Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 20, 2019

Улюбленець української публіки

Автор:

|

Липень 11, 2013

|

Рубрика:

Улюбленець української публіки

3 жовтня 1922 року до Нью-Йорка прибув колектив «Українського національного хору» під орудою Олександра Кошиця. Його радо зустріла українська громадськість, представники духовенства та преси. Українці всієї Америки надсилали їм вітальні листи й телеграми. Була серед них одна з Балтімора від Миколи Карлаша, оперного співака, колишнього соліста Київської опери, у якій писалося: «Сердечно вітаю велетня української пісні Олександра Кошиця. Хай українська пісня у твоєму натхненному виконанні піднесе вгору наш дух і лине він по всьому світу на славу України!»

Микола Карлаш народився 4 травня 1881 року в Одесі. Вищу освіту здобув у Київському політехнічному інституті, на інженерному факультеті. Там же захопився співом і драматичним мистецтвом. Та отримавши фах інженера, він і дня не пропрацював за спеціальністю, бо його тут же було запрошено до Тифліської опери, де він співав із 1907-го до 1908 року. Ще два роки Микола працював у різних театрах на території Росії, що тільки посилило його ностальгію за Україною, рідною мовою та піснею. І вже 1910-го він став солістом театру М. Садовського в Києві, де виступав із такими відомими співаками, як М. Литвиненко-Вольгемут, С. Бутовський, О. Петляш, М. Машір і інші.
Роботи вистачало. Свідченням цього є виконувані ним партії Карася («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Виборного, Зевса («Наталка Полтавка», «Енеїда» М. Лисенка), Голови («Черевички» П. Чайковського), Батька («Катерина» М. Аркаса). Особливо вдало він виконував партію Чорноморця в опері «Роксоляна» Дениса Січинського. Частенько можна було побачити співака й на концертній естраді, де любив співати народні пісні й твори українських композиторів. 1912 року він записав на київській студії «Екстрафон» пісні «Несе мужик у ночовках». «Ой, важу я, важу», «Понад полем іде» та славетну «Ой, Дніпре мій, Дніпре» М. Лисенка.
1913-го Миколу було запрошено до Київської опери на правах соліста, там він працював упродовж трьох років. Тоді ж його репертуар поповнився партіями Царя Єгипту («Аїда» Дж. Верді), Гріє («Манон» Ж. Массне) і Кецала («Продана наречена» Б. Сметани). Тут його й застали події воєнного лихоліття, російської революції та громадянської війни.
1918 року, підхоплений еміґрантською хвилею, співак подався до Туреччини, звідки 1922-го в складі оперної трупи Федорова прибув на гастролі до США. А через два роки цей колектив розпався й Микола опинився в Чикаґо. Там у співпраці з Дмитром Атаманцем 3 квітня 1924 року він поставив «Запорожця за Дунаєм». Микола виконував партію Карася. Дмитро — Селіх-Аги. Крім них у опері виступили співачка С. Цимбаліста (Одарка), солістка Grand Opera М. Кітаєва (Оксана) і В. Світлов (Султан).
Наприкінці того ж року М. Карлаш оселився в Нью-Йорку й деякий час виступав у колективі російського театру Давида Медова. Так, у рекламному повідомленні газети «Свобода» від 27 грудня 1924 року зазначалося: «У суботу 27 грудня відбудеться дебют знаменитого баса Миколи Карлаша. Для першого разу він виконає партію Івана Карася в опері «Запорожець за Дунаєм». Він довгий час виступав у трупах Саксаганського й Садовського, після чого співав у російській опері, а два роки тому приїхав до Америки з трупою Федорова. Чудовий голос і артистична гра артиста сприяють його популярності серед шанувальників опери».
Але там співак довго не пробув. Микола відразу зрозумів, що це – театр, який на догоду публіці часто вдавався до спотворення оперних персонажів, особливо в українських операх. Мабуть, це стало причиною того, що відтоді він назавжди порвав зв’язки з російськими товариствами й пов’язав свою діяльність із українською громадою, зокрема з Українським театром, заснованим Юлією Шустакевич і Мироном Корикорою при Українському народному домі в Нью-Йорку. Там М. Карлаш виконував партії в українських операх і навіть драматичних виставах. Так, 12 грудня 1925 року він виступив у комедії «Пошилися у дурні» М. Кропивницького, 13 грудня — у побутово-історичній драмі «Маруся Богуславка» М. Старицького, 20 грудня — у драмі «Гандзя», 27 грудня — в «Бурлаці» І. Карпенка-Карого, 14 лютого 1926-го — в «Ой, не ходи, Грицю, та на вечорниці», де був одночасно режисером і керівником хору.
