Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 22, 2018

Теребовлянський Карась у Америці

Автор:

|

Травень 16, 2013

|

Рубрика:

Теребовлянський Карась у Америці

На теренах США й Канади його знали як визначного громадського діяча старої генерації. Але перед тим, як стати першим помічником голови Українського народного союзу (УНС), він був досить помітним у культурно-мистецькому житті української спільноти як актор, співак і режисер. Мова йде про Володимира Малевича — уродженця княжого міста Теребовлі, що на Тернопільщині.

Він був четвертою дитиною в родині Степана Малевича — знаного в Галицькому Поділлі будівничого, який звів там чимало церков, шкіл і будинків «Просвіти». Старшими за Володимира були сестри: Людмила, яка виїхала до Америки й там несподівано померла ще замолоду; Розалія, котра вийшла заміж за заможного міщанина й мешкала в рідному місті; Ганна — акторка українських театрів, відома під прізвищем «Юрчакова»; і наймолодша в родині Юлія — видатна драматична актриса, співачка, режисер, публіцист, радіокоментатор і громадська діячка, перша голова Союзу українок Америки. Й усіх їх батьки забезпечили відповідною освітою й основами релігійного та національного виховання.
Володимир Малевич народився 24 червня 1887 року. Ще навчаючись у гімназії, брав участь у драматичному гуртку при читальні «Просвіта», а коли в нього сформувався приємного тембру баритон, то ще й став керівником хору. Так уже було Богом дано, що всі діти Степана Малевича були вродженими артистами. Коли 1905-го Володимир закінчив гімназію, то мав намір за прикладом сестри Ганни вступити до театральної трупи «Українська бесіда», але в його плани втрутилася несподівана смерть батька, після похорону якого він вирішив виїхати до Америки на запрошення сестри Людмили. Восени 1905-го 18-річний хлопець прибув до США й оселився в Нью-Йорку.
У той час там іще тільки почали створюватися драматичні гуртки, основу яких було закладено ще першими українськими поселенцями наприкінці ХІХ ст. у Шамокіні, Олифанті, Піттсбургу, Пасейку, Нью-Джерзі й інших містах. У Нью-Йорку вони діяли при товариствах імені І. Котляревського, М. Лисенка, М. Січинського, М. Шашкевича тощо.
Володимир обрав собі театральний колектив товариства «Запорозька січ», де став керівником хору. 29 вересня 1907 року він узяв участь у постановці драми «Невольник» за поемою Т. Шевченка. Про це в «Пропам’ятній книзі», виданій зусиллями УНС у Джерзі-сіті 1936 року за редакцією Луки Мишуги, зазначалося: «Коли говорити про спроби створення постійного театру, то справу цю підняло нью-йоркське товариство «Запорозька січ» (117-й відділ УНС). Тодішній редактор «Свободи» Антін Цурковський, що був душею драматичного гуртка імені І. Котляревського, узявся за постановку «Невольника». Партитуру цієї п’єси він одержав від Мокрицького, дириґента хору театру «Бесіда» у Львові. Оркестром дириґував Г. Смоленський. Хор і вокал готував Володимир Малевич».
Справи в театру йшли досить добре. Ним було поставлено вистави «Підгіряни», «За батька», «Безталанна», «Сватання на Гончарівці», а наприкінці 1909-го на загальних зборах колективу було вирішено створити перший на американській землі український драматичний театр, який узяв собі за мету, як писалося в пресі, «нести українську штуку й культуру в найдальші кутки української еміграції!» Директором театру було обрано Василя Мартинюка, його заступником стала Марія Франко (майбутня дружина Володимира), касиром — В. Лазаревич, режисером – О. Боянівський, а капельмейстером — Г. Смоленський.
Затвердивши статут і підписавши контрактні умови з його учасниками, колектив театру взявся до праці над оперою «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. І вже 16 січня 1910 року цей задум було втілено в життя. Вистава відбулася в залі «Сокол-голі» в Нью-Йорку. Головні партії виконували К. Клицерівна (Одарка), В. Малевич (Карась), М. Клицерівна (Оксана), О. Боянівський (Султан), В. Стешин (Андрій), А. Залізняк (Селіх-Ага).
У досить змістовній, як на той час, рецензії поміщеній у газеті «Свобода» від 27 січня того року, писалося: «Оце випало нам уперше побачити виставу, злагоджену Українським народним театром в Америці. Товариство, як на це вказує назва, узяло собі за мету живим словом і музикою внести в життя українських заточенців промінь пізнання: хто ми, що ми й чиї ми діти». Далі в р статті, підписаній псевдом «Кореспондент», ішлося про те, що цією постановкою товариство досягло поставленої мети, показавши на чужині добре знану в рідному краю оперету. З-поміж учасників вистави найперше відзначалося високий рівень гри та співу В. Малевича й К. Клеценівни.
Володимир був задоволений своїм досягненням і з гордістю сповіщав про це сестрі Юлі, яка була артисткою «Української бесіди» Йосипа Стадника. Він запрошував її до Америки та повідомляв, що одружується з Марією Франко, уродженкою Миколаєва Бібрецького повіту.
