Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 20, 2019

Владика Климент: «Без української держави не буде Церкви, а без церкви не буде держави»

Автор:

|

Травень 01, 2019

|

Рубрика:

Владика Климент: «Без української держави не буде Церкви, а без церкви не буде держави»

Архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент

Владика Климент, архієпископ Сімферопольський і Кримський Православної церкви України (ПЦУ), котрий опікується українськими вірянами в тимчасово окупованому Криму.

«Можливо, буду змушений покинути територію Криму»
— У березні цього року вас зняли з автобуса, затримали і не дали виїхати до Павла Гриба. Ви так із ним і не побачилися?
— Я був за кілька днів на засіданні в Ростові. Я бачив Павла, ми поспілкувалися, я посповідав його, почитав молитви. Ми намагаємося використовувати різні законні методи, щоб потрапити до наших хлопців.
— Працюєте над відвідинами ув’язнених?
— Ще б пак. Російське законодавство дозволяє представнику релігійної організації відвідати того чи іншого в’язня згідно з його заявою до керівництва колонії чи слідчого ізолятора (СІЗО). Тобто все, що зараз роблю, робиться як приватні домовленості з адвокатами. Але кожні відвідини — це велика робота, в якій я — складова роботи адвоката. Все відбувається під контролем адвоката. Я не можу діяти самостійно, щоб не нашкодити.
— Тепер про ситуацію української церкви в Криму поговоримо…
— Зараз стоїть питання про те, що я як єпископ або реєструюся за законодавством Російської Федерації (РФ), або буду змушений покинути територію Криму.

«Не хочу, щоб мене не судили на території материкової України як колабораціоніста»
— Зараз там існує єпархія. Що вам пропонують?
— Мова йде про реєстрацію православної парафії за законодавством РФ. Усі чудово розуміють, що парафія або єпархія ПЦУ не може бути зареєстрована в Криму. Там не зареєструють жодну структура, чий центр перебуває на материковій Україні. Але ми можемо зареєструвати незалежну православну парафію без прив’язки до центру. Зараз наші юристи досліджують це. Позиція Сергія Аксьонова (керівник окупаційної влади Криму. — Ред.) така: впродовж трьох місяців маю визначитися, в якому правовому полі буду перебувати. Якщо залишаюся в правовому полі РФ, тоді вирішують питання з приміщенням, яке я займаю. Якщо ні, то це приміщення в мене забирають, а ПЦУ на території Криму припиняє своє існування.
— А росіяни гарантують, що якщо ви зареєструєтеся, то вам дадуть можливість служити?
— Те, що мене впродовж п’яти років не виселили, дає підстави думати, що за виконання їхніх умов мене й не виселятимуть. І гадаю, що Аксьонов не дав би таких обіцянок, якби не був уповноважений їх давати. До того, ж місцеві чиновники з міністерства майна підтвердили це.
— Тоді краще реєструватися так, як вони скажуть?
— Дуже складне запитання. Але в ході вирішення я вимагаю і від Міністерства культури України, й від Департаменту в справах релігій гарантій своєї безпеки. Щоб після того, як буде зареєстрована парафія, мене не судили на території материкової України як колабораціоніста та зрадника. Бо боюся, що після такої реєстрації наші чиновники почнуть зчиняти галас проти мене.

Пастир — там, де паства, це альфа й омега
— Очевидно, що ви не можете залишати паству…
— Можна демонстративно залишити Крим і стати героєм на тиждень в Україні. Але пастир — там, де паства, — це альфа й омега. Сотні моїх вірян у силу тих чи інших причин не можуть виїхати з Криму. Ми не можемо залишити їх без сповіді, причастя та святих таїнств.
— А хто ваші віряни?
— Наші віряни — не лише українці, є й етнічні росіяни з материкової України, православні християни. Я не ділю вірян за мовною чи національною ознакою. Якщо людям добре в нашому храмі молитися, то моліться. В нашому храмі ніколи не виникало питання мови чи національності.
— Якою мовою служать?
— Всі богослужіння звершуються українською. Але інколи російськомовні віряни приватно замовляють церковнослов’янську службу.

