Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 20, 2017

Витоки християнства і Кирило-Мефодіївське братство

Автор:

|

Грудень 24, 2015

|

Рубрика:

Витоки християнства і Кирило-Мефодіївське братство

Кирило-Мефодіївське братство

Відомо, що Кирило і Мефодій були місіонерами, котрі поширювали релігійно-гуманістичні цінності в Європі. Обидва брати народилися в Солуні (тепер — Салоніки у Греції). За переказом їх висвятив у Римі папа Андріан ІІ 868-го. Наступного року вони виїхали на Морави, а звідси до Охруди до Булгарії (зараз — Македонія), і незабаром зіткнулися зі слов’янським світом. Їхня місійно-освітня та подвижницька діяльність мали вагоме значення для прийняття християнства в Русі-Україні. Ці місіонери прославилися не лише на нашій землі, але й у всій Європі, бо створили історичну епоху.
Слід Кирила (світське ім’я — Костянтин, 827-869) та Мефодія (світське ім’я — Михаїл, 815-885) в історії та культурі слов’ян — надзвичайно помітний. Адже вони — творці старослов’янської писемності, мови та духовності. Друга половина ІХ ст. мала велике історичне значення. І Костянтин, і Мефодій були високоосвіченими людьми своєї доби. Мов дві легені одного організму творили серед людей братолюбіє та прогрес. Під їхнім впливом Климент Охридський почав перекладати Євангеліє слов’янською мовою.
Мефодій також устиг зробити непогану адміністративну кар’єру (певний час був стратигом Македонії), проте, як і молодший брат, присвятив себе єдиній меті: поширенню християнства та просвіті народів Східної Європи. Численними описами та легендами поросла в різних краях просвітницько-місіонерська діяльність цих діячів. Про місію братів із Солуні написані тисячі різноманітних робіт (за деякими підрахунками — до 5 тис. десятками мов). Кирило, як і Мефодій, за свідченням літописців і сучасників, особливо шанували спадщину апостола Павла, котрий послідовно відстоював рівноправність народів і всілякі демократичні настанови. Тому до тих духовних велетів була прикута увага не лише українців, але і численних народів. Ці святі були своєрідною духовною історичною кузнею, в якій було реалізовано перші релігійні, а згодом і політичні програми відродження нашого народу. Вони були настільки авторитетними серед суспільства, що їхніми іменами було назване славетне Кирило-Мефодіївське братство у Києві. Ініціатором заснування організації був Микола Костомаров, вихованець Харківського університету, письменник та вчений. До нього приєдналися найкращі представники тогочасної української інтелігенції Микола Гулак, Опанас Маркович, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко.
Для досягнення своєї мети Микола Костомаров написав програму «Книга битія українського народу». Цю працю дослідники вважають одним із найяскравіших документів української думки XIX ст., своєрідним маніфестом відродженого в XIX ст. українства. Твір знайшли 1917 року в жандармських архівах Петрограда. Вперше він був опублікований 1921-го. За задумом Костомарова, Кирило-Мефодіївське братство мало здійснити плани інтеграції слов’янства у федерацію рівноправних народів, позбавлених станового розподілу, «мерзенного кріпацтва». Народи мали розвиватися в умовах свободи, просвіти, рівних прав — як національних, так і особистих. Це була основна ідеологія братства і вона за своїм змістом, стилем і структурою нагадувала Біблію. Засновник товариства використав сюжет, стиль, дух і певною мірою перелицював Старий Заповіт, пристосовуючи його для викладу соціально-політичної програми діяльності братства.
Актуальність цього програмного документа полягала в тому, що автор використав тодішню популярність слов’янофільства для оголошення федерації народів. За порівняно короткий час свого існування товариство встигло прийняти у свої ряди до сотні найдіяльніших людей того часу. Але, на жаль, діяльність братства була недовгою.
Уже наприкінці 1846-го в організацію вступив Олексій Петров, котрий мав завдання стежити й інформувати владу про все, що відбуваються в братстві. В березні 1847 року студент Петров зробив донос у поліцію, в якому докладно розповів усі подробиці про зустрічі братчиків, їхні наміри та плани. В результаті провідних членів було заарештовано, а найактивніших запроторили на довгі року на заслання.
