Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 16, 2018

Сторінки життя видатного дириґента Володимира Колесника

Автор:

|

Вересень 06, 2018

|

Рубрика:

Сторінки життя видатного дириґента Володимира Колесника

Ніби тільки вчора ми бачили його за дириґентськими пультами «Карнеґі-голл» у Нью-Йорку, «Масонік Темпл» у Детройті, театру «Вокер» у Вінніпеґу, «Рой Томсон-голлі» в Торонто, коли вимагав від виконавців (хористів, оркестрантів, солістів) віддачі сил, умінь і навичок. Йдеться про Володимира Колесника, дириґента, музикознавця та громадського діяча, 90-річчя від дня уродин якого цими днями відзначають усі, хто його знав, любив і поважав. Це про нього Іван Гамкало, народний артист України, дириґент Київського театру опери та балету сказав: «Від часів Кошиця на Американському континенті не було дириґента такої обдарованості й розмаху діяльності. Не було дириґента, який би зробив стільки для пропаганди української культури в світі».
Він народився 7 вересня 1928 року в Дніпропетровську в робітничій родині Андрія та Ганни Колесників. Коли йому сповнилося 14 років, завод, де працював батько евакуювали до смт Магнітка на Уралі. Забрали туди й батька, а з ним виїхав і Володя. Там учився в середній школі і водночас навчався гри на баяні. У свої 16 літ хлопець разом із батьком працював на заводі над випуском продукції військового призначення.
Після війни родина повернулася до Дніпропетровська. Там Володя закінчив середню школу, а 1948-го вступив до Київської консерваторії, де навчався в класі відомого хорового дириґента Григорія Верьовки. Співчутливо віднісся наставник до свого учня, тим більше, що відчув у ньому неабияке обдарування, і коли 1952 року консерваторію було закінчено, за його рекомендацією його вихованець зайняв посаду хормейстера Київського державного театру опери та балету імені Т. Шевченка. Виступав у 80 оперних постановках. 1960-го його було удостоєно звання заслуженого діяча мистецтв України, а 1969 року призначено директором театру. Водночас В. Колесник працював і в Київській консерваторії спочатку на посаді доцента кафедри хорового дириґування, а згодом і професора.
Наприкінці літа 1972-го, разом із дружиною Ганною, 13-літнім сином Максимом, матір’ю Дариною, сестрою дружини Тамарою Ратушною та її сином Володимиром двома машинами виїжджає на відпочинок до Болгарії, а звідти через Югославію до столиці Австрії, і стає першим втікачем із Радянського Союзу такого рангу.
В Австралії, куди невдовзі еміґрувала родина, Володимир упродовж кількох місяців успішно дириґував оперою «Богема» Дж. Пуччіні в театрі столичної опери, кілька разів виступив із оркестром Сіднейської опери, симфонічним оркестром радіо Аделаїди та Перті, а разом із дружиною Ганною, солісткою Київського театру опери та балету (меццо-сопрано) здійснив концертний тур містами Аделаїда, Сідней, Мельбурн, Дрізбек, Ессендон і Лідкомбі. Слава про родину Колесників полетіла континентом, особливо після того, як співачка весь гонорар від концерту в Сіднеї — 1650 AUD, внесла до фонду оборони політичного переслідування в Україні. Але щось не влаштувало їх у Австралії й родина вирішила перебратися до Канади.
У жовтні 1973 року В. Колесник прибув до Торонто, а 17 грудня літаком із Сіднею прилетіла дружина з небожем Володимиром Ратушним. І вже 27 січня 1974-го Ганна виступила з концертом у залі Гантер-коледжу в Нью-Йорку, що став початком її великого концертного туру, здійсненого містами США та Канади. В. Колесник був за продюсера й адміністратора, а В. Ратушний — за акомпаніатора. Виступали у Вашинґтоні, Міннеаполісі, Філадельфії, Чикаґо, Пітсбурґу, Клівленді, Бостоні, Вінніпеґу, Едмонтоні, Ванкувері, Калґарі й інших містах. Загалом у першому турі здійснили 16 виступів, у яких Ганна Колесник емоційно виконувала «Чого мені тяжко», «Утоптала стежечку» М. Лисенка, «Дума про Нечая» Д. Січинського, «Києве мій» І. Шамо, «Виростеш ти, сину» В. Симоненка, «Рідна мати моя» П. Майбороди, «Два кольори» О. Білаша. А закінчувала концерти славнем «Ще не вмерла Україна», спів якого підхоплювали всі присутні в залі. Зали були переповнені. «Навіть ті, хто не розумів мови, відчули душу музики, що так чудово передала пані Колесник» — писав у філадельфійській газеті «Дейлі таймс» Дж. Олівер. З 7 березня по 7 квітня під патронатом Комітету українців Канади співачка здійснила турне містами Канади від Монреалю до Ванкувера.
