Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, May. 22, 2019

Український славень в Америці

Автор:

|

Липень 31, 2014

|

Рубрика:

Український славень в Америці
Павло Чубинський і Михайло Вербицький

Павло Чубинський і Михайло Вербицький

30 травня 1894 року в залі Народного дому м. Шамокіна (щтат Пенсильванія) зібралися українці на першу конвенцію Українського народного союзу. Це дійство розпочалося виконанням тоді ще мало кому відомої пісні «Ще не вмерла Україна». Заспівав її хор під орудою Володимира Сіменовича. І вже перші слова й проста, легко сприйнятлива для слуху мелодія пісні так захопили присутніх, що всі в залі встали та слухали її зі сльозами на очах. Тож не дивно, що після цього дійства всі громадські імпрези та мистецькі академії, які відбувалися в українських громадах міст і містечок США, неодмінно починалися та закінчувалися виконанням цього твору.

Відомо, що текст «Ще не вмерла Україна», автором якого був етнограф, історик і поет Павло Чубинський, з’явився на світ 1863-го. І того ж року його опублікував львівський місячник «Мета». Тут його й побачив Михайло Вербицький, фольклорист, композитор і священик, котрий давно шукав захоплюючого тексту патріотичного змісту.
Уперше в чотириголосому хоровому аранжуванні твір «Ще не вмерла Україна» прозвучав у свято Івана Хрестителя 1864 року в Перемишлі. Виконував його міський хор українців Народного дому. Пісня вмить набула широкої популярності в Галичині, але в друкованому вигляді вона з’явилася тільки 1885-го в збірці хорових творів під редакцією композитора Віктора Матюка у Львові. Удруге, уже з нотами, її було опубліковано 1917 року у «Збірнику українських бойових пісень» за редакцією Богдана Лепкого.
На заокеанських берегах «Ще не вмерла Україна» виконували переважно хорові колективи, які на початку ХІХ ст. стали появлятися там, як гриби в лісі. Переважно при церквах, а згодом — при народних домах. І всюди, де тільки закінчувалося будівництво нової церкви, починав діяти хор. Так сталося в Шанандоа, Олифанті, Мейфілді, Нью-Йорку, Чикаго, Детройті й інших містах. Затримка була тільки за браком дириґентів, котрі переважно приїздили з України.
Краще стало після того, як на початку нового століття до Америки прибула ціла група дяковчителів. А невдовзі у Філадельфії було засновано дяковчительське товариство, яке за три роки діяльності підготовило 65 фахівців хорової справи. Керівником товариства був талановитий музика Андрій Гела з Тернопільщини. Про успіхи його чоловічого хору, що діяв при церкві Св. Петра і Павла в Джерзі-сіті, часто повідомляла українська газета «Свобода» й американські часописи.
Одним із найкращих українських хорів на вільній землі Вашинґтона був хор при церкві Св. Юра в Нью-Йорку, яким керував Мирон Гундич. Це завдяки його зусиллям 19 січня 1915 року в знаменитому «Карнеґі-голі» відбувся перший концерт українських хорів. Ще більших досягнень у розвитку хорового мистецтва в США досяг дириґент, громадський і політичний діяч Теодосій Каськів, котрий протягом довгих років керував хором при церкві Св. Івана Хрестителя в Нью-Йорку.
Слід зазначити, що хорові колективи при церквах успішно виконували духовні твори відомих і невідомих авторів, але й народні пісні та найкращі зразки української класики, зокрема кантати «Радуйся, ниво неполитая» та «Б’ють пороги» М. Лисенка.
У цьому ж напрямку працювали хори, що діяли при різних українських товариствах, керівниками яких були Мирон Корикора, Володимир Малевич, Юлія Шустакевич, брати Дмитро й Іван Атаманці, Теофан Обушкевич, Михайл Гайворонський і інші.
Виконували «Ще не вмерла Україна» й популярні на той час співаки. Уперше на грамплатівку цей твір наспівав популярний того часу баритон Михайло Зазуляк, котрий прибув до Америки 1910 року зі Львова. Якийсь час він співав у хорі «Метрополітен-опери» в Нью-Йорку та в хорах українських товариств «Запорізька січ» і «Українська бесіда», а згодом розпочав свої концертні виступи в українських громадах і брав участь у постановках опер «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Катерина» М. Аркаса та «Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського. «Ще не вмерла Україна» він записав 1915-го.
Протягом 14 років Михайло Зазуляк робив записи на американських фірмах «Колумбія», «Віктор», «Окей», «Едісон» і французькій «Пете». Саме на останній із них 1918 року він записав на кіноплівку «Інтернаціонал», який виконував українською мовою у власному перекладі. Від осені 1915-го до березня 1929 року Михайло Зазуляк здійснив 98 записів на платівках, 67 із них є українськими, 29 – польськими, дві – литовські. 1926-го він записав «Ще не вмерла Україна» вдруге.
5 жовтня 1922-го до Нью-Йорка прибув Український національний хор під орудою Олександра Кошиця, у репертуарі якого був твір «Ще не вмерла Україна». Тим більше що виконував він його вже не просто як пісню, а як офіційний гімн України, який було затверджено Центральною Радою 1918 року.
Після восьмимісячних виступів у містах США та Канади цей колектив виїхав у концертний тур містами Південної Америки. І повсюди, де він здійснював концерти, постійно включав до виконання «Ще не вмерла Україна».
Незадовго перед самоліквідацією, що трапилося у квітні 1924-го, цей колектив із 23 хористів записав гімн України на фірмі «Бранзвік». Так було зазначено в реєстрі фірми, але, на жаль, у продаж платівка так і не вийшла. Зате з’явився запис гімну, записаний 11 листопада 1927 року українським національним хором під керівництвом Йосифа Давиденка, колишнього хориста О. Кошиця. Платівку випустила фірма «Віктор».
Виконувала «Ще не вмерла Україна» й наша славетна Соломія Крушельницька, котра 1928-го здійснила свій чотиримісячний концертний тур містами США та Канади. Починаючи з 1929 року обидві держави охопила велика економічна криза, яка тривала аж до післявоєнних років, після чого стався «вибух» нових здобутків у досягненні науки й техніки. Модернізували своє виробництво й звукозаписні компанії «Колумбія», «Віктор» і «Декка». Водночас заявили про себе українські фірми «Арка», «Ехо», «Роксоляна», «Боян», «Хвилі Дністра» й інші.
1951-го «Ще не вмерла Україна» було записано на платівку в Торонто, де композицію виконав зведений хор у супроводі симфонічного оркестру під орудою Лева Туркевича. Платівку випустила корпорація «Сігрем». Прикметно, що твір прозвучав із високопрофесійною оркестровкою авторства дириґента.
Нову сторінку в історії розвитку музичного мистецтва української діаспори Америки відкрила діяльність мистців третьої хвилі еміґрації, коли до США прибула велика кількість музичних талантів з України, серед яких були Нестор Городовенко, Ярослав Барнич, Іван Недільський, Зиновій Лисько, Григорій Китастий, Антін Крушельницький, Василь Безкоровайний, Антін Рудницький, Мирон Федорів, Ігор Соневицький, Лев Туркевич та інші.
Виконували український славень і американські колективи. Так, 21 вересня 1963 року його заспівав оркестр морського флоту США. Відбулося це на врочистому відкритті пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашинґтоні.
Починаючи з 1950-х рр. стало модним виконання державних славнів солістами в супроводі симфонічних чи духових оркестрів. Найчастіше це були Марія Полиняк-Лисогір (солістка «Чикаґо Лірик Опера»), Андрій Добрянський (соліст «Метрополітен-опера»), Галина Андреадіс і Марта Кокольська-Мосійчук (солістки ансамблю української опери в Америці), Марія Ясінська-Мурована (Філадельфія), Христина Липецька Липецька (Детройт), Оксана Бринь (Міннеаполіс), Ярослав Семчишин (Вінніпег) і Йосип Гошуляк (Торонто).
Уперше на платівці зі стереозвуком «Ще не вмерла Україна» було випущено у світ 1964-го нью-йоркською фірмою «Арка». Записав її хор «Кобзар» із Філадельфії під орудою відомого композитора, піаніста, музикознавця та дириґента Антіна Рудницького.
Водночас запис українського славню було здійснено в Аргентині. Наспівав його хор Української централі в Буенос-Айресі під керівництвом хорвата Антона Копитовича. Того ж року твір було виконано та записано на платівку оркестром Державного радіо Арґентини.
Статусу міжнародного визнання твір набув після здобуття Україною незалежності 1991 року. А як головну пісню держави «Ще не вмерла Україна» було узаконено 6 березня 2003-го. Таке рішення ухвалила Верховна Рада України. І тепер на основі закону наш український славень постійно лунає в усіх куточках світу, де відбуваються міждержавні урядові зустрічі, світові виставки, маніфестації та на честь перемог українських спортсменів. Дай, Боже, йому звучати вічно!

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...