Ось як характеризував Білозерський програму братства: «Христос відкрив людськости рівність і братерство всіх народів, але ті, що добилися влади, знасилували христіянський закон і почали гнобити слабших. Особливо болючий гніт припав на долю слов’янських народів, яким відібрано найсвятіше знаряддя духа — мову. В такому самому жахливому положенню знайшлася, поневолена і зневажана наша Україна».
Кирило-мефодіївці у відозві «До братів поляків і москалів» писали: «Братя москалі й поляки! Оце говорить до вас Україна, нещасна сестра ваша, яку ви розп’яли й замучили, але вона не пам’ятаючи кривди, готова простити вам усе й проливати свою кров за вашу і нашу волю. Прочитайте оце братерське послання, роздумайте й обміркуйте справу нашого спільного визволення, прокиньтеся зі сну й дрімоти, викореніть з ваших серць безглузду ворожнечу до себе, засоромтеся ярма й кормиги, що давить вас і нас, посоромтеся вашого власного зіпсуття, прокляньте на віки святотатські імена земного царя й пана, виженіть із вашої душі дух зневіри і ненависти!»
Серед членів Кирило-Мефодівського братства найконструктивніші гасла проголощував Тарас Шевченко, котрий закликав «Борітеся — поборете». Під впливом кирило-мефодіївських ідей головною темою української літератури стало визволення закріпаченого народу. Шевченко передбачав наслідки діяльності товариства. Його трагедія розпочалася у ніч на 30 березня 1847 року.
Михайла Костомарова тоді звільнили від ув’язнення і він виїхав за кордон. Побував у Швеції, Німеччині, Швейцарії, Франції й Італії. 1858-го письменник повернувся до Петербурга і продовжив свої наукові пошуки. У столиці він зустрівся зі старими друзями — П. Кулішем і В. Білозерським. Разом вони створили й очолили українську «Громаду», обстоюючи в ній ліберальні погляди.
Особливої уваги заслуговує Тарас Шевченко, безмежно відданий борець за волю поневолених народів. Він — найцінніший духовний скарб нашого народу, геніальний талант і неперевершений мислитель. Його ім’я можна поставити поруч із такими гігантами, як Гомер і Шекспір, Ґете і Байрон, Шиллер і Гейне, Бальзак і Гюґо й інші провідні постаті світової історії. Без зайвого пафосу, ім’я Шевченка ототожнюється з світовими велетами духу. Він — серед найкращих, в ньому — щасливе поєднання для України, сила духу з глибиною, чистотою й якнайвищою досконалістю розуму. На тлі Кирило-Мефодіївського братства саме йому варто приділити найбільшу увагу. Шевченко — це символ честі, правди, любові до ближнього та Батьківщини. Тому ворог покарав його найсуворіше.
Коли в березні 1847 року агент Петров написав донос про діяльність братства, поліція найагресивніше поставилася саме до Шевченка. В доносі поета було окреслено як найгрізнішого та найнебезпечнішого ворога Російської імперії, котрий хотів визволити українців із пут неволі. Навіть програмну «Книгу буття українського народу» потрактували поблажливіше. Мовляв, вона написана в дусі романтизму й ідеалізму того часу, відстоюючи християнські цінності зі закликом до перебудови ладу. А там писалося, «що всі слов’янські народи мають право вільно розвивати свою культуру і повинні створити слов’янську федерацію з демократичними інститутами. Столицею федерації має стати Україна на чолі з Києвом».
У такому антишевченківському ставленні царські сатрапи присудили Шевченкові десять років солдатської муштри. На судовому вироку сам Микола І дописав: «Под строжайшим наблюдением и запретом писать и рисовать». Фізична та моральна катівні, які пережив Шевченко в засланні, при забороні писати та малювати, спричинили його передчасну смерть 1861-го.
Пропри це Кирило-Мефодіївського братство залишило значний слід в історії. І хоча це була перша невдала спроба української інтелегенції перейти від культурної до політичної боротьби за національні права, однак їхня діяльність дала відчути царському режимові небезпеку, в якій наростала національна свідомість українців. Кирило-Мефодіївське братство стало тим ядром, із якого поступово стали народжуватися національно-визвольні змагання, а серед народу стала міцніти національна гідність у боротьбі за свої права та державний суверенітет.

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...