Він і справді був гарним керівником хору, про що свідчить оголошення в українській пресі: «Український народний дім закликає всіх своїх членів, головно національних товариств, батьків і матерів допомогти своїм впливом у створенні в Нью-Йорку національного хору, щоби дати йому художній напрямок. На керівника хору дирекція запросила славного артиста, оперного співака й дириґента Миколу Карлаша».
Був він ще й успішним режисером. Так, із товариством «Дніпро» М. Карлаш поставив оперу «Чорноморці» М. Лисенка. Його партнерами на сцені часто були Марія Машір і Павло Гурський. А 15 березня 1931 року в залі Українського народного дому він здійснив постановку «Запорожця за Дунаєм», ця вистава на довгі роки стала зразком українського оперного мистецтва. Із цієї нагоди в газеті «Свобода» від 23 березня 1931 року писалося: «Такого підбору виконавців, як було цим разом, не лише Нью-Йорк, а й ціла Америка ще не бачила. Та правду кажучи, і вдома, в Україні, не доводилося стрічати такого прекрасного підбору вокальних сил».
Тут же зазначалося, що в «Запорожці» завжди домінував Карась, вражаючи не співом, а грою. Та не було між ними такого співака, яким був Карлаш. Своїм мистецтвом виконання він далеко випереджав корифеїв української сцени. Нагадаємо, що того разу головні партії в опері співали А. Кочубей (Одарка), П. Троїцька (Оксана), І. Виликанов (Андрій) і Г. Шандровський (Султан). Хором керував талановитий дириґент Юрій Кириченко.
Починаючи з 1925 року М. Карлаш був постійним учасником Шевченківських концертів у різних містах і їх околицях. Залишається тільки дивуватися діяльності та можливостям співака. Це був просто універсальний мистець.
Де б не бував Микола Карлаш, у нього, як у істинного одесита, було повно друзів та приятелів – і не тільки серед музикантів, але й поміж майстрів спорту. Одним із найближчих був славетний український борець Іван Піддубний, із яким вони часто зустрічалися в Нью-Йорку. У неділю 26 квітня 1926 року на честь свого друга співак організував великий концерт у Тавн-голі, у якому, крім нього взяли участь: оперна примадонна В. Валентинова, співак Д. Ярославський, скрипаль В. Графман, гармоніст Г. Матусевич і інші. Як гість на цьому концерті був присутній Федір Шаляпін.
Часто можна було почути Миколу Карлаша в українському соборі Св. Юрія в Нью-Йорку. 1936-го він співав партію Кочубея в опері «Мазепа» П. Чайковського, організатором і постановником якої був Дмитро Чутро, балетмейстер Філадельфійської опери.
У суботу 19 грудня 1937 року в Українському народному домі відбулася вистава «Назар Стодоля» Т. Шевченка. Її ставив режисер М. Скоробогач. Серед артистів були Карлаш (Хома), Кучмак (Назар), Троїцька (Галя), Грунвальд (Стеха), Ділова (1-ша подруга), Бражник (Сват) і інші. Вистава пройшла знаменито. Зала була заповнена вщерть.
Та дещо дивними здалися слова в рецензії поміщеної в газеті «Свобода» від 27 грудня: «Старий ветеран української сцени М. Карлаш гарно зобразив старого козацького старшину. Він – майстер у цього роду ролях, і прекрасно в них вживається, бо добре розуміє їх психологію». Тут же були й зауваження та докори артистові, зокрема в тому, що він відтворив Гната занадто старим і втомленим, із принизливим каяттям перед Назаром, який колись у бою врятував йому життя. Це виглядало не зовсім правдиво. Мабуть, роки вже давалися взнаки, хоч до старості, здавалося, було далеко.
1939-го визначний український хореограф Василь Авраменко — засновник фільмової компанії «Авраменко продакшн фільм» після успішного випуску «Наталки Полтавки» та «Марусі» розпочав підготовку до екранізації фільму «Запорожець за Дунаєм». Урахувавши помилки своєї попередньої роботи, він вирішив запросили на головні ролі найкращих майстрів оперної сцени, таких як Михайло Швець (Карась), Марія Сокіл (Одарка), Галя Орленко (Оксана), Дмитро Креона (Кобзар), Володимир Заліцький (Селім Ага), Олекса Черкаський (Андрій) і Микола Карлаш (Султан).
1941 року М. Карлаш отримав громадянство США. В останні роки життя він мешкав у Нью-Йорку, де відкрив музичну студію й займався приватною практикою. Там і помер 17 січня 1948-го.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...