Новини для українців всього свту

Saturday, Jul. 4, 2020

Уляна Нищук малює ікони на старих дверних тафлях

Автор:

|

Травень 30, 2020

|

Рубрика:

Уляна Нищук малює ікони на старих дверних тафлях
Уляна Нищук

Ікона завжди була неодмінним атрибутом української хати. Традиції не зрадили донині — сучасне помешкання важко уявити без образу. «У давні часи цим видом мистецтва займалися монахи, — розповідає Уляна Нищук, котра присвятила іконопису десять років. — При їхніх обителях були спеціальні майстерні. Жінок у цю галузь не допускали. Образи створювали, згідно з канонами, дотримуючись особливого візантійського стилю. Тож для творчості місця не залишалося. Згодом з’явилася так звана хатня ікона. Ці роботи виготовляли талановиті сільські майстри. Траплялося, що й цілими сім’ями».
Особливо, за словами п. Уляни, вражають ікони гуцулів — вони барвисті, мальовані на склі. Ще під час навчання у Львівській академії мистецтв вона побачила у друзів-колекціонерів старовинні образи, яких врятували священники. Це були справжні шедеври, які промовляють крізь століття. Тоді й вирішила спробувати власні сили у «нежіночій» справі.
«Для мене іконопис — не робота, а справа душі!», — зізнається художниця. Раніше разом із подругою-художницею винаймали майстерню. Зараз, під час карантину, творить удома. Вранці, ще не допивши кави, береться до роботи. Зазвичай, працює над кількома образами одночасно.
Жінка виховує двох донечок — 14-річну Єву й восьмирічну Юстинку. Незважаючи на те, що зараз діти постійно вдома та потребують уваги, продуктивність майстрині не зменшилася. Каже, що карантин — сприяє мистецтву.
Творить у народному стилі, дотримуючись технології іконописання. Використовує для цього скло або дерево — липу, ясен, фінську фанеру, дуб або кипарис. Трапляється, створює свої шедеври на старих дверних тафлях, які купує у меблярів. Каже, що двері з польських та австрійських будинків мають свій давній дух, який допомагає творити особливі роботи. На дошку, як годиться, натягує марлю (паволоку), наносить левкас, тобто іконописний ґрунт. Його, за старою технологією, варить із крейди, меду, желатину. Додає свячену воду. Каже, що працювати з левкасом — одне задоволення, адже має текстуру людського тіла. Використовує пігменти у пудровій субстанції — жовток із пивом або білим вином. Тобто усі роботи — з екологічно чистого матеріалу.
Зі зворотного боку ікона — також справжній витвір мистецтва. Іконописиця кріпить до неї так звані шпуги — аби не тріснула та не вигиналася. Роботи Уляни Нищук рідко мають традиційну квадратну форму. Переважно, вони — без кутів. Жінка самостійно різьбить обраний рельєф. Експериментує з мовою жестів своїх героїв, ликом і розташуванням рук. Особливо їй до душі — жіночі образи. Закінчує творити серію з 15 образів — «Сон Марії». У ній Богородиця наближена до земного образу — не має німбу. Очі заплющені, бо спить. У сні приймає квітку від Архангела Гавриїла. «Хочу показати Марію, як земну жінку, яка приймає небесну вість.
Роботи цієї серії збагачені японськими мотивами. Усі вони — у галереї «Зелена канапа». Зважаючи на карантин, виставку можна оглянути он-лайн. До речі, саме до Богородиці український народ звертався під час епідемій.

Лариса Попроцька, «Високий Замок»

About Author

Meest-Online