Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Feb. 21, 2019

Таким був Іван Труш

Автор:

|

Січень 23, 2019

|

Рубрика:

Таким був Іван Труш

Коли народжений 17 січня 1869 року у Висоцькому Іван Труш навчався у вищих класах Бродівської ґімназії, його батька вже не було серед живих. Юнакові самому довелося заробляти на життя. Малював портрети з фотографій, отримував за це плату. За заощаджені гроші подався до Кракова, де 1891 року вступив до Краківської академії мистецтв. Був здібним студентом, 1897-го намагався вступити до Мюнхенської академії, але так туди і не потрапив, тому поступив до приватної школи художника Антона Ажбе.
Ще в академії Труш експонував свої картини на виставках студентських робіт, а також у залах польських товариств для популяризації польського мистецтва. Закінчивши академію, оселився у Косові, згодом вирішив переїхати до Львова.
У листопаді та грудні 1899 року львів’яни мали нагоду ознайомитися з картинами художника. У салонах польського Товариства красних штук відбулася виставка 38 малюнків — перша, «де галицько-руський маляр розвернув перед широкою публікою різні сторони свойого таланту», — згадував Іван Франко. Експозиція продемонструвала, що Іван Труш працював у двох напрямках: портреті та пейзажі. З-поміж усіх картин, вирізнялися два портрети — львівського кардинала Сильвестра Сембратовича й українського етнографа й археолога Валеріяна Боржковського. Портрет першого вдався найкращим серед усіх, що маляр намалював із фотографій: Івана Котляревського, Дмитра Пильчика й Єлизавети Милорадович.
1899-го в місті створили Товариство для розвою руської штуки, а за шість років — Товариство прихильників української літератури, науки і штуки, зусиллям якого організували кілька виставок, зокрема, першу Виставку українських артистів.
1900 року Іван Труш поїхав до Києва, щоб намалювати портрети визначних діячів з надією, що буде мати нагоду познайомитися з сім’єю Драгоманових. Так і сталося. Через Лесю Українку познайомився з її родичкою Аріадною, донькою Михайла Драгоманова. У Києві Труш намалював портрети Лесі Українки, Михайла Грушевського, Павла Житецького, Миколи Лисенка, Михайла Драгоманова, Володимира Антоновича.
На початку нового століття Труш побував у Криму, де намалював багато сонячних пейзажів. З м. Алупка писав у жовтні 1901-го листи до нареченої Аріадни: «Бачив я доперва скали, широке море, а вітер віяв так сильно, що мусів міцно держатися огороди, щоби не злетіти в море… зелене, як смарагд… Коли ходжу під лаврами і кипарисами, відчуваю щастє, що навіює мені кримський вітер з юго, ставлячи навкруг мене природу, про яку я лиш читав у поезії… 20 до 25 зачатих етюдів не докінчив і, мабуть, і завтра не докінчу жадного».
У квітні 1902 року Трушеві вдалося з’їздити до Риму. 1903-го він намалював портрет Марії Грушевської, а 1909-го — портрет Івана Нечуя-Левицького. В переліку портретів маляра треба згадати і постать Івана Франка. Видатного поета та письменника Труш малював майже десять разів у різних роках.
Іван та Аріадна одружилися 1904-го. У подружжя народилися четверо дітей — Аріадна, Мирон, Оксана та Роман. А з 1905-го у Львові став виходити журнал «Артистичний вісник», редактором якого став Труш.
1908 року маляр побував у Венеції, а 1910-го Труші переселися до власного будинку, який маляр за позичені гроші сам будував довго з перервами. Перед банком мав стільки боргів, що сплачував їх майже все життя. У власній майстерні працював без робочого халату, одночасно над картинами, що стояли на двох мольбертах. Найчастіше в майстерню мистця приходив Іван Франко. Художник читав лекції на різні теми — з літератури, мистецтва та про враження з подорожей. 1912-го подорожував по Єгипту та Палестині.
У заснованій 1912 р. так званій Вільній академії мистецтв у Львові, в числі її педагогів був також живописець Іван Труш, відомий також як організатор різних виставок. Енергійний мистець виявився здібним інспіратором багатьох мистецьких імпрез, і навіть мистцем-журналістом. Він виступав у пресі, писав рецензії на твори образотворчого мистецтва та літератури. У своїх статтях розповідав про мистців-наддніпрянців Михайла Жука, Фотія Красицського, Івана Макушенка й інших. До журналу «Артистичний вісник» Труш написав статті «Фотографія і штука малярства», «Наш журнал і сучасність», «Ювілей», «Концентрація» й інші, а також мав публікації в «Літературно-науковому віснику НТШ».
Іван Труш приятелював із Василем Стефаником. Уперше вони зустрілися у Кракові і це знайомство незабаром переросло в міцну дружбу. Художник виконав олівцем чудовий портрет письменника. Той кілька разів приїжджав до Львова, гостював у художника і довгими годинами розмовляли про студентські роки, літературну і мистецьку творчість. Дітям Труша Стефаник завше приносив шоколадки.
Художник жив виключно з продажу своїх картин, яких намалював за своє життя близько 6 тис., у т. ч. приблизно 350 портретів. Часто малював на продаж, але й для гендлярів, котрі перепродували і непогано на цьому заробляли. Сам Труш продавати свої роботи не вмів, бо був надто скромний і ніколи не вихваляв їх. Високо шанував покупців і любив із ними спілкуватися. Сердечно вітав усіх людей, котрі приходили до майстерні. Дуже сердився на тих, котрі випрошували в нього якусь картину задарма. Зате дарував, і то не малу кількість, на лотереї українським установам. Інколи платив своїми картинами різним ремісникам, а то й власникам різних крамниць. За дарунки, які отримував за різних нагод, також віддавав свої картини. Мистець був запеклим курцем. Оптимістична натура перемагала над його нервами. Курінням вгамовував нервування, що неґативно відбилося на його здоров’ї. Хоча в робітні не тримав жодних цигарок, та все ж сходив униз, щоб викурити цигарку-дві.
Коли львів’яни захотіли перепоховати тлінні останки І. Франка, І. Труш очолив комітет, щоб із спільної гробниці перенести їх на зовсім окреме місце. Це сталося через п’ять років після смерті Каменяра. У десятиліття смерті письменника-поета революціонера, комітет оголосив конкурс. Надійшло багато проектів у т. ч. Івана Труша. Товариство прихильників українського мистецтва 1931 року прийняло проект скульптора Сергія Литвиненка, а Труша відхилило. Макет його роботи і досі зберігається в музеї І. Франка, що свідчить про зацікавлення художника і скульптурою.
Труш був велетнем і новатором на тогочасному вбогому полі галицької культури, був носієм високої моральної поведінки, ніколи не нарікав на «Асоціацію незалежних українських митців», яка не включала його ім’я у свої списки, тому не запрошувала виставляти його картини. Ніколи не виступав проти Олекси Новаківського, яким усі захоплювалися, відчужившись від Труша. А, може, він сам відчужився, бо на початку 1930-х рр. маляр не дочував. 72-літнього Івана Труша не стало серед живих 22 березня 1941-го, та залишилися в пам’яті багатьох не лише спомини про цікавого художника, але й наскрізь ввічливої людини. За численної участі громадськості його поховали на Личаківському цвинтарі.
А в Національному музеї ім. А. Шептицького у Львоі до 150-річчя Івана Труша нещодавно відкрили масштабну виставку: стільки оригіналів класика не збирали разом ні за його життя, ні по смерті. Востаннє велика виставка полотен маляра пройшла 1941-го, одразу по смерті художника. Відтоді виставляли його невеликими серіями. Й от, уперше за 150 років, Національний музей зібрав рекордну кількість — понад 330 картин класика. Для цього везли оригінали з різних куточків України: музеїв, бібліотек, а ще — з 20 приватних колекцій.
«Виставка побудована таким чином, що ми можемо простежити еволюцію творчості Труша, починаючи від його найбільш ранніх робіт, які збережені у збірці Національного музею у Львові, і практично до останніх робіт. Зокрема, це відомий усім шанувальникам творчості митця триптих «Сосна», над яким він працював упродовж 16 років», — розповіла Оксана Біла, заступниця директора музею та кураторка виставки.
Тим часом, у головному корпусі Нацмузею відкрили величезну виставку подорожей авторства Труша, а також десятки портретів відомих особистостей. Леся Українка особисто позувала Іванові Трушу, але цей портрет їй не сподобався і саме він зіпсував стосунки Труша з поеткою.
П’ять зал займають його мандрівки Гуцульщиною, Наддніпрянщиною, Кримом, Італією та країнами Близького Сходу. Тут і велична Венеція, і предвічний Сфінкс, і біблійний Йордан. «Часом до одного завершеного твору, як він сам стверджує, робив понад 60 ескізів. І, враховуючи найкращі ті моменти, він доходив до викінченого твору, над яким міг працювати багато років», — зазначив Ігор Кожан, директор Національного музею у Львові.
Весь процес: від ескізів до готового твору, глядач може бачити на виставці. Також тут подають фрагменти із мандрівок Івана Труша до дружини Аріадни, які він писав із мандрівок. Деякі полотна представили вперше, відколи вони вийшли з майстерні класика.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Loading...