Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 10, 2018

Стефанія Федчук: піснями повнилось життя

Автор:

|

Листопад 28, 2018

|

Рубрика:

Стефанія Федчук: піснями повнилось життя

У хроніці з українського життя газети «Свобода» від 23 серпня 1952 року повідомлялося: «Наша молода й талановита співачка Стефа Федчук залишає Європу. Вона, вільно володіючи французькою, італійською, німецькою, іспанською та англійською мовами, користувалася значним успіхом у Франції, Бельгії, Люксембурзі, Швейцарії та інших країнах. Останній виступ в Лугано приніс їй особливі почесті». А в журналі «Жіночий світ» за вересень того ж року зазначено, що співачка прибула до Вінніпеґу й відвідала там українські установи та видавництва, налагодила знайомство з музичним світом і записала три пісні на студії грамофонної компанії Сі-Бі-Сі. Редакція журналу привітала співачку з нагоди приїзду до Канади, як нову мистецьку силу та побажала їй успіхів у майбутньому.
У грудні 1952-го Стефанія здійснила свій перший виступ. Сповістив про цю подію журнал «Наше життя» за березень 1953 року коротким повідомленням: «У грудні влаштувала разом із скрипалем В. Приставським свій перший концерт у Торонто новоприбула співачка Стефа Федчук. Численно зібрана публіка прийняла виступ із захопленням».
Стефанія Федчук народилася 3 січня 1926-го в с. Глибочок Борщівського повіту на Тернопільщині в сім’ї Василя Федчука й Ганни з родини Поворозників. Вона була старшою з дітей у родині, гарно вчилася в школі, брала активну участь у гуртках художньої самодіяльності, співала в тріо разом із сестрами Олею та Марією. І коли в квітні 1944 року батько звелів пакувати валізи та готуватися до від’їзду на Захід, Стефанія, якій уже було 18 літ, насмілилася спитати, чому й навіщо це робити? Відповідь батька була короткою: «Тому що коли прийдуть совєти, вони дадуть мені гвинтівку в руки й поженуть у наступ».
Того ж 1944-го родина Федчуків прибула до Німеччини. Після війни всі вони жили в таборах переміщених осіб, але дівчата мали можливість навчатися в школах та інших навчальних закладах. Упродовж 1946 року Стефанія відвідувала музичні студії в Люксембурзі, які закінчила з відзнакою та виїхала до Франції, де навчалася в школі французької співачки світової слави Нінон Валлєн. 1948-го вона стала лауреатом Другого міжнародного конкурсу вокалістів у Ліоні (Бельгія), що посприяло вступу до Ліонської консерваторії у Франції, яку дівчина закінчила 1951 року.
Свої концертні виступи Стефа розпочала як солістка (меццо-сопрано) симфонічного оркестру в Люксембурзі. Виступала в Швейцарії, Австрії, Італії. Як учасниця оперного ансамблю в Люксембурзі співала в партіях Дездемони («Отелло» Дж. Верді), Маргарити («Фауст» Ш. Гуно), Тоски («Тоска» Дж. Пуччіні), Чіо-Чіо-сан («Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні).
Все складалося добре, бо досягти такого успіху на європейських сценах вдається не кожному. Але Стефанію гнітила розлука з батьками та сестрами, які ще 1949-го еміґрували до Канади. З тієї ж причини й з’явилося в «Свободі» раніше згадане повідомлення: «Молода й талановита співачка залишає Європу й бажає побачити широкий світ, збагатити свій досвід, мати змогу виступати там, де вона бажає, не мусячи слухати магічного в Європі слова «етранжер» (іноземець), яке не лише майже унеможливлює контракт, але й не дає змоги отримати візи для поїздки з Люксембургу до Парижу. А, може, всі ці моменти разом?».
За рік після приїзду до Канади Стефанія вийшла заміж за однофамільця й земляка з Борщівщини Богдана Федчука. На час їхнього знайомства він був уже знаний як педагог і письменник. У Торонто працював учителем української літератури на курсах українознавства.
Поряд із такою освіченою людиною в Стефанії з’явилося бажання поглибити свої знання, тому впродовж 1953 року вона навчалася вокального співу в школі відомої співачки Джіні Чіньї. Цікаво, що тоді ж у неї брав уроки вокального співу бас Йосип Гошуляк. Вони разом чудово виконували дует із опери Дж. Верді «Аїда». Їхні голоси виділялися повнотою шляхетного металу та драматичністю сили.
То були молоді роки, коли хотілося співати та виступати всюди, куди її запрошували. 20 листопада 1954-го вона взяла участь у великій мистецькій імпрезі з нагоди 40-річчя творчості Григорія Ярошевича, засновника українського драматичного театру в Канаді. Це був великий концерт у «Мессі-голі», в якому брали участь також співаки Михайло Голинський, Йосип Гошуляк, Антоніна Піддубна, Петро й Іраїда Черняки, віолончелістка Христина Колесса-Герич, чоловічий хор «Прометей» під орудою славетного Леоніда Туркевича, балетна студія «Аполлон» (керівник — Анна Заварихіна) та піаністка-акопаніатор Антоніна Ярошевич. У концерті взяв участь і сам іменинник, котрому на той час вже йшов 73-й рік, але він ще впевнено виконав на сцені арію князя Ігоря з однойменної опери О. Бородіна.
