Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Aug. 21, 2018

Терновими шляхами

Автор:

|

Січень 19, 2012

|

Рубрика:

Терновими шляхами

Про нього казали, що допоки терен зеленів — він називав себе Тереном-Юськівим, а коли листя опадало, то ставав Юськівим-Тереном. Це — жарти, звичайно, бо так говорили інші, а сам він від народження, що відбулося 12 березня 1911 року в с. Поточищі (тепер Городенківсько-го р-ну Івано-Франківської області), був просто Теодором Юськівим. Інша річ, що, коли з простого селянського хлопця виріс відомий оперний і концертно-камерний співак, а згодом — ще й успішний музичний критик, його знали під ім’ям Теодора Терена-Юськіва. Та, мабуть, було в нього щось від терену, бо критиком був різким, навіть колючим.

Ще зі шкільного віку життя Теодора йшло прискореним темпом. Співати він почав у гімназійному хорі, до того ж намагався вивчити напам’ять всі партії, ніби заздалегідь знав, що невдовзі сам стане його керівником. Отже, ще в дитячі роки пісня так глибоко запала хлопчині в серце, що по закінченні гімназії він сам створив хор ревелерсів «Юстон-А» й здійснив із ним кілька виступів Галичиною.

1936 року Теодор виборов стипендію на навчання вокального співу в славетного Адама Дідура, який 1933-го прибув до Львова після 18-річного перебування в знаменитій нью-йоркській «Метрополітен-опера». Та не він один був такий здібний у маестро. У той час у Дідура навчалися Євгенія Зарицька й Ірина Маланюк, які в майбутньому стали співачками світової слави.

Брати уроки в Адама Дідура було величезним задоволенням, шкода тільки, що коштів на оплату навчання вистачило лише на півроку. Потрібно було шукати інших джерел прибутків. І тут Теодорові (не без допомоги наставника) запропонували випробувати свої сили в польській опері, а для початку — виконати партію короля Кастилії у «Фаворитці»

Г. Доніцетті. Дебют відбувся настільки вдало, що співакові тут же ґарантували партії ефіопського царя Амонасро (батька Аїди), тореадора Ескамільйо в «Кармен» Ж. Бізе, де його партнерами по сцені були Іван Романовський, Михайло Маслюк-Мартіні й Ольга Лепкова. А згодом він ще й виконав партію барона Дюфоля в «Травіаті» Дж. Верді з відомою польською співачкою Е. Бандровською-Турською та «Аїді» з Іриною Маланюк.

Але Теодор був задіяний не тільки в опері. Він співав ще й соло в ораторії «Сон Геронція» Е. Ельгара та «Кво вадіс» Ф. Нововейського, а в березні 1939-го виступив зі солоспівами на концерті до 125-річчя уродин великого Кобзаря. На фортепіано йому акомпанував сам Нестор Нижанківський.

У травні 1939-го на конкурсі молодих співаків, улаштованому Союзом українських професійних музик, Теодор виборов стипендію Олександра Мишуги, що дало йому змогу продовжити навчання, але вже у Вищому музичному інституті імені Лисенка. Цікаво, що членами журі цього мистецького змагання були Микола Колесса, Василь Витвицький і Роман Савицький, а нагороду конкурсантові вручав голова журі й директор інституту Василь Барвінський, який з особливою шаною поставився до молодого співака. Із неабиякою симпатією опікувався ним і Станіслав Людкевич. Із приводу цієї події Василь Витвицький у своїй книзі спогадів «Музичне життя» писав: «А треба згадати, що в 1930-х рр., як ніколи до того часу, появилася у Львові ціла низка талановитих і голосистих молодих співаків. Так і до нашого конкурсу ставали доволі численні кандидати, між ними — Мирослав Антонович, Лев Рейнарович, Теодор Юськів, Мирослав Старицький, Любомир Мацюк і інші. Як член журі, пригадую доволі високий рівень тодішнього конкурсу, вимогливий вибір програм, приготовлений учасниками, і мистецьку якість їх виконання».

Після короткого навчання в інституті та виступів у Львівській опері шлях співака проліг до Польщі, Норвегії й Німеччини, де його приємного тембру баритон гартувався від виступу до виступу. За цей час його репертуар поповнився партіями в операх «Янек» В. Желенського, «Севільський цирульник» Дж. Россіні та «Весілля Фіґаро» В.-А. Моцарта.

