Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 24, 2018

Українські культурологічні альманахи 70-річної давності

Автор:

|

Лютий 08, 2018

|

Рубрика:

Українські культурологічні альманахи 70-річної давності

У Мюнхені 1947 року вийшли друком два випуски альманаху «Українське мистецтво». Це була неабияка подія в культурному житті всієї української еміґрації в Німеччині, Австрії та деінде. Українська спілка образотворчих мистців (УСОМ), яка підготувала альманах, об’єднувала мистців різних напрямів. У її склад входили скульптори, малярі та графіки, котрі жили переважно у так званих таборах Ді-Пі (desplaced persons). А таборів було нівроку — близько 80 і в них проживали майже самі українці. Умови для творчості в них були не найкращими. Приміщення в таборах були незручні, несприятливі, але мистецтво поодиноких осіб процвітало і знаходила цінителів.
Два роки до заснування УСОМ відбулося кілька таборових виставок. Хоч вони не були надто успішними, але давали поштовх влаштовувати наступні та кращі. У січні-лютому 1946-го у виставці в Карлсфельді взяли участь 14 мистців. Відтак організатори дійшли висновку створити образотворчу секцію при Культурно-освітній, суспільно-громадській і релігійно-політичній референтурах. Розмах цієї секції та її серйозна робота у таборових майстернях стали приводом для того, щоб заснувати УСОМ на з’їзді, який відбувся 28-29 січня 1947 року в Мюнхені.
На одних зборах Управи УСОМ улітку того ж року її очільники подбати про видання для підвищення фахового рівня мистців, на сторінках яких можна було б інформувати українське мистецтво не лише таборову спільноту, але й чужинців.
Часу було обмаль. Ініціативна група УСОМ у складі Святослава Гординського, Михайла Дмитренка, Едварда Козака та Сефана Луцика спромоглася надрукувати перший випуск «Українського мистецтво». Над другим працювали лише троє останніх. Зовнішній вигляд видань свідчить, скільки праці вклала в них ініціативна група. Та не лише цінні тексти вийшли друком, але й репродукції чи не найкращих творів українського мистецтва, що з максимальною повнотою виказувало українську душу й естетику всього народу.
Як перший, так і другий випуски «Українське мистецтва» друкувала типографія R. Oldenbourg у Мюнхені. На шпальтах першого випуску помістили дві кольорових ілюстрації: Галини Мазепи «Козак Байда» та «Краєвид» Михайла Мороза, а також 38 чорно-білих Антона Павлося, Григорія Крука, Богдана Мухина, Федора Ємця, Василя Масютина, Миколи Азавського, Миколи Бутовича, Володимира Баляса та Василя Дядинюка. Інші сторінки заповнили статті «Фрески і мозаїки св. Софії в Києві» О. Повстенка, «Українська різьба сьогодні» С. Коломієць, «На великих шляхах. До проблем сьогочасного українського образотворчого мистецтва» С. Гординського та «Народне мистецтво чи мистецький промисел?» А. Малюци.
У першому випуску альманаху опублікували хроніку-огляд виставок, влаштований 1946 року у таких Карлсфельді, Бреґенці, Баден-Бадені, Зальцбурзі, Ротенбурзі, Берхтесґадені, Лянґенарґені та Мюнхені (10-26 січня 1947-го). Вони дали змогу вивести «табірне мистецтво» з місцевої ізольованості та залишити за собою помітний слід, і водночас значно допомогти нашим художникам в ідейно-художньому зростанні, вивівши їх на ширшу арену європейського мистецтва. Це була добра наука для них, як було треба дбайливо, терпеливо та вимогливо ставитися до своїх власних творінь. Частину 38-ї сторінки альманаху було присвячено резолюціям першого з’їзду УСОМ, а дві останні — англійському, французькому та німецькому перекладам у скороченому вигляді статей, опублікованих у цьому номері.
