Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 23, 2019

Сторінки із життя співачки Лесі Зюбрак

Автор:

|

Червень 12, 2014

|

Рубрика:

Сторінки із життя співачки Лесі Зюбрак
Леся Зюбрак

Леся Зюбрак

«5 жовтня залишиться милим спогадом для 500 осіб вінніпезької публіки, що заповнила катедральну залу Пресвятої Трійці», — сповіщалося в газеті «Свобода» від 1 листопада 1952 року. Далі розповідалося, що молода співачка Леся Зюбрак із Принс-Альберта, котра поверталася на подальші студії до Торонтської консерваторії, просто здивувала публіку своїм пречудовим і добре поставленим голосом. Вона янгольським голосом прекрасно виконала 16 українських пісень, кожна з яких звучала надзвичайно мило, із правильною інтерпретацією, бездоганною дикцією та частотою інтонації.

«Пані Леся — це жінка з піснею на вустах і любов’ю в серці», — казав про неї відомий український композитор Антін Рудницький, стверджуючи, що «в Канаді вона має добрий успіх уже цілу низку років».
Леся Зюбрак народилася 22 квітня 1931-го в Саскатуні (провінція Саскачеван), у родині українських еміґрантів Михайла та Людвіни Зюбраків, батьки котрих прибули до Канади зі с. Торговиці Пільної (тепер — Городенківського району Івано-Франківської області). Ще з малих літ у неї проявився потяг до музики. Про це в інтерв’ю журналу «Наше життя» в лютому 1957 року вона сказала: ««Вас напевно здивує факт, що вперше я виступила на сцені, коли мені було всього 18 місяців. Тоді я співала «Ішла киця по водицю». А в п’ять років мою гру на губній гармоніці транслювало міське радіо. Це було в програмі, призначеній для хворих дітей. Тоді ж я почала брати уроки гри на скрипці».
Професійну музичну освіту Леся отримала в Саскатунському університеті, куди вступила 1948-го, але вже через два роки переїхала до Торонто, де її було прийнято до Королівській консерваторії, у клас Георгія Ламберта, і за зразкове навчання забезпечено консерваторською стипендією.
І першого ж року навчання Леся взяла участь у постановці опери «Радісна містерія» італійського композитора Ніно Катоццо, а згодом вона, як учасниця студентської оперної студії консерваторії, виступала в операх «Ріголетто» (Гільда) Дж. Верді, «Лючія ді Ламмермур» (Лючія) Г. Доніцетті та «Севільський цирюльник» (Розіна) Дж. Россіні. Тоді ж у складі Канадської оперної компанії вона виконувала партію Адель у опереті «Летюча миша» Й. Штрауса.
Особливо багатим на здобутки став для співачки 1955 рік. У квітні Леся стала переможницею Всеканадського фестивалю-конкурсу «Зірки завтрашнього дня», що відбувся в Торонто. Вона отримала винагороду на суму $2 тис., гарантований контракт на видання платівки відомою американською компанією «Віктор» і запрошення до участі в літніх концертах із Торонтською симфонічною оркестрою, після перших виступів із якою в тижневику «Глоб енд Мейл» сповіщалося, що її голос вирізняється силою та є добре контрольованим.
Улітку того ж року Леся Зюбрак здобула перемогу в конкурсі Nos Futures Etoiles, що відбувся в Монреалі, а восени — в Opportuniti Knocks у Торонто. Це були перші паростки слави. А в журналі «Нові дні» писалося: «Ці блискучі перемоги зробили ім’я нашої співачки загально відомим на цілому континенті й навіть поза ним». Лесю почали запрошувати з концертними виступами в українських громадах міст Канади, на радіо й телебаченні. Українська преса називала її черговим мистецьким талантом українського роду.
Та так воно й було, бо співачка не просто виконувала українські пісні, а виявляла при цьому правдиві сердечні почуття, що було відчутно вже на першому ж її самостійному концерті, який відбувся 15 квітня 1955-го в залі катедри Св. Володимира в Торонто. Програму цього виступу Леся побудувала суто з українських народних пісень, творів українських композиторів М. Лисенка, А. Штогаренка, К. Стеценка, Д. Січинського та, як виняток, заспівала свого улюбленого «Соловейка» О. Аляб’єва українською.
«Численна публіка, — зазначалося в «Нових днях», – була здивована багатством і різноманітністю українського репертуару молодої співачки, яка вперше виступила перед чисто українською аудиторією. Леся Зюбрак розпочала свій концерт не Шубертом, а твором Миколи Лисенка «Ой, одна я, одна», показавши себе співачкою, яка має власний погляд на музику та солідно працює над підбором репертуару. Нема сумніву, що в майбутньому це принесе їй іще не одну перемогу».
Ще 1953 року Леся Зюбрак почала співпрацю з хором і оркестром Івана Романова, колектив якого при канадському радіо започаткував і вів свою інтернаціональну програму «Пісні мого народу». І це було саме те, чого так хотілося співачці й так гармоніювало з її задумами.
