Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 20, 2017

Український художник Єпіфаній Дровняк

Автор:

|

Лютий 19, 2015

|

Рубрика:

Український художник Єпіфаній Дровняк
Пам'ятник Єпіфанію Дровняку у Львові

Пам’ятник Єпіфанію Дровняку у Львові

Цьогоріч минає 120 років від дня народження неперевершеного та неповторного у своєму жанрі, світової слави українського художника Лемківщини, маляра-примітивіста Єпіфанія Дровняка. Він народився 21 травня 1895-го в мальовничій курортній місцевості Криниці на Лемківщині (тепер це — Польща, і місто має польську назву Krynica-Zdroj). Перша згадка про це небувалої краси українське село в Бескидах над річкою Криничанкою неподалік Нового Санча, оточене горами, датується 1547 роком.

1793-го тут було відкрито лікувальні мінеральні води, що стало початком будівництва оздоровчих пенсіонів із купальнями і пияльнями цілющих вод. Перший спорудили вже 1806 року. До 1898-го їх було близько десяти, й поставали все нові вілли. 1889 року Криниця набула міських прав і наприкінці ХІХ ст. стала дуже модним, елітарним курортом.
Мати Єпіфанія Євдокія Дровняк була глухонімою від народження. Батько — не відомий. Охрестили хлопця в греко-католицькій церкві Преображення Господнього в Криниці, що була побудована 1872 року (після акції «Вісла» 1947-го це – римо-католицький костел). У ті часи в деяких парафіях існував звичай називати дітей з так званого неправого ложа непопулярним іменем, таким чином караючи матір-грішницю та даючи пересторогу іншим жінкам.
Дотримуючись того звичаю, тодішній парох Криниці о. Миколай Куропась охрестив хлопця Єпіфанієм. Це ім’я було настільки екзотичним і важким до запам’ятовування, що хлопця почали звати Никифором, а справжнє ім’я «Єпіфаній» якось забулося. Під іменем «Никифор» митець пізнав світ як художник, тому і в статті про нього вживатиму це ім’я.
Дитинство Никифора, як, зрештою, ціле його життя, минуло у крайній біді та злиднях. Був іще малим хлопцем, коли померла мати (точна дата смерті невідома), і він залишився круглим сиротою. Від народження був упосліджений, мав ваду слуху та мови, розмовляв незрозумілим белькотом, що було приводом для кпинів не лише збоку ровесників, а й дорослих.
Никифор не мав змоги навчатися в школі, був майже неграмотним, але став світовим феноменом, генієм-самоуком в царині примітивного малярства. Не маючи власного даху над головою, ходив по мальовничій Криниці, навколишніх селах і містах, вбираючи всім єством красу лемківської природи та витворів людської уяви. Часто заходив до лемківських церков, де не лише щиро молився, але часом довгими годинами вдивлявся в старовинні ікони, постаті святих, архітектуру церков, а потім малював власний світ, як його бачили лише очі юнака.
Всім його скарбом була стара лемківська скриня, повна готових малюнків, пензлів, фарб, клаптиків паперу, і печатка, якою позначав свої малюнки. Часто злісливі діти виривали йому з рук намальоване та нищили. Не маючи відповідних матеріалів, малював на чім доведеться, на шматках тектури, на покинутих упакуваннях цигарок або шоколадок, на обкладинках зошитів, на маленьких аркушиках паперу. Зголоднівши, часто заходив у домівки добрих людей, котрі давали йому їсти, а він за це залишав їм свої малюнки. На жаль, майже ніхто не трактував їх як справжнє мистецтво, тому більшість із них пропала.
1931 року львівський художник Роман Турин відвідав Криницю й там уперше познайомився з творчістю Никифора та захопився нею. Став допомагати папером, полотном і фарбами. Художники заприятелювали, малювали портрети один одного. Роман Турин належно оцінював природний хист Никифора й тому почав колекціонувати його малюнки, а Никифор повністю довіряв колезі та з усе більшим завзяттям малював свої дива.
7-10 листопада 1932 року тодішній Львівський національний музей імені Тараса Шевченка під дирекцією Іларія Свєнціцького організував художню виставку малярства в галереї Leon Marseille у Парижі, де були представлені українські, французькі й італійські художники. Тоді Роман Турин зібрав близько 200 малюнків Никифора і завіз на цю виставку.
Це вперше праці Никифора побачив мистецький світ, мистецькі критики та велика кількість відвідувачів. Никифора було визнано яскравим представником наївного малярства, одним із найцікавіших із-поміж 40 учасників.
