Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 19, 2017

Теодосій Каськів і його 60 літ праці для добра української спільноти в Америці

Автор:

|

Лютий 19, 2015

|

Рубрика:

Теодосій Каськів і його 60 літ праці для добра української спільноти в Америці

Теодосій Каськів

Піонер української еміґрації, інтелектуал, хоровий дириґент, громадський діяч, банкір і меценат – саме таким був Теодосій Каськів, уродженець с. Мозолівки (нар. 19 квітня 1878 року), що поблизу Підгайців на Тернопільщині. Але якщо його предки натирали мозолі плекаючи рідну землю, то Теодосію долею судилося стати рушієм сил, які уславили український рід на чужині.

Грамоти Теодосій навчався в бурсі оо. Василіян у Бучачі, практики хорового співу — в учительській семінарії в Сокалі, а від батька перейняв науку дяківства. З цього й розпочав свою діяльність, коли 23-річним юнаком прибув до Америки. Так було в Мікспорті (штат Пенсильванія), Аксонії (штата Коннектикут), куди переїхав 1903 року, а з 1909-го – в Ньюарку, де, ставши дяковчителем при церкві Св. Івана Хрестителя, Теодосій заснував товариство «Запорізька січ» та організував чоловічий хор «Боян».
Перша проба колективу відбулася 12 серпня 1909 року. У своїй статті «Рідна пісня і рідний театр» п. Каськів писав: «Проводячи хрестини, весілля, похорони, коляди, гагілки, обжинки, ми згадували пісню, ту сільську з простою народною мелодією, з якою виїхали зі старого краю, і зачали насаджувати її в новім світі, як тільки сюди дісталися».
У грудні 1911-го Теодосій реорганізував чоловічий хор у мішаний, що не тільки збагатило його темброве та гармонійне звучання, а й завдяки активності жіночого складу зміцнило матеріальну базу школи. Діти ще охочіше взялися до вивчення мови, історії та географії. Теодосій особисто написав і видав для учнів молодшого віку «Буквар». За кілька років кількість школярів збільшилася до 300 осіб.
Щоправда, виникали й непорозуміння. Якось, не зумівши переконати громаду в необхідності будівництва народного дому, Теодосій ризикнув узяти громадські кошти з каси взаємодопомоги та купив недорогий будинок, що потребував ремонту. На його голову посипалися докори й лайки. Та коли Український народний дім постав у всій своїй красі й величі, словам вдячності на його адресу не було кінця і краю.
Захоплювався маестро й театром. Тож коли будівництво народного дому було завершене, він створив там театральний гурток і ставив із ним драми, комедії й оперети. Про постановку першої з них в українській пресі повідомлялося: «14 квітня 1912 року у залі греко-католицької церкви Св. Івана Хрестителя товариством «Боян» було поставлено оперету «Ой, не люби двох». Режисуру та керівництво хором здійснив Теодосій Каськів. Партію Гандзі виконувала Марія Королишин».
Маестро був ще й одним із найактивніших членів правління Українського народного союзу (УНС) й так уміло провадив роботу зі залучення нових членів до організації, що 19 березня 1914-го отримав у нагороду бронзовий самопис.
Того ж року Теодосій почав підготовку організації дяковчительського товариства Америки. «В околиці був тоді на угроруській парафії мій приятель із фаху Андрій Гела, — писав маестро в одній із своїх статей, — із яким ми часто зустрічалися, влаштовували співацькі виступи та помагали один одному хто чим міг. Тоді виникла думка зорганізувати дяковчительське товариство з метою цілісного поширення хорового й театрального аматорського мистецтва».
Уже восени 1915 року це товариство налічувало 60 членів. Більшість із його членів стала наставниками молодого покоління українських поселенців в Америці.
А згодом при товаристві було створено чоловічий хор, керівником якого став Андрій Гела. І вже 2 квітня 1917-го цей колектив уперше виступив перед громадою. Трапилося це в річницю відходу у вічність першого українського єпископа Стефана Ортинського у Філадельфії. У січні 1918 року це товариство випустило у світ перше число педагогічно-освітнього журналу «Рідна школа». Його редактором обрали Теодосія Каськіва.
Продовжував свою діяльність хор «Боян». Якось, почувши, що до Нью-Йорка прибула з концертними гастролями Соломія Крушельницька, Тодосій тут же запросив її на виступ до Ньюарка. Спільний концерт «Бояна» й співачки відбувся 18 березня 1928 року в залі «Кріґерс аудиторіум». Іще один виступ Соломії маестро організував 21 квітня в Нортгемптоні, де разом із нею на сцену вийшли дорослий і дитячий хори під орудою протоієрея Володимира Каськіва, брата Теодосія.
