Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 11, 2018

Співуча птаха Закарпаття: у 15-ту річницю відходу у вічність Олени Глібович

Автор:

|

Вересень 01, 2016

|

Рубрика:

Співуча птаха Закарпаття: у 15-ту річницю відходу у вічність Олени Глібович
Олена Глібович із чоловіком

Олена Глібович із чоловіком

Її життя було до краю наповнене музикою. Як дириґент хорових колективів, керівник вокального квартету «Верховина» та громадська діячка, Олена Глібович понад 40 років утримувала позицію лідера на ниві культурно-мистецького життя української спільноти в Торонто. «У моїй пам’яті й дотепер панує відчуття, що я частіше бачила маму в колі мистців сцени, ніж у себе вдома», — стверджує Марічка Данкен, донька п. Олени.
Вона народилася 20 травня 1923 року в с. Великий Бичків (тепер — Рахівського району Закарпатської області) у родині Юрія й Василини Арделянів. Там же навчалася в початковій школі, а гімназію закінчила в Морджанах, неподалік від Праги (Чехія), де брала уроки гри на фортепіано та допомагала в роботі з хорами.
1942-го Олена вступила на факультет хорового дириґування Берлінської консерваторії та співпрацювала з композитором і дириґентом Андрієм Гнатишиним як його помічниця. Там же дочекалася закінчення війни і того ж року вийшла заміж за дантиста Петра Глібовича. Відтоді й з’явилося її нове прізвище. Через рік сім’я поповнилася донькою Іванкою-Христиною. Ще два роки Глібовичі перебувала в таборі переміщених осіб, восени 1947 року виїхали в еміґрацію до Канади й оселилися в Торонто.
Свою музичну діяльність Олена Глібович розпочала з організації жіночого хору «Арфа», колектив якого активно включився в громадське життя міста та його околиць, а 14 жовтня 1952-го при українській щоденній радіопрограмі «Шарван» у Баффало (штат Нью-Йорк) організувала жіночий вокальний квартет «Верховина», де крім неї співали Іраїда Черняк, Марія Маціївська та Тамара Косач. Музичний супровід дівчатам забезпечувала піаністка Стефанія Жовнір-Кос.
Того ж року після кількох виступів на радіо, дівчата виступили в Торонто, а невдовзі здійснили концертний тур містами Гамільтон, Сент-Катеринс, Ніаґара-Фоллс, Лондон і Віндзор. Про труднощі початку роботи з квартетом у інтерв’ю для журналу «Наше життя» 1953-го п. Олена розповідала: «Перш за все потрібно було підібрати голоси, щоб вони були рівні за силою звучання, тембром, чуттям ансамблевого співу. Це ніби легко, але й важко, бо потрібно підібрати музикальних осіб, а найважливіше — охочих до цієї справи. Ще одна трудність — репертуар, якого майже не було. Доводилося самій вишукувати, придумувати, аранжувати, гармонізувати. Це нелегка праця. Тут у великій мірі мені допоміг композитор А. Гнатишин, а пісні іншомовних авторів на українську мову ми перекладали гуртом. Та не менш важливою ділянкою була техніка роботи над ансамблевим звучанням творів. Признаюся, що ні я сама, ні мої коллеги цього добре не вміли. Треба було виробляти це уміння впертою працею, студіюванням і музичною інтуїцією. Але тим приємніше було отримувати вдоволення, що до всього ми дійшли власними силами». І вже в січні 1953-го квартет наспівав три платівки, випущені в світ ньюйоркською корпорацією «Арка».
Наприкінці 1955-го склад учасників квартету змінився. З перших учасників залишилася лише Тамара Косач, а новими вокаалістками стали Надія Лисанюк, Мирослава Брездень і Галина Підручна. З новими силами «Верховина» ще раз здійснила концертний тур Південним Онтаріо. «Ці дівчата співають серцем», — казали про них шанувальники пісні. А в журналі «Наше життя» за червень 1956-го писалося: «Талановита дириґентка, милозвучні голоси, висока культура виконання та добірний репертуар, стали тими віхами, які постійно забезпечують виконавцям успіх у публіки».
Того ж року дівчата здійснили виступи на Шекспірівському фестивалі, Світовій жіночій конференції, конференції жінок-професіоналістів і Українському музичному фестивалі в місті Дауфині (Західна Канада), де стали учасниками фільмів «Скарби України» та «Рожевий карусель».