Працями Никифора дуже зацікавився польський художник і колекціонер Єжи Вольф, котрий 1938-го в часописі «Аркади» надрукував відому статтю про художника, якого називав «Никифор-лемко і греко-католик». Стаття спричинилася до подальшої популяризації творів митця.
В червні та липні того ж року в Будинку архітектора у Львові відбулася друга виставка під назвою «Виставка художника-самоука Никифора», на якій було експоновано 105 робіт художника з колекції Романа Турина. Згодом це зібрання купив Єжи Фольф, і подальша його доля невідома. Брутальна, злочинна акція «Вісла» 1947 року, протягом якої українців усього «Закерзоння» було примусово депортовано на західні та північні землі Польщі (зємє одзискане), торкнулася також нещасного українця Никифора. Тричі його силоміць депортували з рідної Криниці в околиці Щеціна, і він тричі повертався на свою батьківщину, долаючи пішки понад 700 км. На жаль, в час тих переселенських злиднів пропав його скарб — згадана вище скриня з усіма малюнками. Згодом хтось її таки повернув, але вже порожню.
Після чергової невдачі депортувати впертого лемка польська влада дозволила йому залишитися, але без його згоди змінила йому національність з української на польську й назвала його Яном Нікіфором. Під таким іменем у грудні 1949 року за сприянням відомого польського поета Костянтина-Альфонса Ґалчинського у Варшаві була відкрита чергова експозиція під назвою «Виставка художніх робіт Яна Нікіфора з Криніци», яка мала великий успіх. Після неї польські мистецькі кола, а також державні установи почали цікавитися особою Никифора як талановитого маляра.
Почалася промоція Яна Нікіфора з Криніци як видатного ПОЛЬСЬКОГО художника, маляра-примітивіста. Було організовано виставки його робіт. Справжню славу та популярність принесла йому виставка робіт, що відбувалася з 22 травня до 30 червня 1958-го в Парижі, в галереї Diny Vierny. Далі були чергові виставки: в Амстердамі — з 2 по 26 жовтня 1959-го, у Брюсселі — з 14 по 26 листопада 1959-го, в Хайфі (Ізраїль) — у лютому 1960-го.
В Німеччині було організовано три виставки, у Баден-Бадені — з 2 липня по 4 вересня 1961-го, у Франкфурті — з 26 вересня по 19 жовтня, і в Ганновері — з 29 жовтня по 10 грудня 1961-го. Крім того, виставки відбулися в Італії, Швейцарії, США, Бразилії, Югославії, Чехо-Словаччині та багатьох містах Польщі. Загалом всіх їх було близько 80. Щоб утвердити польськість Никифора, 18-го жовтня 1962-го за рішенням районного суду в Мушині (повіт Новий Санч) було створено фальшиву метрику, в якій вписано латинською азбукою: Nikifor Krуnicki, sуn Jana i Kseni z Krуnickich (Нікіфор Криніцкі син Яна та Ксені з Криніцкіх). На тій підставі було видано йому офіційні документи, в яких значилася польська національність.
Щойно через 35 років після смерті мистця й довголітніх зусиль «Об’єднання лемків» та особисто українського етнографа й уродженця Лемківщини Павла Стефанівського з великими труднощами і перепонами вдалося повернути художникові справжнє ім’я. 27 березня 2003-го районний суд у Мушині скасував рішення від 18 жовтня 1962 року й на підставі оригінальної метрики хрещення 35/1895/1, виписаної кирилицею, яку видав і підписав хреститель хлопця, парох греко-католицької церкви в Криниці о. Миколай Куропась, суд визнав, що Нікіфор Криніцкі — насправді Єпіфаній Дровняк, син Євдокії Дровняк, доньки Григорія та Тетяни Дровняків, народжений 21 травня 1895 року в Криниці.
Саме це хрещення в церкві лемківською святою водою має особливе значення у біографії лемка Єпіфанія Дровняка, зокрема, тому що беззастережно і найповніше ідентифікує його національну приналежність до українського народу. На превеликий жаль, дотепер більшість поляків вважає Нікіфора Криніцкого польським художником. Тому треба повернути його Україні. Єпіфаній Дровняк був дуже плідним малярем. У своїй творчості керувався християнською філософією.
Восени 1968 року Никифор їде до містечка Фолюша, де в місцевому санаторії лікується від туберкульозу. Він хворів давно, голод, злидні та поневіряння не минули безслідно. Хвороба прогресувала, і 10 жовтня 1968 року Никифор-Єпіфаній Дровняк помирає. Одну з останніх картин художник підписав «Найсвятіший Никифор». Гроші та майно його перейшли до держави, картини стали власністю музею у Новому Санчі.

Анізія Путько-Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...