А справи театру й справді різко пішли вгору. «Запорожця за Дунаєм» було показано ще й 22, 25, 27 і 29 січня в Ньюарку, Перт-Амбої, Елізабет і Барен-Айленді. Не менш удало відбулися й інші вистави. Так, 16 жовтня в залі «Прогрес Академі Румс» театр виступив з оновленим «Невольником». Цього разу Володимир був уже не тільки актором, а й режисером-постановником. Наступний його виступ відбувся 3 червня 1911 року в «Арлінґтон-голі» в Нью-Йорку в драмі «Хата за селом» Й. Крашевського, у якій він окрім режисури ще й виступив у ролі Матеуша Підпанковського. А 1 червня 1912-го за його режисурою було поставлено оперету «Чорноморці» М. Лисенка, де Володимир співав партію Кабиці, а згодом — оперету «Наталка Полтавка» Котляревського-Лисенка, виставу «Нещасне кохання» й інші.
1 вересня 1912-го В. Малевич був уже в складі новоствореного співацького товариства «Українська муза», яке працювало при українській церкві в Джерзі-сіті, де поставив комедію «Тато на заручинах», наприкінці якої керований ним хор уперше в США виконав гімн «Ще не вмерла Україна».
Востаннє Володимир як співак виступив на сцені 29 листопада 1924 року в Піттсбурзі. Про це в часописі «Свобода» писалося: «Великою несподіванкою був виступ на концерті В. Малевича, коли він своїм дужим мелодійним баритоном виконав «Ой, Дніпре мій, Дніпре» М. Лисенка, чим викликав правдиве захоплення. А в дуеті з Т. Оришковою заспівав «Люблю дивитися», зірвавши бурхливі оплески».
Володимир Малевич був освіченою, грамотною людиною. Він досконало володів українською літературною мовою. І зараз, коли читаєш його дописи чи статті, опубліковані в українській пресі, то просто дивуєшся досконалості їхнього стилю, логічності мислення та грамотності.
Його цікавила історія, географія, політика, музика, словом, — усе, що потрібно знати інтелігентній людині, навіть статистику населення краю. В одному з документів про українців Піттсбурга, він писав: «Українців — 1 000 родин, загалом — 5 000 осіб. Першими почали приїздити сюди русини із Закарпаття перед 60-ми роками, а українці-лемки — п’ять літ пізніше. За ними прибули українці-подоляки. Першим еміґрантом у Піттсбургу був блаженної пам’яті Андрій Андрейчик із села Устя Руського, повіт Горлиці. Він приїхав до Піттсбурга з двома парубками зі свого повіту в 1880 році».
Восени 1924-го Володимир Малевич став членом УНС, і тоді ж його було введено до Ради керівництва цієї організації, а 1929-го — обрано першим заступником голови. І довелося йому змінити працю на культурницькій ниві на ниву політичну, де він сумлінно служив протягом двох десятиліть.
Його життєвий шлях був прикладом важкої піонерської праці в царині служіння українській спільноті США та Канади. Невдовзі по приїзді на постійне мешкання до Піттсбурга він закінчив університет і здобув звання інженера.
Однак у всьому, що має початок, є й кінець. Щоправда, це було таким небажаним і несподіваним, але часопис «Свобода» від 1 травня 1953 року сповістив: «У середу 29 квітня по довгій і важкій недузі тут помер на 66-му році життя Володимир Малевич — визначний народний діяч. Покійний цікавився всіма проявами нашого життя – як політичного, так і культурного. На жаль, в останні роки важка хвороба не дозволила йому бути таким же активним, яким він був раніше, головно в той час, коли був головним радником голови УНС. Покійний походив із родини, з іменем якої зв’язана ціла історія розвитку українського народного театру в Галичині. Це була людина, яка завдяки власному таланту та впертій праці досягла честі, слави, поваги й пошани від усіх, хто її знав». Тут же зазначалося, що 1910 року Володимир перший на американській землі професійно виконав партію Карася з опери «Запорожець за Дунаєм».
Похорон Володимира Малевича відбувся 2 травня. Тлінні останки покійного поховали на українському католицькому кладовищі в Балдвіні (околиця Піттсбурга). У той час його дружина Марія перебувала в лікарні, і діти, боячись за здоров’я матері, так і не наважилися сповістити їй про це, та досить дивним було явище, що коли, після одужання її привезли додому, вона розповіла, що все це бачила уві сні, і назвала день і годину смерті чоловіка.
Марія Малевич пережила свого чоловіка на 17 років, відійшовши в засвіти в травні 1970-го. Вона довгі роки була заступницею голови жіночого відділу УНС. Родина Малевичів виявилася єдиною на всю Америку, де кожен із її членів довгі роки був головним радником президента організації. Це була дуже гостинна сім’я. У їхньому домі побувала велика кількість керівників українських і американських громадських організацій, відомих діячів, поетів, письменників, співаків, дириґентів, композиторів і голівудських зірок.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...