Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Aug. 17, 2018

Тріумф у Детройті

Автор:

|

Травень 01, 2013

|

Рубрика:

Тріумф у Детройті

Після концерту в Йонкерсі Соломія вирішила ближче ознайомитися з Нью-Йорком і побувати в його знаменитих концертних залах, зокрема в «Метрополітен-опері», на сцені якої саме в той час із успіхом виступав її приятель і партнер по сцені Адам Дідур. Тут же протягом багатьох років працював славетний Артуро Тосканіні, який колись домагався її кохання. Не мала вона на нього образи. Але, як дехто стверджував, саме Артуро добився того, аби Соломію ніколи не почули на сцені цього знаменитого театру. Можливо, є в цьому частка правди, бо як стверджують біографи, знаменитий дириґент чесно зізнавався, що Соломія була єдиною жінкою, у яку він по-справжньому був закоханий.

Була в співачки ще одна мета — записати на платівки кілька українських народних пісень. Зустріч і розмова з Мироном Сурмачем іще більше заохотила її до того. Тим більше, що в Нью-Йорку було набагато легше знайти оркестр для музичного супроводу. Імовірно, якраз там вона записала в компанії «Колумбія» чотири українські народні пісні, оригінали запису яких було передано до філії компанії в Чикаґо для серійного виробництва.
4 березня 1928 року Соломія Крушельницька мала в Нью-Йорку два виступи. У першому з них вона співала в залі «Стайвесент-гайскул» на Шевченківському концерті, де крім неї виступали хор «Бандурист» під орудою Юрія Кириченка, що на високому рівні виконав кантату «Шевченкові» Кирила Стеценка, чоловічий квартет у складі Яреми, Поповича, Мильця та Слободяна, камерний ансамбль імені М. Леонтовича, відомий співак Петро Ординський і скрипаль Роман Придаткевич, а в другому — в Українському робітничому домі з хором імені М. Леонтовича.
У цих концертах вона виконувала пісні «Ой, одна я, одна» М. Лисенка, «Ой, в полі садок» Н. Нижанківського, «Як почуєш вночі» Д. Січинського, «Ой, вербо, вербо» С. Людкевича й «Ой, нагнувся дуб високий» М. Гайворонського.
18 березня, о третій годині дня, співачка виступала в залі Українського народного дому в Джерзі-сіті за участю хору під проводом Осипа Стеткевича, а ввечері — у Ньюарку.
Рівно за тиждень Соломіїн голос зузвучав у чудовій залі Великого театру Піттсбурга (штат Пенсильванія). «На сцені з’явилася артистка-співачка добродійка Крушельницька при громі оваційних оплесків, — писав про цю подію Дмитро Тягнигоре. — І заспівала люба доня України. Ніжний приємний її голос то неначе до хмар підіймався, щоб українську пісню на весь широкий та великий світ було чути, то неначе рясний хрещатий барвіночок по землі стелився, щоби предки наші чули, що ще не вмерла Україна!» («Народне слово», 5 квітня 1928-го).
Справжнім тріумфом співачки та великою радістю для української громади Детройта, Гамтрамка й околиць стали Шевченківські вечорниці в Детройті, які відбулися 8 квітня в залі театру «Дойчес-гауз» за участю молодого, але вже популярного в Америці хору «Думка» під орудою Івана Атаманця. Це був той колектив, співом якого так захоплювався славетний Олександр Кошиць. У цьому концерті як соліст хору взяв участь брат Івана Дмитро Атаманець — відомий оперний і концертно-камерний співак, дириґент, актор, режисер і громадський діяч.
Тут Соломія дізналася, що брати Атаманці — її земляки, народжені в славному селі Луб’янках Нижчих, що біля Збаража й неподалік Тернополя. На пам’ять про цю зустріч співачка повезла із собою додому світлину з хором «Думка» й учасниками тих вечорниць.
Є свідчення, що коли лився її чарівний спів, то людям ставали сльози в очах. «Пані Крушельницька співає пісню за піснею, — писав Володимир Головчак, — і веселу, і сумну, а аудиторія вимагає ще і ще. Її програма вже давно вичерпана, а люди плещуть, плещуть, їм іще хочеться тої рідної пісні, вони голодні того голосу! І вона це бачить і розуміє. Сідає до фортепіано й тепер уже сама співає та співає, тішить піснею людей, неначе рідна мати – добрих діточок. Українська пісня, мов те море, то розливається тихо, ніжно, то не раз, набравши жалю або гніву, підноситься хвилями високо-високо, а там, дійшовши до найвищого вершка, вдарить із цілою силою й знову сходить униз тихо-тихо. Таке море чуття віддала нам пані Соломія Крушельницька!» («Український вісник», 19 квітня 1928-го).
1 квітня, згідно з графіком, співачка мала виступати в Клівленді, але відбулися незаплановані події, і цього дня вона побувала в невеличкому містечку Нортгемптоні (штата Пенсильванія) на Шевченківському концерті за участю представників різних конфесій. Як зазначалося в часописі «Свобода» від 24 квітня 1928 року: «Зал місцевого театру «Лірик» було заповнено по береги. Тут були українці й американці з Нортгемптона, Алентавни, Істона, Назарета, Бет, Палмертона й інших місцевостей. З Алентавни прибули у великім числі греко-католики зі своїм стареньким душпастирем о. Пелиховичем, відомим своїм щирим патріотизмом і працею для народу».
