Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 9, 2019

У 170-ту річницю смерті єпископа Івана Снігурського

Автор:

|

Серпень 17, 2017

|

Рубрика:

У 170-ту річницю смерті єпископа Івана Снігурського

Іван Снігурський — греко-католицький священик а згодом і Перемиський єпископ, видатний богослов і філософ, палкий український патріот, яскравий церковний, освітній і громадський діяч, народний просвітитель, меценат, благодійник, серцем і душею відданий трудівник справам Божим на землі, Українській греко-католицькій церкві (УГКЦ) та українському народові. Він народився 18 травня 1784 року в селі Берестяни на Самбірщині в священичій родині. Батько — парох села Берестяни. Мати походила зі священичого роду Вербицьких і була родичкою майбутнього автора музики українського державного гімну «Ще не вмерла Україна».
Середню освіту Іван здобув у Самбірській гімназії і 1800-го переїхав до Львова де чотири роки студіював філософію і богослов’я в Львівському університеті. 1804-го переїхав до Відня, де в тамтешньому університеті поглиблює свої богословські студії. 1807 року з рук Перемиського єпископа Антона Ангелевича приймає дияконські свячення. 1811-го був рукоположений у священичий сан. Того ж року о. Снігурський захистив докторат із богослов’я і став працювати спочатку професором, а з 1817 року — і деканом теологічного факультету Віденського університету. У березні 1818-го австрійський цісар Франц-Карл номінував Івана Снігурського на єпископа одної з найдавніших в Україні та найстаршої в Галичині Перемиської єпархії. Є припущення, що засновниками Перемиської єпархії були святі Кирило та Мефодій у ІХ ст. 1692 року Перемиський єпископ Інокентій Винницький прилучив Перемиську єпархію до Берестейської Унії. В серпні 1818-го тодішній Галицький митрополит Михайло Левицький провів церемонію інтронізації Перемиського єпископа Івана Снігурського.
З перших днів своїх єпископських послуг, молодий, енергійний, високо освічений єпарх присвятив себе праці для добра Церкви й українського народу. Одним із пріоритетів його діяльності було налагодження і поширення освіти серед селян, яка перебували в жалюгідному стані. У тісній співпраці з крилошанином УГКЦ Перемиської капітули Іваном Могильницьким засновує парафіяльні школи, в яких могли навчатися селянські діти. Вчителями там школах були переважно дяки. Таким чином постала потреба освічених дяків-учителів. Тому за сприяння єпископа Снігурського у Перемишлі відкривають дяко-вчительський інститут, ректором якого стає о. Могильницький, автор шкільних підручників українською й опікун народних шкіл. В інституті навчалися селянські сини на дяків-учителів. Аби дати змогу навчатися незаможним студентам, єпископ Снігурський із власних коштів виділяв стипендії. Для того, щоб покращити рівень навчання в народних школах, треба було забезпечити їх підручниками, які до того часу переписували вручну дяки, вчителі й учні. Тому 1829 року єпископ Снігурський купує в поляка Голембієвського друкарню, і домагається дозволу заснування української друкарні в Перемишлі. Там масово друкували підручники для народних шкіл, що спричинило розвиток шкільництва. Таким чином 1832-го на 697 парафій було вже 385 шкіл, в яких навчання велося українською. Крім шкільних підручників в друкарні також видавали руські книги староцерковною мовою, а згодом і українською.
Іван Снігурський активно підтримував діяльність першого в Галичині культурно-освітнього Товариства галицьких греко-католицьких священиків, заснованого в Перемишлі 1816 року тодішнім перемиським єпископом Михайлом Левицьким, пізнішим митрополитом Галицьким. Метою діяльності товариства було розвиток рідного шкільництва й освіти загалом. Товариство видавало і розповсюджувало українську літературу, домоглося від адміністрації впровадження навчання українських дітей Галичини рідною мовою. Товариство стало освітньо-культурним центром Галичини. Це була перша спроба української інтелігенції визначити себе як окрему націю в Європі.
1826-го єпископа Снігурського обирають почесним головою філософського факультету Перемиського ліцею. Його глибоко християнський, науковий, моральний та національний авторитет, його послідовність в сповідуванні Божих правд мали визначальний вплив на виховання ліцеальної молоді.
Ще 1780 року перемиський єпископ Максиміліан Рило заснував в Перемишлі першу духовну семінарію, яка діяла лише до 1783-го і щойно 1845 року заходами Івана Снігурського було створено другу в Галичині Перемиську греко-католицьку семінарію, в якій здобували освіту майбутні галицькі священики. 1945-го цей заклад ліквідували більшовицькі окупанти.
Єпископ Снігурський був великим книголюбом, завдяки ньому при греко-католицькій катедрі з’явилася велика, надзвичайно цінна бібліотека, яку прийнято вважати найбільшою українською бібліотекою ХІХ ст. Владика Снігурський часто відвідував парафії у своїй єпархії та заохочував священиків до просвітницько-культурної та громадської праці серед парафіян, пояснюючи, що можна бути ревним священиком, сповняючи гідно свій священичий обов’язок щодо Христової Церкви і водночас можна бути живим членом своєї парафії, патріотом своєї нації, заангажованим у справи, які торкаються життєвих проблем свого середовища та народу, збереження і розвитку рідної освіти, культури та мови. Серед різних форм доброчинної діяльності єпарха слід згадати створення фонду допомоги вдовам і сиротам, відновлення братства Св. Миколая в Перемишлі, яке допомагало бідним студентам, котрі навчалися в Перемиському ліцеї та багато інших.
Турбувався також єпископ Снігурський і за музичну освіту. 1829 року він заснував перший у Галичині церковний хор при Перемиській катедрі. Першим дириґентом та опікуном хору був греко-католицький священик Іван Лаврівський (1823-1873). Хор виконував не лише літургійну музику, але й духовну — Бетговена, Гайдна, Моцарта, Веделя, Бортнянського й інших. З хором був також тісно пов’язаний й о. Михайло Вербицький, спочатку як учасник, а згодом і як композитор і дириґент. Для хору єпископ Снігурський запросив із Чехії дириґента Алоїза Нанке та музикознавців і композиторів Вікентія Серсавія та Франчішека Лоренца, що значно підняло музичний рівень хору, на базі якого згодом сформувалася так звана Перемиська музична школа, душею якої стали о. Михайло Вербицький та Іван Лаврівський. Їхніми послідовниками стали відомі українські композитори Сидор Воробкевич (1836-1903), Порфирій Бажанський (1836-1920), Віктор Матюк (1852-1912) та інші. Перемиська музична школа відіграла значну роль у розвитку хорової музики в Галичині. З цієї школи вийшло чимало композиторів, дириґентів, співаків і музикантів.
Завдяки ініціативам і діяльності Івана Снігурського та його однодумців і послідовників, Перемишль став високодуховним культурно-освітнім осередком і центром музичної освіти, які започаткували українське національне відродження в Галичині. Цьому періодові в історії перемиської єпархії присвоєно назву «Надсянські Атени галицьких русинів».
24 серпня 1847 року Преосвященний Владика Іван Снігурський відійшов до Отця Небесного, щоб від Нього отримати нагороду за заслуги для Христової Церкви й українського народу. Помер і похований Владика Снігурський у княжому городі Перемишлі.

Анізія Путько-Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply