Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 19, 2020

За що звільнили Олександра Драбинка

Автор:

|

Червень 04, 2015

|

Рубрика:

За що звільнили Олександра Драбинка

Олександр Драбинко

Олександр Драбинко, митрополит Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП), оприлюднив указ Блаженнійшого Онуфрія (Березовського), глави УПЦ МП, про його звільнення з посади настоятеля храму Усіх Святих Свято-Воскресенського Собору в Києві. Багато хто розглядає це як спробу кремлівського лобі в УПЦ усунути з усіх можливих посад у Церкві архієрея, здатного стати центральною фігурою УПЦ МП в об’єднувальних для українського православ’я процесах і очищенні УПЦ МП від московської резидентури.
Архієпископ Олександр довгі роки був найближчим помічником і секретарем Блаженнійшого Володимира (Сабодана). В очах пастви він — єпископ № 1, якщо йдеться про перспективу зробити УПЦ МП справді українською Церквою і почати процес реального церковного діалогу з УПЦ Київського патріархату (КП).
Він – наймолодший єпископ УПЦ, що, може, і подобається пастві, але само по собі це було певним подразником для посріблених сивиною єпископів, багато хто з яких був і залишається одержувачем російських грошей.
Ваги владиці Драбинкові в очах громадськості надає й те, що він — фігурант карної справи, яку порушив проти нього за часів Януковича міністр внутрішніх справ Захарченко, намагаючись відсунути від управління Церквою покійного Блаженнійшого Володимира.
Починаючи з 2012-го одним із пріоритетів для Януковича та Кремля було отримати повністю залежну Церкву-маріонетку. Тоді у митрополита Олександра відбулася зустріч із церковним меценатом Віктором Нусенкісом. Після того у владики залишився небагатий вибір: або переконати Блаженнійшого Володимира відмовитися від керівництва Церквою, або поїхати в Росію, або потрапити під ізоляцію та бути дискредитованим.
Причому той аргумент, що такий від’їзд буде важким для Блаженнійшого Володимира, за яким владика Олександр доглядав довгі роки, великими жертводавцями і «хазяями України» абсолютно не сприймався. Від’їзд у Росію обіцяв йому харч, недоторканість і перевиховання в руслі «руського миру», але це був би нищівний удар по надіях національно орієнтованої пастви. Митрополиту Олександру було 35 років, коли він постановив залишитися у Києві.
Далі була сміхотворна історія з викраденням черниць, фабрикування проти нього карної справи й ізоляція митрополита. Відтоді владика Олександр собі не належить. Після Януковича та його ув’язнення вірні УПЦ МП, орієнтованих на відхід від Москви й церковну єдність, не мають іншого єпископа, якому би так вірили. Й якщо у української автокефалії є майбутнє, то його пов’язують саме з Олександром Драбинком.
Під час Революції гідності наша Церква змогла подолати головну спокусу, якою тоді нас спокушала влада. «Засудіть Майдан, — вимагали в митрополита Володимира, який тепер уже відійшов до Бога, представники режиму. — Назвіть присутніх там людей бунтівниками, порушниками Божих заповідей». На жаль, дехто з церковних ієрархів спокусився та повторював ці рекомендовані чиновниками слова. Але Церква загалом рішуче відмовилася від цієї вимоги та зуміла зберегти своє обличчя.
Ситуація, в якій ми опинилися тепер, — набагато складніша. Триває війна на Донбасі. Ця війна була нав’язана ззовні. Нав’язана політиками, які вважають, що здатні самі, спираючись лише на ресурси власної держави, — протистояти всьому світу й добитися перегляду державних кордонів у повоєнній Європі.
Північний сусід України живе у вигаданому світі, де його величі нібито загрожують певні зовнішні чинники. Як не прикро це усвідомлювати, але там вже давно не чують голосу України. Росія, на жаль, живе зараз політичними міфами про Україну. Там вірять у те, що захисниками цілісності української держави є тільки «уніати» та «розкольники». Там вважають, що більшість українців нібито чекає на «визволителів». Там гадають, що бажання українцями свободи і незалежності було нібито нав’язане Америкою. Правда не може змінити тих, хто не хоче її чути. Але вона може змінити нас самих. Від Церкви, яка має бути сумлінням країни та народу, зараз очікують слова правди.
Публічна проукраїнська лінія митрополита Драбинка була надто помітною, щоби не дратувати церковне начальство з його аморфною позицією щодо війни, підлесливими вояжами в Москву та міжнародними скаргами на утиски УПЦ МП. Те, що владику Олександра витіснили з храму Усіх Святих, кафедрального собору, — новина, звісно, погана. Але не гірша, ніж 2013 року, коли Блаженнійшому Володимиру давали померти в лікарні, сам владика Олександр сидів у в’язниці, а в майбутнє України і Церкви не хотілося навіть зазирати.
Я колись назвала призначення в Київ на митрополичу посаду Блаженнійшого Володимира, котрий дав нам свободу мислити і бажання єдності, прорахунком Москви й усмішкою Божої Матері. Невже ви думаєте, що Божа Мати перестане нам усміхатися? Ніколи в житті. Тому не засмучуйтеся. Владика, як і раніше, служитиме у Спасо-Преображенському соборі, молитиметься там за Україну й перемогу української зброї.

Лана Самохвалова, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply