Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 21, 2018

Цей пам’ятний вечір із Йосипом Гошуляком

Автор:

|

Травень 24, 2018

|

Рубрика:

Цей пам’ятний вечір із Йосипом Гошуляком

26 травня 2018-го виповниться три роки від дня відходу у вічність Йосипа Гошуляка, відомого оперного та концертно-камерного співака, громадського діяча й публіциста. Пропоную читачам тижневика «Міст» свою статтю «Цей пам’ятний вечір» із двотомника «Розсіяні світами», виданого в Україні.
Вперше ми зустрілися вечірньої пори 14 червня 2009 року в Торонто. Це було в залі будинку опіки для старших осіб за адресою: 60 Richview Rd., де він разом із дружиною Мартою Онуфрів навідував свою знайому. Коли я зайшов до зали, то ще здалеку побачив п. Йосипа, котрий бадьорою ходою виходив із ліфта. Як на свій вік він був дуже жвавий.
Поки п. Йосип записував у журналі реєстрації, як це прийнято в будинку опіки, ми з п. Мартою подалися до виходу. Була гарна, літня пора. Вечірню тишу порушував хіба шум проїжджаючих вулицею Екглентон автомобілів і світився вогнями 20-поверховий будинок. Показую рукою й кажу, що тут на четвертому поверсі я живу разом із дружиною Іриною, а наша донька Тетяна з онуком Алессіо — поверхом нижче.
Підійшли до авта Гошуляків і вирушили в дорогу. Йосип кермував легко й уміло. Ми виїхати на вулицю Еглінтон, попрямували до вулиці Іст-Мол і за якихось десять хвилин прибули за місцем призначення.
Заходимо до шестиповерхового будинку, знадвору обкладеного жовтуватого кольору цеглою. Виявилося, що Гошуляки живуть на другому поверсі. То ж довго підійматися ліфтом не довелося. Відчиняючи двері квартири, п. Йосип застережливо каже: «За цим порогом будемо розмовляти тільки про мистецтво!»
Невеличкий коридор. На стінах — концертні афіші: «Доброчинний концерт», «Творча зустріч», «Концерт популярної й інструментальної музики», «Концерт співака», «Літературний вечір — концерт», «Йосип Гошуляк — Канада». Ліворуч — вхід до вітальні, праворуч — кухня. У вітальні: м’які крісла, софа, а біля вікна — комп’ютерний стіл і все необхідне для роботи журналіста. Це — робочий куток господині.
Присівши за стіл, починаємо розмову про перше знайомство, коли мене репрезентувала п. Йосипу піаністка Туся Ховалко-Ліщинська, моя співкурсниця по музичному факультету педагогічного інституту ім. І. Франка в Дрогобичі. Вони зналися значно раніше. Пан Йосип хвалив її як акомпаніатора, вона кілька разів супроводжувала його виступи на концертах перед українською громадою Торонто.
І ось, господар запрошує мене до свого «музею». Заходимо до невеличкої кімнати, де стоїть канапа, два столики, велика і мала шафи з книжками. А на стінах… Так, це справді музей — у фотографіях, з яких на нас дивилися переважно ті, котрих уже, на жаль, немає в живих. Насамперед це портрети композиторів. Найперший із них — Джузеппе Верді. «Вердівські партії та вердівські опери, — каже господар, — це моя пристрасть!» Сім партій виконував він в операх Дж. Верді — короля Філіппе й Інквізитора у «Дон-Карлосі», короля Єгипту та Рамфіса в «Аїді», Банко в «Макбеті», Людовіко в «Отелло», Гвардіано в «Силі долі» тощо.
З великим успіхом виконував арії з опер великого італійця, чим справляв неабияке враження на слухачів. Так, прослухавши виконану на радіо CJBC арію Захарії з опери «Набукко», журналіст Пітер Кей писав: «Слухати рано-вранці такого баса — дістати наснагу на цілий день».
Отже, найперше Джузеппе Верді. А поряд портрети Баха, Моцарта та Бетговена. Із українських композиторів — портрети Лисенка, Гулака-Артемовського, Стеценка, Степового, Барвінського, Фоменка (його знав особисто), Вериківського й інших. Тут же й славетні майстри поетичного слова Тарас Шевченко, Леся Українка й Іван Франко. Знаю, що такої Шевченкіани, яку записав бас Гошуляк на грамплатівки, не зробив ніхто як в Україні, так і за її межами. 37 творів виконував на слова Т. Шевченка. Та й як виконував! Так, поема «Чернець» (її ще називають «Сценічним монологом») з музикою М. Вериківського звучить без зупину 17 хв., а говорити про неї можна без кінця. Доводиться лише уявляти, з яким хвилюванням слухали українці Канади та США пісні на вірші великого Кобзаря у виконанні Йосипа Гошуляка.
Велично та задушевно звучать у його виконанні пісні на слова Лесі Українки. Запам’яталися «Дивлюсь я на ясні зорі» Стеценка, «Останні квіти» Гомоляки, «Лагідні ночі» Бобикевича, «Гей, піду я в ті зелені гори» Майбороди, «Золоті зерна» Жербіна та «Горить моє серце» Лопатинського.
Захоплююче виконував співак Франкові «Безмежнеє поле» Лисенка, «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» Кос-Анатольського й «Я не скінчу тебе, моя убога пісне» Жданова! Ці твори у його виконанні назавжди залишаться зразком вокального співу.
