Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 16, 2018

Вечір пам’яті Вадима Кіпи

Автор:

|

Листопад 16, 2012

|

Рубрика:

Вечір пам’яті Вадима Кіпи

У рамках серії викладів «Річниці та ювілеї в житті українців» Релігійне товариство українців католиків «Свята Софія» й осередок праці НТШ у Філадельфії вшанували пам’ять відомого українського піаніста, органіста, композитора та педагога Вадима Кіпи (1912-1968) із нагоди сторіччя від дня його народження. У четвер 25 жовтня своїми спогадами про видатного мистця поділився його син проф. д-р Альберт Кіпа.
Вечір відкрив д-р Олександр Лужницький, голова осередку праці НТШ у Філадельфії, який ввів присутніх у атмосферу вечора, назвавши музику «поезією серця», яка передає «внутрішній порядок думок людини». Відтак, він представив особу доповідача.
Проф. Альберт Кіпа — відомий науковець, колишній ректор Українського вільного університету в Мюнхені та президент Української вільної академії наук. Як практикуючий громадський діяч, він цілковито відданий українській культурі та науці, і при цьому головними його чеснотами залишаються покора та скромність.
Свій виступ-спогад про батька п. Кіпа-молодший доповнив переглядом унікальних світлин і документів піаніста, серед яких — метрика народження 1912 року, диплом лауреата 1-го Всесоюзного конкурсу піаністів у Москві 1937-го, сертифікат про закінчення Київської консерваторії, низка родинних світлин із часів дитинства. Біографічний нарис, що його представив доповідач, переплітався із численними спогадами про видатного піаніста, який у будь-яких умовах посвячував себе всеціло улюбленому мистецтву — музиці. Виконавська майстерність Вадима Кіпи відзначалася блискучою технікою, динамічністю гри, монументальністю звучання. Його називали «королем фортепіанної техніки», відзначали його «геніальну пам’ять», «музичну одухотвореність», адже більшість творів він виконував зі заплющеними очима. Мав репутацію віртуоза, якою завдячував невтомній праці. Вадим Кіпа стверджував, що для набуття досконалої техніки потрібні ще від природи «музичний смак і розуміння музики», а над усе це – треба бути «закоханим у музику, уміти грамотно читати ноти, чисто вживати педалю, мати вроджене почуття ритму, слух, добру пам’ять велику терпеливість, упертість і окрім усіх цих професійних властивостей стояти на достатньому культурному рівні та знати — і то дуже досконало — світове красне письменство».
У його репертуарі були твори М. Лисенка, В. Барвінського, В. Косенка, Л. Ревуцького, М. Фоменка, В. Шутя, П. Чайковського, О. Скрябіна, С. Рахманінова. Особливо натхненно грав твори В.-А. Моцарта, Л. ван Бетговена, Ф. Шопена, Ф. Ліста, Р. Шумана, Й. Брамса, які він виконував у залах Києва, Москви, Берліна, Нью-Йорка, Філадельфії, Торонто. Ці незабутні концерти викликали шквал овацій публіки та рецензій – від таких авторів, як Петро Зайцев, Антін Рудницький, Петро Волиняк, Юрій Соловій, Микола Фоменко, Василь Барка, останній із яких заявляв, що «найприкметніша властивість обдарування нашого піаніста — це те, що він виборює завжди власний образ і творить наново в повній життьовій силі».
Еміґрація, як і у випадку з багатьма мистцями, внесла суворі корективи в життя Вадима Кіпи. Переїхавши з родиною до Нью-Йорка 1951 року, він опинився в зовсім чужому йому світі: піаніст, який завжди цінував не тільки «інтелектуальну здібність людини, але й духовність, красу та відповідальність супроти себе самого, своєї родини, свого народу», дуже швидко зрозумів, що в цьому новому середовищі «мистецтво та духовність — це люксус».
Роки фізичної праці при малюванні стін у шпиталі обмежили отой люкс до кількох вечірніх годин насолоди грою на заглушеному фортепіано, щоби не перешкоджати сусідам. Однак після кількох концертних виступів до музиканта почали зголошуватися учні. І так згодом в Українському народному домі в Нью-Йорку постала авторська музична студія Вадима Кіпи, яка існувала до кінця його життя й дала солідну музичну освіту десяткам талановитих учнів. Насичена педагогічна діяльність поглинала максимум часу, не даючи мистцеві можливості реалізувати себе на сцені. Тому оте творче напруження останніх років знайшло вихід у композиторській діяльності: романси, що їх Вадим Кіпа написав на слова українських поетів, побачили світ по його смерті, 1998 року, у збірці під однойменною назвою «Романси».
Вадим Кіпа відійшов у вічність передчасно, проте залишив по собі творчу спадщину, фрагменти якої учасники вечора мали нагоду заслухати: фортепіанний акомпанемент В. Кіпи до пісень на слова Вадима Лесича та Лесі Українки, а також виконання авторської роботи «Фантастичні варіації». На завершення вечора доповідач відповів на запитання присутніх, які також поділилися спогадами, думками та враженнями про особистість і творчість неперевершеного піаніста й талановитого композитора діаспори.
Прес-служба Товариства «Свята Софія»

Біографічна довідка:
Вадим Кіпа (13 травня 1912 р. — 31 серпня 1968 р.) — піаніст, композитор і педагог. Народився в Кухмістерській слободі поблизу Києва (тепер — у межах м. Київ). Закінчив Харківський механічний технікум. Музичну освіту здобув у Харківському музично-драматичному інституті (1931-1933, клас фортепіано П. Луценка, клас композиції С. Богатирьова), у Київській консерваторії (1933-1937), клас фортепіано А.Луфера та Г. Беклемішева) і в аспірантурі при останній (1937-1940). Як піаніст виступав у багатьох містах України. Лауреат 1-го Всесоюзного конкурсу піаністів у Москві (1937). У 1937-1943 рр. — викладач кафедри фортепіано Київської консерваторії, 1943-го еміґрував до Німеччини, де провадив концертну й викладацьку діяльність, спочатку як професор кафедри фортепіано Консерваторії Кліндворта-Шарвенки (1943-1944) у Берліні, а потім як приватний мистець. З 1951 року жив у Нью-Йорку, де мав власну музичну школу. З 1962-го — член-кореспондент Української вільної академії наук у Нью-Йорку.
Виступав солістом симфонічних концертів, а також у ансамблях із відомими співаками (О. Петрусенко, М. Донець, Л. Руденко) та музикантами (Б. Притикіна, М. Гольдштейн, В. Цісик). Твори: «Капричіо»для скрипки та фортепіано (1966); для фортепіано — «Скарга» (1939), «Етюд» (1953), «Спогад» (1953), «Скерцино» (1956), «Фантастичні варіації» (1957), «Гавот, перерваний серенадою» (1959), «Класичні станси» (1964), 14 дитячих п’єс на теми українських народних пісень (1953-1967); для голосу з фортепіано — «Україні» (слова Петра Кізька), пісні на слова Лесі Українки, Вадима Лецича й інших українських та іноземних поетів («Пісня про Київ» за поемою А. Малишка); музика до вистави «Бояриня» (1952). Відомий також як автор музикознавчих праць. Провадив широку музично-громадську діяльність. Похований на православному цвинтарі Св. Андрія Первозванного у Баунд-Бруку (штат Нью-Джерзі).

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...