Успіхи були неабиякі, а плани — ще більші. Особливо яскраво проявилася велика організаторська діяльність мистця, коли його обрали головою зведеного хору, куди входили «Боян» із Ньюарка, Хор імені М. Лисенка (Нью-Джерзі), Український хор (Нью-Йорк), «Боян» (Йонкерс), Український молодечий хор (Бруклін), «Боян» (Бейон) і «Боян» із Елізабета.
Саме завдяки неймовірним організаторським здібностям п. Каськіва зведений колектив здійснив кілька історичних виступів у престижних залах Нью-Йорка. Перший із них відбувся 9 березня 1930 року в залі «Вашинґтон Ірвінґ гай-скул» із програмою пісень січових стрільців. Дириґував хором Михайло Гайворонський.
Виступи цього хору відбувалися щороку та закінчилися тріумфально 18 червня 1939-го на виставці народів світу в Нью-Йорку та 29 грудня 1940-го в «Тавн-голі» на святковій імпрезі до 75-ліття митрополита Андрея Шептицького. Обидва виступи пройшли під орудою Олександра Кошиця.
Після розпуску Українського національного хору 1926 року п. Кошиць оселився в Голівуді та зайнявся упорядкуванням творчих здобутків. Але заощаджені кошти швидко скінчились, і маестро наприкінці 1933-го залишився без копійки в кишені. Саме тоді й прийшов йому на виручку Теодосій Каськів, котрий допоміг «вибити» в українській банковій Централі кошти на підготовку Кошицем нового хору і здійснення ним разом із ансамблем танцю Василя Авраменка концертного туру Америкою.
1939 року зусиллями пароха о. Мирона Даниловича і Теодосія Каськіва в Ньюарку відкрили щоденну школу імені митрополита Андрея Шептицького. І того ж року було куплено будинок, у якому крім великої зали розмістилися дві тренувальні зали, бібліотека й управи різних товариств. Часто це приміщення ставало ще й тимчасовим пристановищем для нових еміґрантів.
Маестро Каськів брав активну участь у створенні «Союзу українців католиків «Провидіння», був заступником голови цієї організації, головою контрольної комісії й адміністратором газети «Америка», а з 1938-го — головою української централі в Ньюарку.
«То була людина великих діянь», — казав про п. Каськіва Євген Паранюк, дослідник громадсько-культурного життя українців у Америці, історик, публіцист і меценат. — 1950 року, після приїзду до Нью-Йорка, я співав у керованому ним хорі. Проби відбувалися вечорами. Мені, як людині, не обтяженій сімейними узами, не було куди спішити, і я часто залишався послухати розповіді п. Теодосія про його перші кроки в діяльності в Америці, про українську пісню, її красу, силу та про вірних друзів О. Кошиця, В. Авраменка, М. Гайворонського, Ф. Бражника й інших. Він казав, що за час роботи в Ньюарку здійснив близько 200 аматорських вистав і провів понад 150 концертів».
60 років віддав маестро громадській діяльності. Можна лиш собі уявити його зайнятість, коли він водночас був дяковчителем, головою церковної ради української католицької церкви, головою народного дому в Ньюарку, керівником і дириґентом хору «Боян», президентом банку «Тризуб», секретарем відділу УНС, директором Української централі й членом цілої низки інших товариств та установ.
Зрозуміло, що при такому обсязі праці п. Каськів не міг залишатися поза увагою громадськості та різних комітетів і організацій. У Ньюарку його знали, любили та поважали всі, а при нагоді громада урочисто відзначала ювілейні річниці. На одному з них, що відбувся в липні 1949 року з нагоди 40-річчя творчої діяльності, о. Понятишин сказав: «Коли б таких вчителів, як п. Каськів, мали інші громади, то, певно, український народ на землі Вашинґтона виглядав би сьогодні інакше».
1956 року Теодосій Каськів відійшов від справ. Його місце вчителя, дяка та дириґента хору зайняв молодий професійний хоровий дириґент із Дрогобича Михайло Добош, котрий ще покращив якість хорового співу в колективі та збільшив кількість учасників до 80.
Маестро щиро радів успіхам колеги. Він любив бувати на пробах хору, виявляючи керівникові своє визнання та вдячність. Його донька Люба була добрим скрипалем і часто виступала на сцені, в т. ч. в знаменитому «Карнегі-голлі».
Бог дав чоловікові довге життя. Він помер 25 квітня 1973 року в Ньюарку, кілька днів не доживши до свого 95-річчя. Панахида за покійним відбулася в церкві Св. Івана Хрестителя. Його поховали на кладовищі «Евенгрін» у Ньюарку.
Понад 60 років виконував Тодосій Каськів обов’язки дяковчителя при церкві Св. Івана Хрестителя та був неперевершеним організатором громадських дійств. Як ідеальний стратег, неповторний маестро, організатор громадських імпрез, провісник української культури на заокеанських берегах Америки, він намагався діяти так, аби кожен українець наповнювався почуттям національної гордості за свою Батьківщину.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...