Гармонійним акордом прозвучав концерт співачки в престижній залі «Мессей-гол» у Торонто, що відбувся 21 вересня 1975 року. Це була імпреза до 150-ліття від дня кончини Дмитра Бортнянського, а звідси й програма, до якої співачка включила вісім релігійних творів композитора та десять пісень світського характеру. Акомпанемент забезпечив Лев Баркін.
У жовтні-листопаді 1975-го «Союз українців у Великій Британії» влаштував її велике турне 17-ма містами Англії. Допоки дружина виступала на англійських сценах, В. Колесник вирішив зайнявся пошуками в архівах нотних рукописів українських композиторів, які увінчалися успіхом. В архіві бібліотеки історичного музею Лондону йому пощастило знайти та скопіювати рукописи опер «Сокіл», «Син-суперник», «Алкід» і 35 духовних концертів Д. Бортнянського. І вже тоді в нього зродився задумав здійснити запис цих концертів силами українського оперного хору Канади.
Влітку 1976 року Олена Глібович, референт мистецьких колективів при Конґресі українців Канади, заснувала в Анкастері (провінція Онтаріо) щорічні літні семінарські курси українських дириґентів і запросила В. Колесника до участі в їхній роботі. І з перших же днів його появи там, він став улюбленим педагогом семінаристів. Тож не дивно, що з діяльністю цих семінарів він пов’язав себе на довгі роки.
Навесні наступного року про маестро Колесника заговорили, як про високопрофесійного симфонічного дириґента. Сприяв цьому його виступ із Гамільтонським оркестром, що відбувся 27 травня в університетському залі «Конвокейшн-голл» у Торонто. Програму концерту склали увертюра до опери «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Карпатська легенда» Вадима Гомоляки, «Концерт для скрипки з оркестром» Юрія Фіали й «Українська симфонія» Михайла Калачевського. «Вже з перших акордів відчулося, що В. Колесник — непересічний дириґент, — відзначалося в часописі «Наш шлях» від 9 липня 1977 року. — Групи оркестру під його вправною рукою звучали врівноважено, музикально та здисципліновано. Героїчність і драматизм творів дириґент передавав переконливо, а козацька пісня «Засвистали козаченьки» своєю динамікою й настроєм глибоко зворушила слухачів».
А 3 листопада 1978 року маестро вже був у Едмонтоні, де в залі Ювілейної аудиторії дириґував Едмонтонським симфонічним оркестром і мішаним хором «Дніпро». Виконували увертюру з опери «Тарас Бульба» та «Туман хлилями лягає» з опери «Утоплена» М. Лисенка, «Реве та стогне Дніпр широкий» Д. Крижанівського в аранжуванні В. Колесника, «Заповіт» Шевченка-Гладкого з інструментовкою Юрія Фіали. Це був перший дуже успішний виступ маестро в Західній Канаді. Так, кореспондент Лі Клейтон із «Едмонтон-джорнал» назвав його «досконалим дириґентом». А композитор Сергій Яременко про виконання хорового твору «Туман хвилями лягає» писав: «Ось він підняв чародійну паличку й полилися таємно-містичні звуки вступу оркестри. Чоловічі голоси вступають ніжно й гнучко, немов срібний туман розлився долиною. Звуки міцніють, злітають вгору, а зі вступом жіночих голосів вони розсипаються золотим каскадом і здіймаються все вище й вище, творячи неймовірну красу звучання. І постає перед вами чудовий образ української тихої ночі».
Того ж року маестро Колесник перебрав керівництво Українським оперним товариством Канади, заснованим у Торонто 1975-го композитором Зеновієм Лавришиним, і водночас заснував українсько-канадський оперний хор ім. М. Лисенка. Це були далекоглядні рішення, в основі яких було питання постановки українських опер у Канаді.