Жіночий вокальний квартет «Верховина» та його музичний керівник

Жіночий вокальний квартет «Верховина» та його музичний керівник

Невдовзі репертуар колективу склав 37 пісень і дівчата могли сміливо проводити концерт із двох відділень. І вже 21 листопада 1963-го квартет виступив із повною програмою в залі аудиторії Інтернаціонального інституту Торонто.
Восени 1965 року квартет у складі Надії Лисанюк, Віри Івашко, Жені Котиш і Тамари Елдер здійснили запис пісні «Я люблю» Богдана Весоловського, який проживав у Монреалі. Її було включено до платівки з назвою «Верба». Через два роки вона випадково потрапила в Україну й наробила багато рейваху, бо про такого композитора, як Богдан Весоловський, в його рідному краї згадувати було заборонено.
Та не тільки в музиці відчувалася рука і душа Олени Глібович. Вона була досить активною на культурно-громадському полі. Ще 1960 року її обрали головою українського літературно-мистецького клубу, згодом — референткою мистецьких колективів при відділі Конґресу українців Канади (КУК), засновником українського фестивалю музичних колективів Східної Канади, ініціатором семінару українських хорових дириґентів, організатором Дня спадщини в Онтаріо-Плейс, а 1979-го за дорученням КУК вона започаткувала проект «Онтаріо пам’ятає Володимира Івасюка».
Володіла п. Олена й талантом журналіста та музичного критика. Її дописи радо публіковував часопис «Гомін України». Особливо вартісними з них стали «Лети тужлива пісне» про творчість композитора Б. Весоловського.
12 грудня 1982 року квартет «Верховина» урочисто відзначив свій 30-річний ювілей. Цього разу дівчата співали в новому одязі, змодельованому знавцем українського народного мистецтва Антоном Трояном, а виготовленим Марією Левицькою. Цікаво, що крім Торонто, верховинці відзначили свій ювілей ще й у Вінніпезі й Едмонтоні. Концерти відбулися 4 грудня в залі українського дому «Просвіта» Вінніпеґа, а 5 грудня — в Українському домі молоді Едмонтона.
Святкова імпреза «Верховини» в Торонто відбулася 12 грудня в залі «Вест-Парк». І вже на початку свята дівчата так зачарували публіку своїм виконанням «Під твою милість» Д. Бортнянського, надійно прикувавши увагу публіки.
Наступний виступ «Верховини» відбувся 22 січня 1983 року. Але це вже був не квартет, а тріо в складі Надії Коханської, Богдани Ігнатович та Оксани Макогон. Цього разу вони виступили в Гартфорді (штат Коннектикут). А невдовзі виїхали в зарубіжне турне Великою Британією й Австралією.
20 січня 1985 року тріо «Верховина» взяло участь у Святочній академії до дня соборності та державності України в Детройті. Музикознавець Кирило Цепенда у своїй рецензії писав: «Прекрасні голоси, вишколені до найменших динамічних та інтерпретаційних нюансів, бездоганна дикція, відповідна до характеру пісні та правдива міміка тримала детройтську вибагливу публіку в напрузі від першої до останньої хвилини». Цього ж року в Торонто дівчата виступали на «Українському дні спадщини», що відбувся 29 серпня 1984 року в Онтаріо-Плейс. Лунав дзвінкоголосий спів верховинців і в Чикаґо, Нью-Йорку, Клівленді, Рочестері, Пітсбурзі й інших містах США.
1987-го, до свого 35-річчя, верховинки здійснили поїздку в Каліфорнію. Їхні концертні виступи відбулися в Сан-Франциско та Лос-Анжелесі. На останньому дівчата співали в приміщенні української церкви св. Андрія. Закінчився виступ загальним виконанням «Мнлгая літа» та найкращими побажаннями присутнім у залі, виконавцям та їхному керівникові.
Влітку 1989 року тріо «Верховина» виступило на фестивалі «Сопот-89» у Польщі, де здобуло популярність у 11-тисячної публіки, а повернувшись додому, тут же відвідало «Союзівку». Їхній виступ відбувся 12 серпня. Цікаво, що ведучою цього концерту, як і інших, що відбувалися на «Союзівці» влітку того року, була молодша донька п. Олени — Марічка Глібович. На жаль, це був один із останніх виходів тріо «Верховина» на сцену.
Велику допомогу й розуміння п. Олена отримувала від свого чоловіка Петра Глібовича, лікаря, відомого громадського діяча, члена управи спортивного товариства «Україна», керівника відділу КУК Торонто, президента фонду українських студій при Йоркському університеті, голови будівельного комітету церкви Успіння Богоматері Марії.
Шкода, але не оминали родину прикрі трагедії долі. 29-річною 1976 року несподівано пішла з життя донька Іванка-Христина. У березні 2001-го відійшов у інші світи голова сім’ї Петро Глібович, а 10 вересня того ж року не стало й п. Олени. З глибоким смутком проводжали її в останню путь донька Марічка з чоловіком Стефаном Данкеном, зять Богдан Медвідський, онуки Андрійко й Наталка, члени хору церкви св. Йосафата, друзі та приятелі. Службу Божу та Панахиду відправили в церкві св. Йосафата за участі ще донедавна керованого нею церковного хору. Тлінні останки покійної поховали на кладовищі «Парк-Лавн» у Торонто.
…Ось і 15 літ минуло з того часу, як не стало улюбленої мами, бабусі, видатної діячки музичного мистецтва, та пам’ять про неї живе в серцях людей, котрі її знали, любили та берегли. Пом’янімо її в ці дні добрим, лагідним словом і освіжімо світлий образ покійної в пам’яті своїй.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...