Після закінчення Другої світової війни Теодор прибув до Берліна й відшукав там свою подругу Аннеліс Людвиг. Невдовзі вони одружилися, і, поки дружина готувалася стати матір’ю, Теодор здійснив цілу серію концертних виступів містами Німеччини та Франції. Він виступав перед різною інтернаціональною публікою, а найчастіше співав для українців. Про один із його тогочасних концертів, який відбувся 14 вересня 1946 року, Роман Савицький в «Українській трибуні» писав: «Треба підкреслити музикальність відтворених ним творчих концепцій, а також культуру й інтелігентність, із якою він змальовує продумані до дрібниць музичні образи».

Восени 1949-го сім’я Теренів-Юськівих виїхала до США й оселилися в Нью-Йорку, де співак одразу спробував налагодити контакти з українською громадою й досить швидко домовився про свій перший концертний виступ. Так, газета «Свобода» від 4 жовтня 1949 року писала: «У неділю 2 жовтня на українській сцені в Нью-Йорку дебютував новоприбулий із європейської скитальщини баритон українських і європейських сцен Теодор Терен. Він виступив із концертом пісень і арій в аудиторії Вашинґтон Ірвінґ Гай Скул і відспівав композиції Лисенка, Барвінського, Нижанківського, Гайворонського, Людкевича, Вериківського, Степового, Косенка, Шуберта, Шопена, Масне, Верді та Мусорґського». Цей виступ відбувся за сприяння кредитівки «Самопоміч», а акомпанувала співакові Леся Вахнянин. Стосовно українського репертуару, що звучав на концерті, композитор Вадим Кіпа зазначав, що «своїм виконанням творів українських авторів Терен-Юськів не тільки перевершив самого себе, але й довів, що ці твори виглядають не гірше від творів відомих західноєвропейських композиторів».

До наступного концерту Теодор готувався особливо старанно. Йому все ще вірилося, що вдасться зарекомендувати себе в американському музичному світі, а тому вирішив виступити в найпрестижнішій залі Нью-Йорка, якою був «Тавн-гол», забезпечивши собі гарну рекламу. У газеті «Свобода» від 29 вересня 1951 року повідомлялося: «Крайова корпорація концертів і артистів повідомляє, що відомий український співак-баритон Теодор Терен дасть свій перший на американській землі великий концерт у «Тавн-гол» 7 жовтня 1951 року». Надії були великі, а вийшов із «великої хмари малий дощ», бо, хоч програма концерту була доволі пристойною, якщо врахувати виконувані твори композиторів Ф. Пурселя, Д. Бонончіні, Ф. Дуранте, Ф. Шуберта, Р. Шумана, У. Джордано, Дж. Карпентера, В. Барвінського, О. Нижанківського, Б. Лятошинського, що виконувалися мовами ориґіналів, американська музична критика оцінила цей виступ неґативно. Критики просто вважали недостатніми силові можливості співака, невипадково наголошуючи на тому, що він — українець. Чи не в цьому крилася таємниця неґативної реакції американської преси, що свідчило про те, як важко еміґрантові проявити себе на «чужому полі».

А сім’я вимагала хліба насущного, тим більше що вона складалася вже із чотирьох осіб. Отже, довелося Теодорові зайнятися фізичною працею. Із концертами він виступав лише час від часу й до того ж переважно перед рідним україномовним слухачем. Один із таких концертів відбувся у квітні 1953-го. Його програму складали твори М. Лисенка на слова Т. Шевченка, зокрема «Мені однаково», «Минають дні», «Огні горять», «Гомоніла Україна», «Гетьмани, гетьмани», «Ой, Дніпре мій, Дніпре» й інші. Тоді ж прозвучали ще й «Удосвіта встав я» на слова П. Куліша, «Айстри» О. Олеся, «Що ти вчинив» М. Старицького та «Безмежнеє поле»

