курочки, А. Кос-Анатольського, А. Адамовай і своїх власних мелодіях».
Львівській молоді були до вподоби пісні «Синій сад», «Якби я мав», «Я люблю тебе, мила», «Проліски», «Сповідь», «Бродить ніч по вулицях зимових», «П’ю за любов», «Колядка», «Якби я мав чорнокнижника владу», «Кохання наче грипа», «Клопоти жонатого», «Данко з Підзамча», які виконував співак.
Та все різко змінилося у Великодну п’ятницю 1944-го, коли на приміській залізничній станції «Підзамче» колектив «Веселого Львова» прощався зі своїм улюбленим містом. Світили йому дороги через територію Польщі, Австрії до німецького Ашафенбурга.
Там уже після війни «Веселий Львів» злився з театром «Камерна сцена» Володимира Шишаровського. Сталося це в таборі «Ля гард». Щоправда тут Юрій був задіяний переважно як співак у концертній групі, що виступала перед американськими вояками та поселенцями таборів переміщених осіб.
Навесні 1949-го Лаврівські еміґрували до США й оселилися в Баффало, де Юрій зайняв посаду дяковчителя при церкві Св. Духа й керував хором церкви Св. Миколая, а згодом заснував там програму українського радіо при радіостанції WWOL, де постійно звучала українська музика та пісні самого керівника. Невдовзі маестро заснував драматичний ансамбль «Чайка», учасники якого вперше виступили 30 березня 1952 року на Шевченківському концерті й інсценізували поему «Гамалія» Т. Шевченка. Відбувся цей виступ у престижній американській залі «Ігл-аудиторіумі».
Того ж року співак став учасником квартету «Трубадури з Ніаґари», керованим Володимиром Божиком і здійснив із ним концертне турне містами Чикаґо, Сиракузи, Рочестер, Детройт, Клівленд, Нью-Йорк, Філадельфія, Торонто, Гамільтон, Ст. Катеринс і Монреаль. Наступного року відбулися виступи відновленого на американській землі «Веселого Львова». Юрій співав соло та виступав у дуеті з дружиною. У його репертуарі крім старих популярних пісень, були й новостворені «Лист зі Львова», «Ти вже скапцанів», «Старі, добрі часи», «Пісенька емеритальна», «Ми повернемось», «Галицьке містечко», «Легенда Бродів», «Гуцулка Ксеня в Америці» й інші. У дуеті з дружиною він виконував пісні «Карась в Америці», «Ах, Марино», «Співомовки» й інші. 1953 року він записав і видав на платівках 14 пісень, які було випущено в світ фірмою «Арка» з Нью-Йорку.
1959-го до 15-річчя битви під Бродами Юрій Лаврівський заснував чоловічий хор братства УІД-УНА «Бурлаки», а згодом ще й організував жіночий хор, та за потреби об’єднував ці колективи в мішаний хор. Це був досить помітний мистецький колектив у Північній Америці. 1980-го хор «Бурлака» записав і видав платівку з українськими колядками та щедрівками.
Знаходив маестро і час для навчання. 1963 року він закінчив «Росвелл-арк-мем-інститут». Здобутки множилися, а невдовзі настав час і для відзначень. 1964-го його було нагороджено медаллю Архистратига Михаїла. 1979-го громада вшанувала його бенкетом до 70-річчя від дня народження.
Голос, талант, оригінальна манера співу, радісне сприйманні життя, коли все, що відбувалося навколо в його усвідомленні існувало для блага та щастя людини, значною мірою сприяли його популярності. Це народжувало бажання творити, тим більше, що це була особистість, яка усім своїм єством випромінювати позитивні емоцї та вміла віддзеркалювати буденність прожитих днів у світлих тонах. Усе це знайшло відбиток і в його творчості. На ту пору композиторський здобуток мистця вже нараховував близько 100 композицій.
У квітні 1981-го Юрій Лаврівський востаннє виступав на з’їзді ОМУСУ у Філадельфії. Він помер 24 травня 1982 року в Баффало. Заупокійну Службу Божу за померлим у церкві Св. Миколая відправив о. Павло Івахів. Тлінні останки покійного поховали на кладовищі Св. Матея в Баффало (Вест-Сенека). Хоронили Юрія Лаврівського під звуки пісні «Журавлі» братів Лепких, якою з ним прощалися хористи хору «Бурлака».

Анатолій Житкевич

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply