Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Співуча зірка Монреаля

Автор:

|

Березень 14, 2013

|

Рубрика:

Співуча зірка Монреаля

Завжди, коли в якійсь сфері людської діяльності з’являється нова яскрава особистість, найбільше радіє цьому та громадська спільнота, до роду й племені якої ця людина належить. Так було й тоді, коли серед українців Монреаля заявила про себе Анна Чорнодольська. Їй пророкували велике майбутнє й славу оперної та концертно-камерної співачки. Гарна, чорноброва, кароока – хоч картину з неї малюй. А як задзвенить було на сцені її колоратурне сопрано, то тільки дивися, слухай і милуйся. Дуже вже хотілося українцям, щоби ця співачка досягла світової слави та прославила рід наш, а вона, наче метеор, з’явилася, засяяла й так же несподівано згасла…

Анна Чорнодольська народилася 21 квітня 1946 року у Відні, у родині еміґрантів з України Івана Салабая й Анастазії Чорнодольської. Коли дівчинці виповнилося чотири роки, її батьки еміґрували до Канади й оселилися в Монреалі. Тут і проявився в Анни потяг до музики, зокрема до співу, приватні уроки якого вона брала в професорів Ф. Мостера та Б. Діамонда, ще навчаючись у гімназії.
По закінченні гімназії Анна вступила до Квебекської консерваторії Монреаля, де навчалася оперного співу, після чого 1970-го закінчила Університет Мак-Ґілл. На 21-му році життя вона стала лауреатом конкурсу співаків, оголошеного Квебекським симфонічним оркестром, а згодом успішно виступила на концерті з нагоди відкриття в місті міжнародної виставки «Ехро-67».
Через чотири роки Анна спробувала свої сили в опері. Про це в тижневику «Український голос» від 10 березня 1971-го писалося: «Новостворений оперний театр «Опера Квебеку» в Монреалі вже дав п’ять вистав наприкінці лютого, а на початку березня показував «Кармен» за співучастю Монреальського симфонічного оркестру. У заголовній партії опери виступила українка, здібна молода співачка-сопрано Анна Чорнодольська, яка закінчила монреальську консерваторію та МекГільський університет, здобула кілька стипендій і нагород та нещодавно мала сто концертних виступів у Франції». Нагадаємо, що такі тури співачка здійснила тричі.
1972-го разом із Квебекським симфонічним оркестром А. Чорнодольська виступила в знаменитому «Карнеґі-голі» в Нью-Йорку. Про це газета «Нью-Йорк таймс» повідомляла: «Анна Чорнодольська співає з великим темпераментом, смаком і інтелектом, чудовою інтонацією та почуттям ритму. Ми хочемо її чути частіше».
А через рік співачка виступила в «Травіаті» Дж. Верді, згодом – у «Манон» Ж. Масне, «Богемі» Дж. Пучіні, «Викрадення із сералю» В.-А. Моцарта, була задіяна в постановці сценічної кантати «Карміна Бурана» К. Орфа, виконувала сопранове соло в «Дев’ятій симфонії» Бетговена й ораторії «Месія» Й. Генделя. Однак найбільших здобутків співачка досягла в концертно-камерному співі. Окрім квебекського вона виступала ще й з оттавським, торонтським, нью-йоркським і вашинґтонським симфонічними оркестрами.
Через рік Анна стала солісткою симфонічного оркестру Монреаля й того ж року здійснила з ним велике турне містами Канади. 16 лютого 1976 року її радо вітали в Торонто, де вона виступила в залі «Сен-Лоренс Арт Сентер» і мала великий успіх. Того разу програмними було три твори Гайдна (італійською й англійською мовами), вісім пісень Брамса (німецькою), шість пісень Френсіса Пуленки (французькою), сім канцон Бенедетто Феррарі (італійською) і три арії Хоакіна Турини (іспанською). На завершення виступу співачка блискуче виконала українською мовою «Дивлюсь я на небо» Владислава Заремби.
«Радіймо, — писала про неї відома піаністка, педагог і громадська діячка Оксана Бризгун-Соколик, – що незадовго почуємо співачку з Торонтським симфонічним оркестром. Це буде 1 і 2 травня. Анна співатиме для нас арії з опер Моцарта».
Саме після одного з тих виступів п. Оксані вдалося взяти в співачки невеличке інтерв’ю. Так, на запитання, чи задоволена вона вибором професії, Анна відповіла, що все це їй дуже подобається, але бути співачкою, – це не тільки задоволення, а й «колосальна праця та напруга. З одного боку, усе виглядає чарівно: розкішна сукня, повна заля глядачів, оплески, усмішки. А в дійсності, це — компетиція та велика елімінація. Навіть фантастичний голос — це ще не все. Треба мати терпеливість, витривалість і здобути до себе довір’я. Критики вимагають кожного разу більше, публіка — кожного разу краще! І я також хочу йти вперед». У подальшій розмові з п. Оксаною, співачка зізналася, що почувається виснаженою від постійного напруження фізичних сил, а особливо втомлюється, коли співає з хором.
Анна була універсальною виконавицею, але все ж таки надавала перевагу вокальному співу. Так їй легше було тримати контакт із слухацькою аудиторією. Саме в цьому виді мистецтва вона найбільше подобалася публіці. Невипадково канадський музичний критик Джейкоб Силккінд зазначав, що «її голос сповнений чару та краси, і її хочеться слухати частіше та до безконечності». А Мирон Малловей із «Монреаль стар» заявляв: «Мушу зізнатися, що я зачарований її вокальною технікою. Я фанатично захоплений нею. Гарна на вигляд, вона має такий голос, що дзвенить, як найчистіший кришталь».