А 14 березня 1955 року в концерті до 15-ліття проголошення самостійності Карпатської України Стефанія разом із Михайлом Голинським виконала кілька дуетів, зокрема «Де ти бродиш моя доле» М. Лисенка та «Чому з тобою ми не хвилі» Василя Безкоровайного, ноти якого привезла з Європи. У пресі зазначалося: «Їх голоси, в нього — драматичний тенор, а в неї — драматичне меццо-сопрано, наповнені драматичної сили, блиску, чіткого фразування й дикції дзвеніли сріблом просто божественно».
Але не лише Канадою обмежувалися її виступи. Стефанія була частим гостем «Союзівки» в США, де виступала в концертах із відомим письменником-гумористом Миколою Понеділком і виконавцем жартівливих пісень, уже знаним нам Григорієм Ярошевичем-Маньком. Не забувала й про підростаюче покоління. 25 грудня 1955-го старанням батьківського комітету «Рідної школи» при філії Українського національного об’єднання (УНО) провели годину музики для дітей і молоді. Газета «Новий шлях» повідомляла, що у виступі взяли участь Стефанія Федчук, віолончелістка Христина Колесса та піаністка Антоніна Ярошевич. До кожного з виконуваних ними творів додали короткі анотації з біографій композиторів і виконавців.
26 березня 1956 року в залі УНО українське громадянство урочисто відзначило історичну дату проголошення суверенності України. Доповідачем був гість із США Вікентій Шандор — відомий вчений, публіцист, громадсько-політичний і культурний діяч Підкарпатської Русі та Карпатської України. Після промови своє мистецтво демонстрували хор «Боян» під управою Галини Голинської, який виконав «Карпатські Січовики» Григорія Китастого, квартет «Верховина» у складі Н. Лисанюк, М. Брездень, Г. Підручної, Т. Косач заспівав «В Карпатах сум» і «Зелені гори», піаністка Оксана Бризгун-Соколик зіграла на фортепіано дві прелюдії В. Барвінського, бас Йосип Гошуляк потішив публіку піснями «Ой чого ти, Дніпре» і «Пісня Кармелюка» М. Фоменка, Оленка Гердан-Заклинська танцювала «Думку-коломийку».
25 листопада 1956 року в «Одеон-театрі» (Торонто) Стефанія виступила на концерті пам’яті Івана Франка. В її виконанні чутливо прозвучала «Молитва за Україну» (слова Лесі Українки, музика Ігоря Білогруда) та «Гримить» І. Франка з музикою Лапишинського. Акомпонувала на фортепіано Наталка Несторовська-Обмаль.
1965-го співачка випустила в світ платівку «Співає Стефанія Федчук». Її записали на новому якісному обладнанні компанії «Ар-Сі-Ей-Віктор». Серед записаних пісень — популярні «Айстри» М. Лисенка (сл. О. Олеся), «Чи довго ще» І. Білогруда (сл. Лесі Українки), арія Одарки з опери «Купало» А. Вахнянина, «Пісня матері» (сл. Б. Федчука), знамениту «Любіть Україну» М. Фоменка (сл. В. Сосюри) та ін. Загалом — 12 пісень. Музичний супровід забезпечив Джон Коверт. Це було індивідуальне замовлення й увесь випуск співачка викупила за свої кошти.
Хоч Стефанія вільно володіла французькою, але документів про освіту не мала. Тож, аби отримати сертифікат учителя французької мови, довелося 1970 року закінчувати педагогічний коледж, а 1975-го — Торонтський університет. Із 1965 року вона працювала вчителькою французької мови в «Рідній школі» філії УНО Торонто-Захід. Співала на радіо та телебаченні та в концертах у Канаді та США шістьма мовами. Виконувала пісні Я. Лопатинського, Ф. Євсевського, Б. Весоловського, М. Фоменка.
У жовтні 1975-го в Торонто створили Товариство української опери. Про цю подію в газеті «Свобода» повідомлялося: «По довгих роках планування, зокрема по солідній аналізі спроможності нашої громади та пекучої потреби створення кращих мистецьких форм для пропагування рідної культури та її розвою в Канаді, гурток ентузіастів цього діла створив під патронатом Українського національного об’єднання Українсько-канадське оперне товариство».
Почали з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Її постановки відбулися 4-5-6-7 грудня в залі театру «Квін-Елізабет» у Торонто. Стефанія Федчук виконувала партію Одарки. Інші партії співали Леонід Скірко (Карась), Раїса Садова (Оксана), Віктор Шевелів (Андрій), Андрій Сорока (Султан). Дириґував оркестром Зеновій Лавришин. Танці ставив Семен Джуган. Режисуру забезпечив Орест Ковальський.
Разом із чоловіком, вчителем української мови в школі, Стефанія жертвувала великі суми на розбудову української культури та науки, енциклопедії України, кафедри Йоркського університету, була членом федерації жінок-учителів Онтаріо.
Співала пісні на тексти свого чоловіка, котрий помер 25 грудня 1992 року. Дітей у них не було. В останні роки життя співачка важко хворіла. Перебувала на стаціонарному лікуванні, що коштувало великих грошей, яких заледве вистачило після продажу її будинку. Стефанія Федчук відійшла в інші світи 25 січня 2010-го. Тлінні останки поховали на цвинтарі Св. Володимира в Оквіллі (провінція Онтаріо) поруч із її чоловіком. На могильній плиті співачки вирізьбили епітафію: «Любіть Україну — всім серцем любіть». У США живуть її дві молодші сестри — Ольга та Марія.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Loading...