Але на цьому галерея музичних образів не закінчується. Є й чимало портретів відомих оперних та оркестрових дириґентів, а найперше Лев Туркевич, славетний приятель п. Йосипа. Придивляюсь до великого панорамного фото на якому: симфонічний оркестр із 80 оркестрантів і хор у кількості понад 200 осіб, а на передньому плані наші славні торонтівці: Михайло Голинський, Василь Тисяк, Люба Левицька, Лідія Склепкович, Йосип Гошуляк. За пультом — Лев Туркевич. Унизу підпис: «Опера А. Вахнянина «Купало» (у концертній формі), дириґент Л. Туркевич. Торонто, 21 березня 1957 р.».
Продовжуємо огляд. Впадає в очі художньо виконаний портрет відомих акторів Йосипа й Олімпії Добровольської. Господар розповідає, що він залишився йому у спадщину після смерті цих дорогих для нього людей. А поряд фото актора та режисера Юрія Бельського. «Великої, — каже пані Марта, — душі людини». На стіні з правого боку від нас — портрети земляків, композиторів: Михайла Гайворонського, Миколи Фоменка, Василя Барвінського, співаків Михайла Голинського, Василя Тисяка, солістки Нью-Йоркської опери Марти Кокольської.
Знайшли своє відображення у світлинах і епізоди зустрічі з українськими мистцями в час поїздок маестро до України, де він був першим із представників мистецьких сил діаспори ще далекого 1980 року. Є тут світлини з митцями Києва, Львова, Тернополя, Чернівців. Ось він із героєм України композитором Миколою Колессою та народним артистом України Юрієм Луцівим. Ось — із відомим баритоном народним артистом України Сергієм Козаком. А ще, у гурті із професорами Львівської консерваторії, театральними діячами Буковини у Чернівцях, зі своїми земляками та родичами у рідному селі Палашівці.
Уважно придивляюся до знімки де п. Йосип серед викладачів Дрогобицького педуніверситету, з яких я впізнав проф. Совяка, автора найкращої, як на мою думку, мелодії пісні «Любіть Україну» В. Сосюри, а також мого товариша за навчанням, довголітнього декана музичного факультету Корнелія Сятецького. Тут же фото керівного складу професорів Дрогобицького педуніверситету ім. Франка й серед них мені приємно було побачити поета, проф. Михайла Шалату, котрого знав ще від часів вступу в інститут, коли він приймав у мене іспит із української мови та літератури.
З Дрогобичем і педагогічним університетом Йосипа Гошуляка пов’язують давні творчі зв’язки. Співак неодноразово бував там, спілкувався з викладачами і студентами, мав свої сольні виступи.
Було що побачити, є що згадати, є що послухати… Звісно, все бачене мною у «музеї-кімнаті» супроводжувалося коментарями співака. А я слухав п. Йосипа і мимоволі думав про те, звідки ж черпав митець той могутній потенціал художнього осмислення для кожного з виконуваних ним творів, кожної із 20-х співаних ним партій у найкращих операх світу? Це ж потрібно було не лише заспівати, а й правдиво відобразити, як кажуть, увійти в образ, все до дрібниць запам’ятати, перелити через душу та випустити арію чи пісню, як пташку в небо. І все мало бути своє, рідне, національне, що завжди було властиво митцеві, котрий жив у багатонаціональному суспільстві. Це чи не найперша заслуга, а звідси — любов до нього і повага. А що п. Йосип — великий патріот України, свідчать й численні фотоматеріали, про які й ведемо мову. Тим більше, що це далеко не все з мною баченого.
Знаю, що у митця є досить велика фонотека. 47 солоспівів, арій, балад і дум, записаних співаком на кількох платівках і касетах. І, ніби уловлюючи мої думки, п. Йосип пропонує дещо прослухати. То ж, вмощуємось у вітальні, де є програвач. Та переслухати все за один вечір не було можливості. Обмежилися творами «Гетьмани, гетьмани» Лисенка, «Ой чого ти, Дніпре» Фоменка й арією Фіеско з опери «Набукко» Верді. Останню співак виконує італійською. У час своїх концертних виступів він співав п’ятьма мовами.
Я слухав цей могутній бас і думав, що це для мене буде наснагою не лише «на день», як писав один журналіст, а славний приклад відданості людини, «во славу» роду нашого українського.
Три години розмови, огляду «музею» та слухання музики пролетіли, як одна мить. Глянув я на годинника, а то вже одинадцята доходить, і заспішив додому. Гадав, що поїду автобусом, бо в кишені мав проїзний квиток, але господар і слухати про це не хотів, взявся відвезти туди, звідки привіз.
Дякую цим гарним людям за гостинність і приємні миті радості спілкування з ними. І хоч ми ще не раз зустрічалися з Гошуляками, але та перша зустріч залишиться незабутньою, тому й описую її з таким бажанням і задоволенням.
Українська влада належно оцінила заслуги Йосипа Гошуляка за великий внесок у розвиток національного музичного мистецтва і присвоїла йому звання заслуженого артиста України.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...