Новини для українців всього свту

Thursday, Nov. 21, 2019

Уляна Креховець: «Написати ікону може кожен»

Автор:

|

Вересень 11, 2019

|

Рубрика:

Уляна Креховець: «Написати ікону може кожен»

Однією з важливих складових кожної прощі є молитва перед чудотворною іконою, яка зберігається у святині. Однак чудотворною, на переконання богословів, може бути кожна ікона, перед якою стаємо з вірою та смиренням, адже диво творить не вона, а Бог, на ній представлений в ликах святих. Тому й написання ікони здається нам священнодійством, якого ми не гідні, чимось високим і далеким від простої грішної людини, однак в іконописній школі «Радруж» переконані, що написати ікону може кожен, головне бажання, а викладачі школи допоможуть отримати необхідні теоретичні знання та практичні навички. Про дуже цінний духовний досвід написання ікони розповіла Уляна Креховець, керівниця проєктів і програм Українського католицького університету (УКУ).

Новий досвід віри
— Давня українська ікона отримала визнання, нею захоплюються як творами мистецтва, її вшановують як наше духовне надбання. А ким були її творці?
— Дуже рідко можемо з певністю сказати, хто був автором ікони, назвати конкретне ім’я, але можемо з певністю сказати, що ікона виникла у колі майстра зі с. Ванівка, чи в колі майстра зі с. Вільшаниця, або с. Явора, чи с. Радруж. Власне село Радруж, яке зараз опинилося на території Польщі, було одним з найдавніших осередків українського іконописання. Там знайшли ікони XV ст., у селі збереглася дерев’яна церква і було дуже високе малярство. Саме від назви цього села походить назва нашої школи. Ікони писали священники, монахи, черниці, але ікона ніколи не була закритою від людей. Ми самі вирішили розділити, що це є церковне, а це людське. Тому багато людей переконані — це не для мене, я світська людина, тому не писатиму ікону. Стараємося в нашій школі це знівелювати, адже насправді написати ікону може кожен.
— Що дає досвід написання ікони?
— Її розуміння. Якщо людина, котра до того приходила в музей і дивилася на це малярство з думкою, яке воно величне, нічого не розумію, постояла біля ікони хвильку і йшла далі, то взявши участь у наших проєктах, затримається перед іконою щонайменше хвилин на десять, бо вже розуміє, як ця ікона була створена, як автор добивався цього кольору, як написана ця лінія, знає, що кожна річ на цій іконі не є випадковою. Адже в іконі кожна річ, кожен жест пояснюється, кожен предмет має своє символічне значення.
— Раніше ікони були мальованим Євангелієм, через яке і неписьменні могли пізнавати віру. Тепер усі письменні, можуть прочитати. Чи ікона досі допомагає пізнати свою віру?
— Щоб написати ікону святого, треба заглибитися в його життя. Зазвичай у нас теорія іконопису відбувається паралельно з практичними заняттями, на яких студенти пишуть ікону. Обирається, наприклад, ікона Богородиця типу Одигітрія, а теоретичний курс розповідає про богородичні ікони. І навіть, якщо хтось обрав ікону, про яку мовиться менше, він питає, де може про це прочитати. І це перший крок, людина заглиблюється в Святе Письмо і шукає сюжети, описані словом.

Самовдосконалення
— Отже, щоб написати ікону її треба пізнати, зрозуміти, відчути, пережити?
— Атож, але це дуже індивідуально. Є люди, котрі приходять лише за мистецтвом — це переважно художники, або люди, котрі вже десь навчалися мистецтва. Нерідко приходять люди, які мають якісь свої особисті переживання, приміром хтось переживає втрату близької людини і хоче заповнити пустку, що виникла внаслідок такої втрати. Тож маємо два шляхи до написання ікони — матеріальний і духовний.
— Як позначається написання ікони на особистісному розвитку?
— Коли починаєш займатися іконописом, відчуваєш внутрішні зміни, стаєш набагато акуратнішим, розумієш, що це не просто малярство, а щось, в чому маєш бути дуже уважним, ретельним, акуратним, бо ти зображаєш святий лик. Змінюється духовна свідомість людини. Зокрема, сприйняття розписів у храмі. Якщо людина заходила до церкви і не надавала особливої уваги розписам, то після занять у школі уважніше та з більшим зацікавленням ставиться до храму як до духовної архітектури.
— Для багатьох давні, особливо народні ікони залишаються незрозумілими. Чи відкривається розуміння після власних спроб?
— Треба розуміти, що ікона, хоч і прийшла з Візантії, однак набула тут рис народної, і певний примітивізм є однією з них. Розуміти традицію — це також поставити себе на місце тих творців ікони, котрі жили кілька століть тому, як вони бачили світ, яких людей вони бачили, як, навіть стилізуючи, передавали їх у ликах і постатях святих на іконах. У XVI ст. з’явилася портретність, можемо вгадувати навіть типажі селян того часу, захоплює колористика, орнаментика. На деяких іконах можна упізнати місцеву тогочасну архітектуру, місцевість — гірки, галявини, які нагадують щось дуже рідне нам.