І. Франка. Цей концерт дав українській публіці змогу пізнати, як писалося в програмі, велич Миколи Лисенка. На цей раз співаку не забракло потрібних даних: ані гарно поставленого голосу, ані культури формування звуку, ані м’якого фразування, ані досконалого володіння динамікою, диханням, звуковидобуванням, ані зразкової експресії та виразної дикції. Із цією програмою він виступав не лише в Нью-Йорку, а й у інших містах США. Про один із тих концертів, що відбувся в березні 1963-го в Чикаґо, у журналі «Екран» зазначалося: «Маестро Т. Юськів-Терен — не тільки співак високої мистецької кваліфікації, а й чудовий інтерпретатор перлин української духов­ної скарбниці. Коли й де він не виступав би — його концерти завжди записуються золотими літерами в нерукотворній хроніці людських сердець». А відомий бас Йосип Гошуляк, який був присутній на одному з виступів, у розмові зі співаком сказав: «Е, ви даєте концерти з музикою одного композитора, а це — непроста справа!»

Характерною особливістю Теодора Терена-Юськіва був ще й талант критика. Можна сміливо стверджувати, що на той час у тому, що стосувалося музичного мистецтва, в українській пресі йому не було рівних. Не минало й тижня, аби десь в україномовних газетах чи журналах не з’являлося його актуальних коментарів і рецензій на ту чи іншу культурну подію. На особливу увагу заслуговують такі з них, як «Михайло Гайворонський — композитор і громадянин», «Тенор М. Менцінський і досі — сенсація», «Соломія Крушельницька», «Листопадове свято й «Візантійський хор» у Нью-Йорку», «Під срібний дзвін бандур», «Медея у відтворенні В. Левицької», «Співала світові Ірина Маланюк» і наукове дослідження «Національно-державна мотивація творчості С. Людкевича». Останню з них було видано окремою книгою1984 року в Нью-Йорку.

Після виходу на пенсію п. Теодор захопився художнім фото й досяг у цьому напрямку неабияких успіхів. Його житло нагадувало фотолабораторію. П’ять особистих фотовиставок улаштував він у Нью-Йорку. Особли-во цікавими є його світлини з краєвидами Канади.

Майже до кінця життя Т. Терен-Юськів був активним учасником українського життя в Нью-Йорку та все намагався бути задіяним у добрих і славних справах. Так уже склалося в житті маестро, що спочатку він славив українське мистецтво піснею, згодом — писав про тих, хто робив це, подібно до нього, а ще пізніше — зображав тих людей на своїх художніх фотографіях. Невипадково відомий маляр Михайло Мороз на своїй картині написав маестро з фотоапаратом на грудях. І, нарешті, останнім зі захоплень мистця стало меценатство, яке розвинулося з приходом нового тисячоліття, коли Теодор Терен-Юськів подарував Львівській державній музичній академії імені

М. Лисенка два концертних роялі всесвітньо відомої фірми «Базендорфер», що коштувало йому 200 тис. USD. До цих інструментів прикріплено пам’ятні таблички з портретами мецената. Із нагоди їх вручення ректор академії Ігор Палатюк, звертаючись до мистця, сказав: «Наші серця переповнені щастям і гордістю, що Україна, наш народ має таких славних синів. Низький уклін Вам за Вашу шляхетну позицію та доброту. Уже більш ніж 40 років ми не отримували нових інструментів і змушені працювати на інструментах, деяким із яких вже понад 100 років».

У квітні 2006-го у Львові відбувся перший конкурс молодих виконавців, заснований Т. Тереном-Юськівим. 95-річний маестро особисто вручав Ґран-прі переможцеві та цінні подарунки — призерам конкурсу. Із 54 претендентів цього дійства першою переможницею стала тоді Марта Жехович, студентка четвертого курсу Львівської музичної академії. У віковій категорії до 21 року перемогу святкував студент третього курсу академії Петро Радейко. 2008-го цей конкурс було проведено вдруге.

Довгим віком нагородив Бог Теодора Терена-Юськіва. Він помер 7 липня 2010 року, кілька місяців не доживши до свого 100-річчя. В останню путь його проводжали донька Христина, син Ярема, четверо онуків, п’ятеро правнуків, а також численні друзі й знайомі. Була присутня на похороні і його колишня дружина. Євген Паранюк, що був одним з добрих приятелів покійного, розповідав, що всі, хто був у похоронному бюро П. Яреми, понад годину слухали його записи оперних арій, романсів і пісень. Про все це подбала його донька Христина. Тлінні останки маестро поховали на кладовищі Св. Андрія Первозванного у Бавнд-Бруку.

Анатолій Житкевич

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...