Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Apr. 21, 2019

Співочими шляхами Петра Ординського

Автор:

|

Квітень 02, 2015

|

Рубрика:

Співочими шляхами Петра Ординського

Петро Ординський

Через поле широкеє,
Та через море глибокеє,
Туди ішла пречистая,
Та пречистая Божа Мати.

Коли цей український кант XVI ст. виконував на сцені співак Петро Ординський, кожен із присутніх у залі тамував подих і уявляв собі, як безмежним полем йде Божа Матір із маленьким Ісусом на руках. Так міг співати тільки син надніпрянських степів, що мав від природи широкого діапазону голосіз гарним тембровим окрасом і могутнє дихання, завдяки якому йому вдавалося витримувати довготривалі кантиленні музичні фрази.
Вперше почувши цей кант у виконанні Петра Ординського, літературний критик Петро Задорецький написав: «Його напрочуд гарний і милий голос у поєднанні з прекрасними мелодіями зворушував слухачів до сліз. От таких би нам співаків і таких пісень побільше, і тоді було б у нас властиве розуміння наших народних духовних скарбів».
Петро Ординський з’явився на світ 10 липня 1886 року в м. Ставищі Таращанського повіту на Київщині (тепер — с. Ставище Київської області). Ще в дитячі роки його голос вирізнявся соковитим тембром. «У нього буде чудовий баритон», — запевняв батьків місцевий дяк і радив віддати хлопця до Києва для занять музикою.
Але батьки постановили інакше. Вони хотіли бачити сина юристом і послали його до Київського університету, на юридичний факультет. Саме там 1910 року, під час відбору хористів до студентського чоловічого хору університету св. Володимира, Петра почув Олександр Кошиць, котрий відразу відчув у хлопцеві є неабиякий талант і не шкодував часу, щоби його розвинути. Та співати в університетському хорі хлопцеві довелося недовго: 1913-го він закінчив навчання й узявся до виконання обов’язків урядника Київської міської судової палати.
Хто знає, як би склалася доля Петра Ординського в майбутньому, якби на його шляху не з’явилася Лідія Барвінська. То була дівчина зі співучою душею. Так, від любові до пісні та музики вони дійшли й до справжнього кохання. А 1916 року одружилися й співали в хорах разом.
На початку січня 1919-го Ординських було включено до Української республіканської хорової капели, яка виїхала до Кам’янця-Подільського. А звідти 26 березня за наказом головного отамана УНР Симона Петлюри колектив вирушив у концертне турне містами Західної Європи. Ці гастролі очоленої Олександром Кошицем капели принесли українській пісні світове визнання, а музичній культурі — славу.
3 жовтня 1922 року Український національний хор, у який було перейменовано капелу, прибув до берегів Америки, де 5 жовтня здійснив виступив у знаменитому «Карнеґі-гол» у Нью-Йорку. І вже наступного дня в часописі The Sun зазначалося: «Перш ніж велика аудиторія не наплескалась до болю в долоні й не накричалась до хрипоти, можна було бачити очі, повні щирих від екстазу сліз… Учора ввечері п. Кошиць представив свій хор Америці, і це представлення було тріумфом. Слухати їх — це радість».
Згодом концерти хору відбулися у Вашинґтоні, Чикаґо, Детройті, Пітсбурзі, Клівленді. А невдовзі спів українського хору почули у Вінніпезі, Едмонтоні, Торонто, Монреалі й інших містах Канади. А в червні-липні 1923-го хор здійснив велику концертну поїздку країнами Латинської Америки. Завершився цей тур на стадіоні в Мехіко, де були присутні 35 тис. глядачів.
І на кожному з концертних виступів хору звучав голос Петра Ординського. Особливо гаряче сприймалися в його виконанні пісні «Ой, зійшла зоря», «Ой, чого ти почорніло зеленеє поле», «Ой, у полі, та й у Боришполі», «Із-за Чорного моря» й інші.
Коли ж навесні 1924 року український національний хор саморозпустився, Петро з дружиною Лідією оселився в Нью-Йорку й жив у околиці Квінс. А щоби заробити на хліб насущний, він разом із приятелями Іваном Давиденком, Климом Щитом і Михайлом Гребінецьким заснували Український національний квартет і розпочали свої виступи в концертах на запрошення українських громад. Восени 1927-го квартет уклав договір із грамофонною компанією «Окер-Електрік» і записав на п’яти платівках десять пісень: «Бачить Бог» (коляда), «Ох і закувала сива зозуленька» М. Лисенка, «Закувала та сива зозуля» П. Ніщинського, «Комар», «Гей ну, хлопці, до зброї», «Чумак» П. Печеніги-Углицького, «За тебе, Україно» С. Людкевича, «Прометей» К. Стеценка, «Чуєш, брате, мій» Л. Лепкого та народну пісню «Ой, лопнув обруч». Акомпанемент квартетові забезпечив оркестр Павла Печеніги-Углицького.