Якось у розмові з редактором часопису «Свобода» В. Левенцем В. Колесник наголосив, що ставить перед собою завданням всіма силами пропагувати українську класичну музику на заокеанських берегах Америки. Дещо він вже зробив у жанрі симфонічної музики, а тепер бажав взятися за оперний. Першою ставили оперу «Купало» Анатоля Вахнянина, музика якої відзначалася багатством народного мелосу, ліризмом і розмаїттям картин із життя жителів західного реґіону України. Її демонстрували п’ять разів 13-17 червня 1979 року в залі театру «Мак-Міллан» Торонтського університету. Головні партії виконували Роксолана Росляк (Одарка), Ганна Колесник (Галя), Корнеліус Оптов (Паша Омар), Леонід Скірко (Батько), Мікеле Страно (Степан), Джеф Морріс (Максим) і Степан Кривенький (Посол).
Преса захоплено вітала виконавців. Музичний критик Вільям Літлер у «Торонто стар» писав: «Сталося диво! Коли приватна група людей зуміла професійно приготувати оперу. За тим «чудом» стоїть праця багатьох людей і знаменитий дириґент Володимир Колесник». А піаністка й педагог Оксана Бризгун-Соколик у газеті «Свобода» запевняла, що «динамічний дириґент Володимир Колесник тримав цілий ансамбль і 41-числену оркестру в повній контролі».
15 листопада 1981-го Український оперний хор виступив у Нью-Йорку в знаменитому «Карнеґі-голл». Було виконано увертюру до опери «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Карпатська легенда» В. Гомоляки, дует, тріо, квартет із опери «Купало» А. Вахнянина, молитву «Владико неба і землі» з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського з солістом Б. Чаплинським, хори «Туман хвилями лягає» з опери «Утоплена» М. Лисенка та «Гриміли понад степом грози» з опери «Перша весна» Г. Жуковського, дует Карася й Одарки (Л. Скірко і Г. Колесник), а також «Вечорниці» з опери «Катерина» М. Аркаса. Музичний супровід хору здійснив Метрополітарний симфонічний оркестр. Преса порівнювала цю подію з тріумфальними виступами хору О. Кошиця та постановками опер «Відьма» П. Печеніги-Углицького й «Анна Ярославна» А. Рудницького.
У жовтні 1983 року діловий комітет у складі Люби Зараски, Богдана Голинського, Михайла Поронюка, Стефана Боєчка й Ігоря Бордина затвердив проект створення Фундації 1000-ліття хрещення України. 3 листопада фундацію було зареєстровано як харитативну організацію. Саме вона мала провести ґрунтовну організаційну роботу зі збирання коштів для запису концертів Бортнянського, яку підтримали релігійні діячі, культурні осередки, громадські організації, окремі підприємці та мистецькі сили. Але чим скоріше хотілося приступити до втілення запланованого в життя, тим більше виникало невирішених справ із редагування нотних і поетичних текстів концертів та їхніх перекладів англійською.
1 квітня 1984-го оперний хор удруге виступив у «Карнеґі-голі». Цього разу там прозвучали кантата «Кавказ» С. Людкевича, «Святкова увертюра» Ю. Фіали та «Слов’янський концерт» Бориса Лятошинського. Останній із них за участю піаністки Лідії Артимів. Музичний супровід хору здійснив американський симфонічний оркестр.
З 1 по 8 червня 1984 року у великій концертній залі «Мак-Мілан» при Торонтському університеті українське оперне товариство організувало «Тиждень української опери» підчас якого чотири рази ставили «Наталку Полтавку» М. Лисенка та двічі «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Дириґував маестро Колесник. Музичний супровід забезпечив оркестр із 50 професійних музикантів.
Першого дня ставили «Наталку Полтавку», партії в якій виконували Леонід Скірко (Виборний), Юрій Бельський (Возний), Ніна Теліжен (Терпелиха), Лілея Волянська (Наталка), Павло Радковський (Петро), Микола Фабрика (Микола). Знаменито співав добре організований хор (хормейстер — Зенон Лавришин). Наступного дня оперу повторили зі зміненими виконавцями. Партію Наталки виконувала Елеонора Бербенець-Білинська, Петра — Михайло Сеник, Терпелихи — Ірина Литвин-Щурко, Миколи — Андрій Дудич. Запорожця ставили 5 і 7 червня. Партії виконували Г. Колесник (Одарка), Л. Скірко (Карась), М. Кокольська (Оксана), Б. Чаплинський (Петро), Д. Варжебедян (Султан), М. Колесник (Селіг-Ага), М. Паро (Гассан), А. Сорока (Імам). Пречудово звучали хорові твори «Тихо-тихо Дунай воду несе» та «Владико неба і землі». Добре було поставлено українські народні танці.
Останнього дня тижня відбувся заключний концерт, у якому взяли участь Леонід Скірко, Елеонора Бербенець-Білинська, Ганна Колесник, Андрій Дудич, Михайло Сеник, Павло Радько, Ніна Теліжин, Богдан Чаплинський, Андрій Сорока й інші. Закінчили його загальним виконанням пісні «Де згода в сімействі» М. Лисенка. А наступного дня маестро Колесник виїхав до Едмонтону, де двічі, 18 і 19 червня, дириґував оперою «Купало» А. Вахнянина, підготовленою ансамблем «Дніпро» під керівництвом Марії Дитиняк. Оперу ставили в залі «Ювілейної аудиторії». Головні партії виконували Р. Росляк, Г. Колесник, Б. Чаплинський, Л. Скірко та М. Гошуляк. Чудові хореографічні картини народних гулянь і хороводів відтворив на сцені танцювальний колектив під орудою Наталки Доброліж, доньки відомого художника Вадима Доброліжа.
Настав час повертатися до концертів Д. Бортнянського. Їхні записи здійснювали у два етапи. Перших 18 концертів записали в липні 1985-го. Ще 17 — 1987 року. Це відбувалося в містечку Ґвелф (провінція Онтаріо). Записували у вечірні години, коли в місті було менше галасу. І щораз кожен етап завершувався їхнім концертним виконанням у престижній залі «Рой Томсон-гол». Уперше це відбулося 28 липня 1985-го, про що в тижневику «Торонто стар» зазначалося: «Така подія, як учорашній концерт духовної музики, що відбувся перед великою аудиторією в «Рой Томсон-голі», де були гості з уряду, релігійних кіл і громадських організацій, могла мати місце лише раз на тисячу років. Музичний матеріал — аскетичний, побудова — монументальна, образність музичного мислення повністю відтворює сильну власну єдність». Удруге концерт відбувся 26 липня 1987 року.
Організатори провели титанічну роботу. Проект, що не мав аналогів у світі, реалізували успішно. Левову частку цієї роботи було виконано завдяки здібностям і таланту маестро Колесника. Так, лише для того, щоб відібрати учасників хору в кількості 40 осіб, йому довелося прослухати 300 претендентів із рідних місцевостей США та Канади. Не випадково організований ним колектив називали хором 1000-ліття. Із завершенням записів 35-х концертів Д. Бортнянського та випуском п’ятьох довгограйний платівок, а згодом комплектом CD, здійснилася грандіозна праця світового рівня та значення в справі досягнень української музичної культури. До альбому було додано буклет із інформацією, перекладеною п’ятьма мовами народів світу. Концерти виконували в оригіналі, церковно-слов’янською мовою. Вартість проекту склала 500 тис. CAD.
Варто нагадати, що кожного літа, починаючи від 1979-го В. Колесник брав активну участь у роботі семінарів хорових дириґентів, які від 1979 року за ініціативою Музичного товариства Альберти продовжили свою діяльність в Едмонтоні. «Вони були вартісними тим, — зазначала М. Дитиняк, — що дали початок підготовки дириґентів нової генерації, які ознайомили північноамериканську громаду з новим багатим репертуаром». В основному там навчалися молоді люди з Канади, США, Австралії, Арґентини та Бразилії.
У травні 1985-го Володимир Колесник очолив відому капелу бандуристів ім. Т. Шевченка. Сталося це після несподіваної смерті Григорія Китастого (6.04.1984). Його перший виступ із цим колективом відбувся 4 травня 1985 року у м. Віндзорі (провінція Онтаріо). За 11 літ керівництва маестро здійснив із цим колективом велику кількість концертів у США та Канаді, а в травні-червні 1991-го вперше побував в Україні. Його виступи відбулися в Києві, Каневі (на могилі Т. Шевченка), Полтаві, Донецьку, Запоріжжі, Дніпропетровську, Кривому Розі, Чернівцях, Івано-Франківську, Тернополі та Львові. 1992-го капелу було удостоєно Державної премії ім. Т. Шевченка. А влітку 1993 року колектив побував в Україні вдруге. На концерті в Севастополі, адмірал Чорноморського флоту подарував В. Колеснику безкозирку. Для нього це було пам’яттю про брата по матері, котрий був офіцером цього флоту та загинув у час війни.