І цей голос дзвенів. Він дзвенів на радіо, телебаченні, на святкових імпрезах, що відбувалися в українських і інших громадах Канади та США. Полюбляла Анна співати й композиції легкого жанру. На платівці «Мрії», записаній у Торонто, є виконані нею пісні «Не дивись на годинник» і «Прохання» Богдана Весоловського.
Була вона добре знаною й у Європі. Улітку 1975 року співачку було запрошено до Риму для участі в концерті на честь блаженнійшого патріарха Йосифа Сліпого. Музичний супровід їй забезпечила відома піаністка та педагог із Торонто Оксана Жолкевич. П. Оксана розповіла мені, що Анна була феноменальною співачкою. У її голосі було багато сонця, душевної щирості та легкості співу, особливо у верхньому діапазоні звучання. Співала вона без напруження. Це була ідеальна виконавиця творів Моцарта, Шуберта, Штрауса й інших композиторів-класиків.
6 листопада 1976-го Анна заспівала в «Тавн-голі» в Нью-Йорку. Це був інавгураційний концерт української музичної фундації, де разом із нею виступали соліст «Метрополітен-опери» Андрій Добрянський (бас-баритон), скрипаль Юрій Мазуркевич і піаніст Тома Гриньків. Програму концерту було побудовано суто на творах української сучасної музики. Особливо сподобалися публіці виконувані нею пісні «Спи, дитинко моя» С. Людкевича й українська народна пісня «Волошин» у аранжуванні композитора В. Грудина. Слід зазначити, що співачка зі задоволенням включала до репертуару твори українських композиторів М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового, В. Косенка, Л. Ревуцького, А. Гнатишина, К. Данькевича, М. Скорика. Їй присвячував свої пісні А. Кос-Анатольський, а також український і канадський композитор Юрій Фіала, який написав для неї п’ять українських пісень.
Пам’ятною для Анни була поїздка до Мексики, де в столиці вона виступала з Мексиканським національним симфонічним оркестром і нарешті отримала кілька днів відпочинку на місцевих пляжах.
У листі від 20 лютого 1977 року до відомого дириґента Андрія Гнатишина добре знаний у Канаді та США бас Йосип Гошуляк написав: «Дякую сердечно за прекрасний дует «Богородице діво», спеціально створений для мене і для Р. Бабак. Це – ще одна ваша перлина, яка збагатила мій репертуар. План спільного концертування з Ренатою Бабак тимчасово змінився. А тим часом я матиму в наступному році (в лютому) спільний концерт із молодою талановитою співачкою Анною Чорнодольською, яка народилася у вашому прекрасному Відні, а тепер живе в канадському Монреалі».
А через рік п. Гошуляк у листі до свого приятеля Богдана Шарка повідомляв: «Росте в Монреалі молода співачка, яка починає дуже добре, бо в неї – кар’єрний голос. До речі, оце якраз готуємося з нею до спільних концертів по Канаді. Це – Анна Чорнодольська, народжена у Відні». Цього листа було датовано 24 січня 1978-го. Однак цьому концертному турне не судилося відбутися. Співачка просто зникла. Востаннє на сцені її голос прозвучав 3 червня 1979 року на музичному фестивалі в Чикаґо, де під супровід фортепіано Надії Савин вона виконала найулюбленіші свої солоспіви – «Соловейка» Марка Кропивницького та «Солов’їний романс» і «Ой, піду я межи гори» Анатолія Кос-Анатольського. Коли ж в останньому з них зі словами «коли флояра грає, серденько завмирає» вона взяла «фа» третьої октави, тисячна публіка «вибухнула» громом овацій. Та ніхто тоді не знав, що це буде її прощанням із публікою, музикою, піснею.
Кажуть, що саме в ту пору вона вийшла заміж за одного із чиказьких багатіїв, який після шлюбу просто заборонив їй будь-які виступи на сцені. Що ж відбулося насправді, дотепер залишається таємницею, лише відомо, що невдовзі співачка повернулася до рідного дому в Монреалі й провадила там замкнутий спосіб життя. Вона майже перестала з’являтися на людях. Щоправда, як запевняє відома піаністка й педагог Люба Жук, їх із братом Іринеєм концерти вона відвідувала регулярно.
Бог обдарував Анну Чорнодольську чудовим голосом, вродою та неабияким талантом, який, знову ж таки, на жаль, раптово згас у самому розквіті. Так, після повернення в Монреаль її співу більше не чув ніхто. Так тривало аж до самого відходу співачки у вічність. Померла вона 8 листопада 2012 року, на 66-му році життя, у Монреалі, що став для неї рідним. Похороні відправи по померлій відбулися 6 грудня в українській греко-католицькій церкві Св. архістратига Михаїла. Поминальні відправи здійснив душпастир о. Ігор Ощіпко. Тлінні останки Анни Чорнодольської поховано на католицькому кладовищі «Кот де Неж» у Монреалі. Дітей у неї не було, тож похороном займалася Віра Квасовська, її племінниця із Сан-Франциско.
…Співати може кожна людина, але заспівати так, щоби захопити своїм виконанням серця та душі інших, потрібно мати голос від Бога. Саме таким голосом обрадував Господь Анну Чорнодольську, про яку можна говорити як про людину великого таланту та ще більших надій.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...