А вже в грудні наступного року в продажу з’явилися платівки з піснями «Ой, не гаразд, запорожці», «Ой, бре, море, бре», «Гей гук, мати, гук», «Розлилися круті береженьки», «Віє вітер» і «Дума про Морозенка», які Петро Ординський записав соло.
Українська громадськість радо зустріла цей здобуток співака, а українська преса не шкодувала похвали. Так, у газеті «Свобода» зазначалося, що платівки із цими піснями мають бути в кожній українській хаті, бо такі співаки, як п. Ординський, народжуються тільки раз на 100 літ. Особливо добре їх розкуповували в музичній крамниці «Сурма» в Нью-Йорку, власником якої був відомий громадський діяч і меценат Мирон Сурмач.
Тривалий час співак співпрацював із хором «Бандурист», дириґентом якого був його приятель Юрій Кириченко. Саме як соліст цього хору Петро Ординський виступив 4 березня 1928 року в залі Stuyvesant High Scool у спільному концерті зі славетною Соломією Крушельницькою.
Голос співака часто звучав по радіо. Уперше це відбулося у квітні 1930-го, а серед виконуваних ним творів були «Ой, сів пугач на могилі» М. Лисенка, українські народні пісні «Кучерява Катерина», «Чи я, мамо, не доріс», «В кінці греблі», «По дорозі жук, жук», «Ой, Галю, Галю», «Розвилися круті бережечки», «Ой, гаю, гаю» й інші.
У травні-червні-липні 1933 року Петро разом із танцювальним колективом Василя Авраменка здійснив великий концертний тур містами США. Усі кошти, зібрані з цієї поїздки, віддали на потреби організації Світової виставки в Чикаґо, де українська діаспора представляла Україну. З цієї нагоди в часописі «Свобода» від 12 травня того року писалося: «Це концертне турне влаштовано на те, щоби переконати інші народи, що український народ, який бореться з окупантами за своє визволення, заслуговує на їхню підтримку».
Дивно, але з якихось причин співак не надто прагнув до участі у постановках опер і зробив це лише двічі: 25 грудня 1932 року в залі українського народного дому в Нью-Йорку виконав партію Султана в опері «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та 30 січня 1937-го співав ту ж партію в складі відомого оперного колективу Миколи Карлаша.
28 січня 1933 року Петро виступив у ролі Івана Мазепи в етнографічно-історичній картині «В таборі гетьмана Мазепи», постановка якої відбулася з нагоди 300-ліття уродин гетьмана в залі «Метрополітен-опера» у Філадельфії. Це був досить помітний для української й американської спільноти виступ, де були задіяні об’єднаний хор із 200 співаків та 300 танцюристів Василя Авраменка.
19 жовтня 1947 року Петро Ординський узяв участь у великому концерті-академії, присвяченому пам’яті героїв, котрі віддали своє життя за волю України. Захід відбувся у залі «Вашінгтон Ірвінґ Гай Скул». Про це в газеті «Свобода» від 21 жовтня 1947 року сповіщалося: «Артист-співак Петро Ординський, хоча йому вже минають літа, викресав із себе ще молодечі мелодійно-чарівні звуки при виконанні таких творів, як «Ой, чого ж ти почорніло, зеленеє поле» та «Син удовиці» М. Лисенка. Публіка чекала й таки дочекалася від нього наддатків аж до повного вимучення соліста».
Слід зазначити, що Петро та Лідія Ординські брали активну участь у всіх виступах об’єднаних хорів, так званих вісімок, які відбувалися в найкращих залах Нью-Йорка 1933-го, 1935-го, 1936-го, 1939-го, 1940 року.
На концертній естраді Петра найчастіше бачили в спільних виступах із співачками Марією Гребінецькою, Стефанією Тураш, Іриною Балук, Марією Полиняк-Лисогір, Ольгою Задорецькою, Михайлом Голинським, скрипалями Донною Гресько, Галиною Олійник і Романом Придаткевичем. Його називали незрівняним виконавцем історичних дум, кантів і творів духовної музики. Востаннє він виступив на сцені, коли йому вже йшов 62-й рік. Це було 19 жовтня 1947-го на концерті-академії пам’яті героїв Крут, що відбувся в залі «Вашинґтон Лівінг-гай-скул» у Нью-Йорку.
Та як би не намагався співак працювати на користь народу, нації, прожити лише за допомогою пісні було неможливо. Довгі роки він був робітником, а згодом – менеджером сірникової фабрики поблизу Нью-Йорка. Там же поранив ногу, ледь не став калікою. До речі, у час хвороби його підтримувала вся громада та деяку допомогу надав Український народний союз. На цій фабриці чоловік працював до 80-річного віку.
Земне життя Петра Ординського закінчилося 11 липня 1973-го, на 87-му році. Його дружина Лідія пережила чоловіка на 21 рік і померла 5 грудня 1994-го в Нью-Йорку. В українській громаді її знали як учасницю зведених хорів, музичного критика, дописувача до українських газет і журналів, драматичну артистку та виконавицю ролі циганки у кінофільмі, «Маруся» випущеного й світ корпорацією Авраменка.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...