Люди прийшли туди, як зазначалося в часописі, аби вшанувати свого Пророка, а не конфліктувати. І зрозуміло, що Соломії приємно було виступати перед такою об’єднаною любов’ю та взаємоповагою аудиторією. Коли вона з’явилася на сцені, зала вибухнула бурхливими оплесками. Співачці так хотілося ощасливити цих людей піснею, що вона навіть збільшила кількість запланованих для виконання творів, серед яких були «Амерікан індіан сонг» (англійською), «Фрайндли візьон» (німецькою) й українські пісні «Якби мені, мамо, намисто», «Ой, в полі садок», «В неділеньку вранці», «Ой, попід гай», «Ой, гиля, гиля, білі гуси», «Через сад-виноград», «Кум до куми» й інші. За фортепіано того разу була Доротея Керн.
У тому ж концерті взяли участь хор Нортгемптона під орудою протоієрея Володимира Каськіва та церковний хор з Алентавни під мистецьким керівництвом Григорія Пип’юка. Організатором вечора був Комітет помочі рідному краєві.
Дуже прихильно та широко описала цю подію американська преса, яка відзначала чудову організацію величного свята, що розпочалося з виконання Шевченкового «Заповіту» всіма присутніми, а закінчилося співом об’єднаних хорів. Часопис «Свобода» завершив своє повідомлення словами: «Шевченко ніс своєму народові світло й заповідь боротьби за волю, і ті, що ще сковані темнотою й рабством, завжди будуть його шанувати та виконувати його заповіти».
Окрилена успіхом у Детройті та Нортгемптоні, Соломія подолала довгий шлях до канадського Вінніпеґа. Ще їдучи в потязі, вона почула, що в Манітобі проживає досить численна українська спільнота, а в самому лише Вінніпезі українців – більш ніж 20 тис.
Концерт виконавиці пройшов 21 квітня 1928-го в залі інституту «Просвіта», що належав Католицькому товариству, яке її й запросило. Про це «Український голос» від 25 квітня 1928 року сповіщав: «У суботу 21 квітня в залі інституту «Просвіта» у Вінніпезі відбувся концерт найславнішої української співачки пані Соломії Крушельницької, яка є однією з тих небагатьох артистів-співаків, котрі власним артистизмом здобувають собі, а також і своєму народові, світову славу. Вона має чудесний героїчно-драматичний сопрановий голос, якому тяжко знайти пару. Співачка займає належне місце між визначними співаками світу, а в Європі прославилася своїми виступами в різних найкращих операх. Вона є також знаною в Полудневій Америці, де здобула своїм співом велику славу та признання. Треба сказати, що пані Крушельницька знає душу українського народу не менше, як душу української пісні. Цей концерт залишиться надовго в пам’яті тих вінніпезьких українців, котрі на ньому були. Жаль тільки, що їх не було стільки, скільки повинно би було бути».
У першому відділенні концерту співачка виконала п’ять пісень італійською, німецькою, російською, іспанською й англійською мовами. У другому — українські пісні «Якби мені, мамо, намисто», «Ой, нагнувся дуб високий», «В неділеньку вранці» й інші. Наприкінці програми на прохання публіки вона заспівала «Ой, під гаєм зелененьким», «Гиля, гиля, білі гуси» й «Ой, кум до куми».
Дещо інакше описав усе це слухач Н. Семець, який, щоби побачити співачку й почути її золотий голос, подолав відстань 300 миль. У своєму короткому дописі він писав: «Із міста Йорктона, що в провінції Саскачеван, поїхав я на день 21 квітня до Вінніпеґа, де в Інституті «Просвіти» мав відбутися концерт нашої славної співачки пані Крушельницької, нашої гордості, як належало би всім нам казати. Ми повинні так говорити тому, що шановна співачка є славою українського народу, та ще й тому, що в нас так мало дійсно заслужених людей, котрі зі свідомістю та любов’ю готові репрезентувати наше імення перед широким культурним світом».
Автор погоджується, що концерт, у якому крім Соломії виступали ще хор інституту «Просвіти» під керівництвом В. Балешти та скрипаль Фред Грінке, пройшов дуже гарно. Це стосувалося як інтернаціональної програми з творами та піснями народів світу, так і українських пісень, які Крушельницька виконувала з великою майстерністю та природним жіночим делікатним чуттям. «От тільки шкода, — зауважував п. Семець, — що організатори не спромоглися на гідну співачки рекламу, бо половина залу залишилася незаповненою».
Були здивовані такою недбалістю й американські критики, а кореспондент газети «Фрі Прес» відверто зауважував, що «було нерозумно запхати таку славну співачку в такий куток, а не показати її широкій англійській публіці».
Визнавала це й українська преса, а «Український голос» пояснював усе тим, що співачку спровадило Католицьке товариство інституту «Просвіта» та «не спромоглося як слід оголосити час її приїзду, бо тримало з нею зв’язок телеграфічно, боячись щоби не перебігли його інші організації». Мабуть тому, як виявилося пізніше, оголошення про концерт було подано лише в день виступу, як то було з англійським часописом Winnipeg Free Press, де сповіщалося: «Сьогодні співає мадам Соломія Крушельницька».
І все ж, як зазначав у листі Н. Семенець, вистачило у Вінніпезі шанувальників таланту славетної співачки, які після концерту влаштували на її честь вечірку. Так хотілося побути на ній і автору критичної замітки, але він поспішав додому. Йому ж іще потрібно було долати 300 миль зворотного шляху.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...