Те, що відбулося 2014-го, — це ще легкий переляк
— Як проживаєте події, пов’язані з томосом?
— Я живу на території Криму, а останні п’ять років, явно непрості, перебуваємо у своїх проблемах. Тож коментувати події на материковій Україні мені важче. Але, безумовно, томос розпочинає нову історію України. Ми отримали документ, який повинні зберегти, відпрацювати та примножити. Бо сама по собі грамота не є чинником консолідації. Більше того, консолідації й єдності не так уже й багато. Одні це пов’язують із політичною кампанією, інші дивляться як на трагедію, розрив із РФ, ще когось бентежить, що інші помісні Церкви не поспішають нас визнавати. Але це все — проблеми росту й укріплення, не будемо на це зважати.
Принципове те, що в Україні є гілка православ’я, яка є складовою Вселенської православної церкви. Все решта: визнання томосу іншими чи невизнання, співслужіння чи ні — політичні питання, які не мають жодного стосунку до цілісності Церкви як Тіла Христового.
Надання томосу укріплює державу. Нівелюється міф про три братніх народи, в якому домінував старший брат. Ці всі події повертають нас до нашого народження, Київської купелі Володимира Великого. А якщо конкретний приклад, то хочу згадати ситуацію, пов’язану з томосом. Українська православна церква (УПЦ) Київського патріархату (КП) на території Криму завжди була під гнітом. Тепер ситуація така, що в Криму офіційно Російської православної церкви (РПЦ) нема, а є офіційно УПЦ Московського патріархату (МП) з центром у Києві. РПЦ, згідно з міжнародним правом, не може реєструватися там, бо потрапляє під санкції. Їхні активи можуть бути арештовані. Жодного разу патріарх Кирило не був у Криму. А УПЦ КП завжди була «п’ятою колоною» на території спершу проросійського, а зараз контрольованого Росією Криму.
Крим із гуманітарною та й релігійною політикою віддавали на відкуп місцевій владі, аби він залишався в складі України. Ми не могли ні землю взяти, ні приміщення. Бо кримській владі до 2014 року не подобалося, що є такий потужний центр. Ми розвивалися під протистоянням, у нас довго не реєстрували парафії. Нам не давали можливості мати приміщення. Ми придбали майно коштом управління єпархії для наших релігійних громад.
Дев’ять релігійних осередків зараз збережені на теренах Криму. Решта, що нам давали у користування, — замкнули. Якби до 2014 року акцент був би на розбудову та зміцнення українських церков, то осередків було б значно більше. Коли мене запитували, чому мало парафій, я тоді переконував: вони мають бути міцні, аби функціонували на випадок критичної ситуації. З мене тоді сміялися: яка, мовляв, критична ситуація. Але я розумів, що рано чи пізно відбудеться те, що сталося.
І, відверто кажучи, те, що відбулося 2014-го, — це ще легкий переляк, бо ми боялися, що буде, як на Донбасі, — кровопролиття. І попри все, наші парафії залишилися. Якщо держава хоче бути державою, то депутати мають зосередитися на зміцненні нашої української Церкви. Без Церкви Україна не буде державою. Без держави — не буде Церкви. Це взаємопов’язані речі. Й ілюструється це історією від Ярослава Мудрого, Петра Могили й Івана Мазепи до Криму.
Розмовляла Лана Самохвалова, Укрінформ

До слова
У Словенії з квітня почала своє функціонування Православна церква України. Про це повідомило українське посольство в Любляні, уточнивши, що перша літургія пройшла в храмі святого Урха. «Посол Михайло Бродович із дружиною, працівники Посольства і представники української громади в Словенії відвідали першу святу літургію св. Василія Великого, яка була відслужена в храмі св. Урха», — йдеться в повідомленні українського дипломатичного представництва. Там зазначили, що богослужіння очолив протоієрей Кучирка у співслужінні зі словенським священиком о. Алешом Томашевичем. «Висловлюємо щиру подяку архієпископу монс. Станіславу Зорі, котрий, маючи повноваження глави словенської Церкви, надав можливість проводити богослужіння в святині св. Урха», — додали дипломати.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...