Іван Романов був людиною видатних здібностей і чудовим знавцем етнічної музики народів світу. Стиль його аранжувань не мав аналогів. Наближені до реального життя, вони відтворювали картини природи. Так, коли пісня була про море, то слухач не тільки чув її текст і мелодію, а й відчував у тих звуках правдиві переливи морських хвиль. Маестро Романов чудово грав на бандурі та вдало застосовував цей музичний інструмент у складі свого оркестру, що створювало особливий ефект національного характеру твору. У нього був досить оригінальний спосіб керування хором і оркестром. Як дириґент він міг дати вступ хору й оркестру, а сам піти в залу й звідти ефектно контролювати виконання твору. І то не було якимось фарсом, а гармонійно вливалося в загальну композицію дійства.
Хор і оркестр Івана Романова був високопрофесійною мистецькою одиницею, де кожен із 16 хористів вільно читав ноти з аркуша, мав навички ансамблевого співу та здібності до вивчення іноземних мов, а музиканти мали відповідну освіту та мистецькі навички. З українців у цьому хорі співали відомі оперні співаки Йосип Гошуляк, Леонід Скірко з Торонто та Ярослав Семчишин із Вінніпеґа.
Як композитор Іван Романов створив цілу низку оригінальних хорових композицій, аранжувань народних пісень, а також писав музику до телефільмів, випущених компанією «Сі-бі-сі». Досить відомими з-поміж них стали українські колядки й щедрівки. Такі з них, як «Бог ся рождає», «Що то за предиво», «Ой, в Єрурусалимі дзвони задзвонили», «Щедрик», «Добрим людям на здоров’я» й сьогодні залишаються неперевершеними зразками виконавського мистецтва. 1969-го ці твори під загальною назвою «Українське різдво» було випущено у світ філією відомої фірми «Кепітал Рекордс».
Протягом довгих років хор і оркестр Івана Романова представляв на радіо «Сі-бі-сі» інтернаціональні програми «Континентальна відпустка», «Континентальна рапсодія», «Mузика Івана Романова», «Музика нашого народу» та виступав у телепрограмах CBC Television із програмою «Українська рапсодія», що першою з’явилася на екранах канадського телебачення. І саме тоді телеглядачі отримали нагоду насолодитися голосом Лесі Зюбрак, котра заспівала українські народні пісні «Ой, що ж то за шум», «Ой, не світи, місяченьку», «Розпрягайте, хлопці, коні», «Над річкою вийшла звізда» й «Реве та стогне Дніпр широкий».
У цьому колективі Леся виконувала також обов’язки сценариста, адміністратора й навіть автора слів і музики цілої низки пісень, особливо популярними з яких були пісня-кант «Чому мені потрібен Ісус», «О, циганський танцю», «Польді», «Золоті сережки» та «Краса української ночі».
Творча взаємодія Лесі Зюбрак з Іваном Романовим переросла в правдиве кохання, яке було скріплене шлюбом 1961 року. Згодом у них народилися сини Сергій і Борис.
Але не тільки співпрацею з хором і оркестром Івана Романова обмежувалася діяльність співачки. Вона з успіхом виступала в індивідуальних концертах перед українською й інтернаціональною публікою, а 19 травня 1957-го взяла участь у великому заключному концерті з приводу днів українського мистецтва в Торонто. Це відбулося в престижній залі «Колозіумі», де уміщалося до 6 тис. глядачів.
Того ж року Леся двічі виступила з відомим хором «Кобзар» під орудою композитора А. Рудницького у Філадельфії й раз — у Нью-Йорку, у залі «Фешен-інституту». Творчі контакти із цим колективом були корисними та визначальними до самої смерті композитора, якого не стало в лютому 1975 року.
Та все ж таки найбільшого успіху співачка досягла в співпраці з хором і оркестром, керованими її чоловіком, що активно діяв до 1983 року. За цей час його концертні виступи пройшли в багатьох містах Канади та США. Для корпорації RCI-Records він записав десять альбомів музики народів 44 країн світу. Та найбільше прислужився він справі популяризації української пісні. Із-поміж творів українських композиторів слід відзначити його аранжування музики Богдана Весоловського, пісні якого в супроводі керованого ним оркестру так чудово виконували Антін Дербіш, Анжела Антонеллі й Олександр Тихнович. Помер маестро Іван Романов 14 березня 1997-г, на 84-му році життя. На той час у нього було вже п’ятеро онуків.
Ще на зорі своєї мистецької кар’єри Леся Зюбрак казала: «Люблю людей із почуттям гумору й активною енергією до життя. Не люблю — підлості та зради. Я часто сумую за своїми саскачеванськими преріями, особливо взимку, коли надворі мороз, на деревах — іній, навколо – сива заметіль, а ти, закутана в теплий одяг, ідеш дорогою під хрусткі звуки білого снігу».
Гарні спогади. Живий про живе думає. Але роки беруть своє. Вона все менше буває в рідних краях, бо давно вже повмирали батьки. Пішла зі світу цього й старша сестра Мішель. Тепер п. Леся живе успіхами своїх дітей і онуків. А як засумує за минулим, то вмикає програвач і слухає. Слухає те, що їй удалося відтворити своїм голосом і що стало насолодою не тільки для родинного кола, а й для багатотисячних шанувальників її таланту. Тим, хто хотів би послухати голос співачки та переконатися в правдивості моїх слів, варто лише набрати в Google The Ivan Romanoff Chorus and orchestra.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...