Визначними були здобутки маестро здійснені в співпраці з колективом мішаного хору «Дніпро» (керівник — М. Дитиняк) та молодіжними хорами Едмонтону, і зокрема виконання кантат «Завойовники прерій» Сергія Яременка на слова Яра Славутича (1982), «Шевченкові», «Єднаймося» К. Стеценка, «Кавказ» С. Людкевича, ораторій «Неофіти» М. Кузана на слова Т. Шевченка, «Святий Дніпро» В. Кікти (лібрето С. Майданської), вокально-симфонічної поеми «Палімпсести» Ю. Ланюка на слова В. Стуса, уривків із «Карміна Бурана» К. Орфа (1990), хорових сцен з опер «Мефістофель» А. Бойто, «Кармен» Ж. Бізе, «Утоплена» М. Лисенка, «Катерина» М. Аркаса, «Украдене щастя» Ю. Мейтуса, «Милана» Г. Майбороди, українських колядок і щедрівок (1991). Виступав дириґент і з Едмонтонським симфонічним оркестром (керівник — Г. Новак).
20 жовтня 1991 року товариством української опери Канади було поставлено оперу «Роксолана» Дениса Січинського. Постановку було присвячено 100-річчю поселення українців у Канаді, а відбулася вона в престижній залі «Рой Томсон-гол» з оркестровкою композитора Мар’яна Кузана. Співали хор ім. М. Лисенка, дитячий хор «Поліфонія», солісти з України, США та Канади. Музичний супровід здійснив симфонічний оркестр. Дириґував — Володимир Колесник. Головні партії виконували Світлана Сех (Роксолана), Ганна Колесник (Федора), Сергій Гомін (Сулейман ІІ), Ярема Цісарук (Ібрагім), Леонід Скірко (Блазень), Олександр Савченко (Абдул-Баку), Богдан Чиплинський (Данило), Андрій Сорока (Алхай-Хан), Люба Козак (у пролозі). Прем’єра стала світовим тріумфом українського мистецтва в Канаді, відеозапис опери є в Інтернеті.
Останньою з українських опер за участі маестро Колесника була «Алкід» Д. Бортнянського. Її постановка відбулася 28 листопада 1992 року в залі Центральної технічної школи. Режисуру ставив Є. Козак. Хормейстер — З. Лавришин. Акомпанемент на двох фортепіано забезпечили Юрій і Неля Кречковська. Партії виконували Ірина Щурко (Алкід), Роман Вітошинський (Фронім), Лариса Шепетик (Едоніда), Люба Козак (Аретея). Німфів, духів і фурій виконували учасники танцювального гурту Академії українського танцю під керівництвом Тасі Кинасевич. Виконання опери в українських і американських часописах було відзначено злагодою голосів і виразністю дикції. Ґрунтовну рецензію опублікувала в «Свободі» письменниця Марія Голод. Це був останній здобуток української спільноти на канадській землі. Більше українських опер тут не ставили.
В останній рік життя В. Колесник тяжко хворів. Таланту в нього не меншало, от тільки серце не витримало такого навантаження. Він помер 18 листопада 1997-го в Торонто на 70-му році життя. Похоронні відправи відбулися в залі православної катедри св. Володимира. Службу Божу здійснили Юрій Каліщук (УПЦ) і Ізидор Борецький (УГКЦ). У прощальній промові Валентина Курилів, голова Товариства української опери в Канаді, сказала, що «Володимир Колесник був унікальною людиною й великим патріотом України».
Із рідних в останню путь мистця проводжали дружина Ганна, її мати Дарія Лісова, син Максим, невістка Сузі й онука Тетяна. Тлінні останки дружина перевезла в Україну. 24 квітня 1998 року їх схоронили на Байковому кладовищі в Києві. Прощання з видатним дириґентом відбулося в фойє Київського театру опери та балету. Тихо лунала музика у виконанні камерного квартету. Звучали прощальні слова друзів і побратимів. Оперний хор заспівав «Козака несуть» М. Леонтовича. Звуками цієї пісні Україна прощалася зі своїм сином, людиною, яка збагатила світ своїми знаннями, уміннями та життям.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...