Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 22, 2018

Співак Іван Паторжинський у США та Канаді

Автор:

|

Березень 08, 2018

|

Рубрика:

Співак Іван Паторжинський у США та Канаді

Члени делегації з України в Кіркленд-Лейку (Онтаріо): Семен Стефаник, Зоя Гайдай, Іван Паторжинський, Лука Паламарчук. 1946 р.

Комуністичний режим, а небавом і Друга світова війна в Європі, надовго ізолювали Україну від навколишнього світу. Тож зовсім несподіваним для української спільноти Канади стало повідомлення, опубліковане в едмонтонському часописі «Українське слово» від 26 червня 1946 року про те, що Товариство канадських українців взяло на себе зобов’язання вперше в Західній Канаді організувати фестиваль української пісні та запросити до його участі гостей із України. Для здійснення цього задуму комітет звернувся до українського Товариства культурних зв’язків зі закордоном у Києві з проханням послати на це свято українських мистців. І вже за кілька днів із Києва надійшла телеграма такого змісту: «Радіємо з можливості встановити прямі зв’язки з братами за океаном. Від товариства «Україна» на фестиваль приїде делегація в складі Луки Паламарчука (редактора газети «Радянська Україна»), Семена Стефаника (професора Львівського університету), поета Андрія Малишка та народних артистів Івана Паторжинського й Зої Гайдай.
Приїзд такої делегації за океан викликав великий резонанс. 25 липня вона прибула літаком до Монреалю, а 28 липня, лише на третій день фестивалю її членам вдалося добратися до Едмонтону. Про це в «Українському слові» сповіщалося: «З великою нетерпеливістю чекала публіка до 9.30 вечора, коли на сцені з’явилися Лука Паламарчук, Семен Стефаник і Андрій Малишко. Зоя Гайдай виконала для публіки пісню Наталки з опери «Наталка Полтавка» й арію Оксани з «Запорожця за Дунаєм», а Іван Паторжинський — три народні пісні».
Першим із гостей виступив Семен Стефаник. Малишко, передаючи привітання від української радянської інтелігенції, прочитав вже у Канаді написаного вірша.
Якщо голос Зої Гайдай українська діаспора тільки чула, то — Івана Паторжинського і чула, і бачила у фільмі «Наталка Полтавка» режисера І. Кавалерідзе, демонстрацію якого в США дозволив особисто президент Рузвельт. У фільмі він бездоганно зіграв роль Возного. Виборного виконував Григорій Манько, котрий волею долі опиниться в Канаді через сім років після приїзду сюди Паторжинського, щоправда, тут його будуть знати не як Манька, а як Григорія Ярошевича.
Після Едмонтону гості виїхали в Саскатун, де співаки виступили на Саскачеванському провінційному фестивалі української пісні та танцю. Учасниками концерту були також мистецькі колективи зі Саскатуну, Ріджайни, Мус-Джо та Вінніпеґу. На черзі був Ванкувер, де за їхньої участі відбулися два концерти в павільйоні «Вікторія». Зоя Гайдай виконувала арії з опер «Наймичка», «Фауст» і «Сорочинського ярмарку», а Іван Паторжинський — арію Кончака з опери «Князь Ігор» О. Бородіна, «Ой щось дуже загулявся» зі «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та «Думу про Матір-Україну» зі словами Максима Рильського. На виступах мистців побували й слухачі інших національностей. Це відбулося 31 липня. А через два дні делегація виїхала до Ріджайни, а опісля до Калґарі та Вінніпеґу.
На залізничному вокзалі Вінніпеґу делегацію зустрічали з оркестром. На концерті в залі «Міської Аудиторії» українських співаків слухали 4 тис. осіб. А вже наступного дня українські співаки виступи на радіо SKРС.
Дорогою на Схід Канади гості побували у Форт-Вільямі, Віндзорі, Торонто, Садбурі, Тимм’янсі, Кіркленд-Лейку. У Торонто на Юніон-стейшн делегацію зустріли понад 1,5 тис. осіб. Артистів привітав співак Михайло Голинський, котрий у 1927-1930 рр. виступав разом із ними на сцені в Харкові. Концерт Зої Гайдай та Івана Паторжинського відбувся 24 серпня під відкритим небом на острові «Онтаріо-плейс», де їх слухали понад 25 тис. представників різних реґіонів Канади. Зоя Гайдай виконала романс «Айстри» Олеся-Лисенка та пісні «Ой у полі тихий вітер віє», «Ой, ненько, ненько, зацвіло серденько», «Ой, джигуне, джигуне», а Іван Паторжинський — «Гей літа орел, літа сизий» із опер «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Ой, чого ви зажурились, степи України», жартівливі «Казав мені батько, щоб я оженився», «Грицю, Грицю, до роботи» та стрілецьку «Ой, видно село», а закінчив піснею Карася з опери «Запорожець за Дунаєм».
Співак віддавна любив виконувати пісні жартівливого жанру, робив це з особливим умінням. Він тонко розумівся в українському гуморі й казав, що «український гумор потребує особливої манери. Тут потрібна внутрішня простота, закладена в самому артистові. Ледь перегнеш і вже комедія, що спотворює не тільки персонаж, а й націю». Любив відповісти жартом на жарт і все розповідав історію, коли один селянин підійшов до нього й сказав, що має особливе почуття до пісні, а співати не виходить. На що відповів, що в співаків так буває, що перших 40 років вони співають, а потім звикають.
Свій останній виступ на канадській землі Зоя Гайдай і Іван Паторжинський завершили в Монреалі 31 серпня. А вже наступного дня делегація виїхала до США. Висвітлюючи перебування гостей, в своїй телеграмі від 2 вересня 1946-го на ім’я заступника голови Українського товариства культурних зв’язків зі закордоном О. Полторацького В. Малієвич писав: «Тисячі народу виходять на станції, приходять на концерти, влаштовують великі мітинґи і банкети, щоб побачити, привітати і послухати дорогих гостей з України та передати через них низький уклін рідній землі».
5 жовтня 1946 року Зоя Гайдай і Іван Паторжинський успішно виступили з концертом у престижному Тавн-голі в Нью-Йорку. Виконували арії з українських опер і пісні сучасних композиторів. Американська преса, зокрема газети «Нью-Йорк Таймс» і «Ґеральд Трибюн» належно оцінили їхні вокальні дані та артистичні таланти. А вранці наступного дня після концерту Іван виїхав у Томс-Ріверу (штат Нью-Джерзі), де його добре знайома оперна співачка Марія Сокіл мала будинок і птахоферму. Він знав її з дитинства: ходили до однієї музичної школи в Дніпропетровську, в консерваторії вчилися співу в однієї вчительки, а згодом разом працювали в Харківській опері. Там співак переночував одну ніч і вдосвіта автобусом виїхав до Нью-Йорку.
Планувалися зустрічі делегації з українською громадськістю на Півдні та Заході США, але департамент справедливості в Вашинґтоні заборонив їм поїздку Америкою. Тож довелося повертатися до Канади. 9 жовтня в Монреалі відбулася її остання зустріч із канадськими українцями, а наступного дня, після двох із половиною місяців перебування в Північній Америці представники культурно-мистецької делегації з України відбули на Батьківщину. У листі на ім’я комітету Товариства українських канадців, члени делегації прислали телеграму: «Ми переконалися, що наша пісня й наше слово, звернене до громадян Канади, були добрим пшеничним зерном правди, дружби та любові. Хай же росте воно в висоту й ширину, як могутнє дерево в могутньому зеленому лісі життя».
У лютому 1953-го в Канаді та США в продажу з’явилися платівки, на яких Паторжинський записав пісні «Засвистали козаченьки», «Вийшли в поле косарі», Ой під вишнею», «По той бік гора», «Ой п’є Байда», «Ой запив козак», «Гречаники», «Ой у лузі», «Гуляв чумак», «Грицю, Грицю, до роботи», «Ой, кум до куми», «Удовицю я любив» і дует Одарки та Карася з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, виконаний разом із Марією Литвиненко-Вольгемут. Але це були копії привезених із України платівок, перезаписані компанією «Арка» з Нью-Йорку.
З особливим натхненням співак виконував «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Т. Шевченка. «Моє дитинство, — розповідав співак, — це хутір над самим Дніпром, лагідні вогні й убогі рибачі хібари. Бачу себе босоногим хлопцем, що зіщулився в зарослях із вудочкою. Пам’ятаю бідність свою й сусідів, важку працю плотогонів, їх, то тихі, то бурхливі, як і сам Дніпро пісні».
У розмові з музикантами Іван завжди наголошував, що він не політик. І це було дуже розумно й не призводило до конфліктів, як 27 жовтня 1974 року на концерті в канадському Віндзорі допустився Дмитро Гнатюк. Василь Витвицький про цей випадок писав: «На сцені Дмитро Гнатюк відспівав першу пісню й почав другу. Та тільки затяг «Ро-ді-н…», як сталося щось несподіване: у залі з усіх усюдів знявся несамовитий крик. Співак став, як укопаний. По хвилі пішов зі сцени». У залі «Клірі-аудиторія» було понад тисячу слухачів. І не випадково концертний тур співака закінчився дефіцитом у 20 тис. CAD.
У Торонто Іван Паторжинський уперше дізнався про долю свого брата Федора, котрий 16-річним із хором донських козаків під орудою Сергія Жарова виїхав на гастролі за кордон. У часи революційних подій у Росії він був у Туреччині, де мало не помер від голоду, потім — у Болгарії, а наприкінці — Франції, де співав у трупі російської опери, згодом керував хорами. Довгі роки Федір не мав звісток про родину та брата.
Поки Федір міркував, як зустрітися з братом, добрі люди з канадського посольства у Франції відшукали Федора та попередили про приїзд брата. Їхня зустріч відбулася в порту міста Гавр.
Зустріч із братом принесла співакові не лише радість, а й тривогу. Він — народний артист, депутат Верховної Ради України, міг мати багато проблем. Довелося йти в Центральний комітет комуністичної партії пояснювати ситуацію. На щастя, обійшлося без неприємностей. 1957-го Федір Паторжинський переніс важку операцію. Іван підтримав його матеріально. А в час хрущовської відлиги Федір повернувся в Україну. У Києві працював другим дириґентом капели «Думка» та керував хором студентів сільгоспакадемії. На жаль, брати тішилися зустріччю не довго. Іван Паторжинський залишив цей білий світ 22 лютого 1960 року. Він помер у Києві, де його й поховали на Байковому кладовищі.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...