Які, чим і на чому
— Знаємо, що попри певні канони ікони бувають доволі різні. Писати які ікони навчають у школі?
— Ми навчаємо західноукраїнського, галицького іконопису. Це ікони, які можна побачити в Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові. Ми намагаємося продовжити та відродити традицію, навчати саме свого мистецтва. Середньовічні ікони XIV-XVI ст., виконані класичною технікою яєчної темпери, обираємо за взірці, щоб студенти їх наслідували. Саме наслідували, а не копіювали. Співпрацюємо з реставраторами, котрі нам розповідають, як ікона могла виглядати первісно. Бо ікона має певну патину часу, під якою розуміємо лакову плівку, яка втягує в себе кіптяву, бруд, унаслідок чого ікона тускніє, стає темною, хоча і в тому є своя краса і загадковість.
— На чому і чим пишете ікони?
— На липовій дошці. Маємо майстрів, котрі виготовляють на наше замовлення іконні щити — дошку для майбутньої ікони потрібного розміру чи конфігурації. Перед написанням дошку вкривають клеєм, наклеюють захисну тканину з натуральних волокон — паволоку, а поверх накладають левкас, так в іконописі називають ґрунт. Левкас готують за спеціальним рецептом, цього також навчаємо. Це копіткий процес, який забирає щонайменше тиждень часу, тому переважно цього не робимо ні на надихаючих програмах, ні в літній школі.
— Зараз популярними стали майстер-класи з української ікони на склі. Її навчаєте?
— Два роки тому наша школа розпочала співпрацю з Музеєм УКУ, який має колекцію-дарунок Івана Гречка, значною частиною якої є збірка ікон на склі. Ікона на склі нас дуже захопила, почали її вивчати. У Львові є багато нагод навчитися цього, але за спрощеною технологію — акрилові фарби, маркер, щоб це було швидко і кожному під силу.

Нагоди для навчання
— Які можливості для навчання пропонуєте, які програми, з чого варто почати?
— В нас є дуже різні програми, однак усім рекомендуємо найперше пройти Літню школу іконопису — три тижні щоденного заняття іконописом, а також вивчення теорії й інших додаткових предметів — каліграфія, іконографічний рисунок, яким створюється сама схема, база ікони. Пізніше пропонуємо Сертифікатну програму впродовж року, заняття відбуваються по суботах. Є стаціонарна програма для студентів, котрі готові опановувати іконопис, як і будь-який інший фах. На ній є більше теоретичних занять, а також лекції, які слухають і студенти філософсько-богословського факультету: корпуси Євангелія, історія Церкви, літургістика й інші, які допомагають ще більше заглибитися в іконопис. Є й дитяча іконописна школа. Переважно на вакаціях — літніх і посеред року — збираємо дітей на кілька днів, під час яких вони більше довідуються про ікону та створюють свої перші лики святих.
— А щось не таке фундаментальне, де можна відкрити для себе, що таке писання ікони?
— Коли ми побачили, що не кожен може дозволити собі літню школу, не кожен може вчитися цілий рік, то розробили надихаючі програми. Не конче мати якісь знання, не конче, аби після цієї ікони була наступна. Це може бути єдина ікона у вашому житті, але ви хочете познайомитися, надихнутися, звідси і назва. Влітку, переважно в червні, або взимку під час вакацій, організовуємо виїзну надихаючу програму. Це можливість пожити в монастирі, спробувати пізнати і створити ікону в її середовищі, щоб всякі щоденні рутинні справи нас не займали. Посеред року також пропонуємо надихаючі програми, реєстрація відкрита постійно, заняття відбуваються ввечері, щоб навіть після роботи можна було прийти до нас. Є й особливі індивідуальні програми. Зараз відроджується традиція ікони як подарунку, наприклад, на вінчання, хрещення, освячення дому. І такий подарунок матиме особливу цінність, якщо це буде не просто куплена ікона, а створена спеціально до певної події в житті дорогих людей. Таку ікону в нас можна створити власноруч.
— Тобто, подружжя, яке очікує народження дитини, може прийти і створити для неї щось особливе?
— Звісно. На одній надихаючій програмі в нас була молода пані, вже на пізньому терміні вагітності, котра дуже хотіла написати ікону Ангела для свого синочка, народження якого очікувала. Спершу брала участь у надихаючій програмі для кількох осіб, а потім через стан здоров’я займалася індивідуально. Ми завжди працюємо над тим, аби кожному з наших студентів було комфортно навчатися, шукаємо індивідуальний підхід та нові види програм. У наших програмах можна взяти участь цілою сім’єю і пережити особливий час. На цьогорічній літній школі у нас була сім’я Козураків: тато, мама і двоє дітей. Кожен створив свою ікону. Це був дуже гарний приклад. Сподіваємося будуть ще.
Розмовляла Ольга Хворостовська, «Львівська пошта»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...