На сторінки другого випуску «Українського мистецтва» потрапили статті «Фрески і мозаїки Михайлівського (Дмитрівського) монастиря в Києві» О. Повстенка, «На новому ґрунті. Як зреалізовано виставку в Мюнхені» М. Дмитренка та «Мистці про мистецтво». Редакційна колегія заохотила вісьмох мистців «подати кілька своїх думок на мистецькі теми, зокрема про свою власну творчу працю». Таким чином, читачі альманаху ближче познайомилися з поодинокими мистцями, їхніми методами роботи над рисунками, завершеними картинами, любов’ю до зображення красивої української багатоколірної природи з її блакитним, іноді сонячним небом, синявою гір, степовими просторами, знанням композиції в мистецтві, технікою та навіть стилем і кольорами, які надавали б їхнім творам більшої малярської вартості. Один мистець зізнався, яку ціну в нього має символіка й алеґорія. Другий, висловився про вартість ліній, барв та їхню тональність, що зливаються на його полотнах в одну мелодійність. А третій, проаналізувавши проблеми художників попередніх мистецьких періодів, передусім часи розвитку українського мистецтва після смерті Тараса Шевченка й до кінця ХІХ ст., позначені суто українською тематикою та реалізмом. С. Гординський підказав, котрі мистці в минулому (Модест Сосенко, Михайло Бойчук, Василь Григорович Кричевський, Петро Холодний-старший, Юрій Нарбут та інші) створили фундамент для «того мистецтва, що характеристичне нашим дням». Як тонкий мистецтвознавець, С. Гординський згадав і про те, на якій основі повстало «найвидатніше явище нового українського мистецтва, згадавши школу монументалістів-бойчукістів у малярстві та графіці, школу, яку можна б прирівняти до найранішого ренесансу». Не менш цікавими своїми думками про тогочасне мистецтво поділився М. Дмитренко, котрий, підсумувавши успіхи і невдачі різних виставок із 1947 року, переповнених «етюдами, студіями, нарисами природи і її частин», закликав українських мистців бути в курсі всіх досягнень мистецького світу, не_забуваючи про поживу «соками нашої землі». Одним-єдиним реченням резюмував Едвард Козак: «Не шукаймо мистецтва повище наших голов десь у просторах, не глузуймо і шукаймо мистецтва між теоретичними надбаннями нашого ума, бо правдиве мистецтво найдемо тільки нище голови — на лінії серця». Не меншої вартості принесли для самих мистців слова Степана Луцика, котрий торкнувся теми національного характеру українського мистецтва. Сукупністю своїх думок, викладених на сторінку альманаху, він стверджував, що не національного мистецтва немає, згадавши про велич візантійського мистецтва, італійського Ренесансу, французького малярства, представниками якого були Мане, Моне, Ренуар, Сезан, Ван Ґоґ, Ґоґен та інші.
Позитивної оцінки заслуговують думки М. Мороза та Богдана Стебельського. Обоє закликали своїх колег-мистців постійно працювати, розвивати свої таланти, закріплювати здобуте та зміцнювати зайняті позиції та звертатися до українських джерел.
Майже все друге 56-сторінкове число альманаху наповнене ілюстративним матеріалом, більш-менш відомим із багатьох українських еміґрантських виставок, особливо з виставки 1947-го в Мюнхені. У ньому надруковано чотири твори в кольорі: Іванни Винників «Квіти», М. Дмитренка «Дівчина», Миколи Неділка «Над Дністром» та Е. Козака «Маю жінку молоду». Не зайво було поміщено ще й твори таких мистців, як Микола Анастазієвський, Надія Білецька, Михайло Гоцій, Галина Мазепа, Микола Бутович, Рената Крамер, Петро Мегик, Ірина Шухевич, Яків Гніздовський, Іван Кейван і десятки інших творів малярства і скульптури. Переліком виставок, які здійснилися в Ансабаху, Ашаффенбурзі, Ґентінґені, Ділінґені, Нюренберзі, Берхтесґадені у першій половині 1947 року та коротким резюме, закінчуються сторінки цього видання, яке, як і попереднє, мають вагому історичну вартість. Не можна забути про них і пам’ятати про їхній внесок і заслуги в цій галузі нашого українського образотворчого мистецтва.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...