Новини для українців всього свту

Thursday, Sep. 24, 2020

Церковна політика й політична Церква

Автор:

|

Травень 08, 2014

|

Рубрика:

Церковна політика й політична Церква

Священики на Майдані

Ми ще не до кінця усвідомили значення Майдану 2013-2014 рр. Чекаючи на реформи, люстрацію та євроінтеграцію, випускаємо з поля зору надзвичайно важливу річ. На Майдані у відкритому протистоянні люди, готові померти, перемогли людей, готових убивати. Тих, хто жертвував життям в ім’я ідеалів, було надзвичайно багато. Критично багато, порівняно з найманими вбивцями. Для країни та суспільства це — безумовний «плюс».

Величезний внесок у перемогу зробили Церкви загалом і значна частина духовенства зокрема. Вони надихали людей, додавали їм віри в справедливість. І закономірно здобули величезну повагу в суспільства. Як використають українські Церкви цей кредит довіри?
Українська греко-католицька церква (УГКЦ) актуалізувала питання участі (точніше, укотре нагадала про небажаність участі) священиків у передвиборній агітації. Синод єпископів УГКЦ затвердив «Інструкцію про поведінку священнослужителів під час політичних виборчих кампаній». Це стало логічною реакцією на нездорову практику «допомоги» окремих політиків парафіям, аби здобути публічну прихильність душпастирів напередодні виборів. Сподіватимемось, що така зважена позиція буде стосуватися не лише місцевого духовенства, а й вищих ієрархів. Та й Українському католицькому університетові у Львові варто було би зробити висновки з недавнього арешту колишнього мецената Дмитра Фірташа й надалі прискіпливіше ставитися до благодійних пожертв.
Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП), яка під час протистоянь у Києві проводила, м’яко кажучи, стриману політику, звернулася до керівника Російської Федерації (РФ) Путіна з проханням «стати на заваді розділенню Української держави та не допустити збройного протистояння між нашими народами». Формулювання, звісно, – невиразне й обтічне, але для УПЦ МП це вже — великий прогрес.
Бажання долучитися до державних ресурсів не дає тверезо дивитися на нинішню ситуацію також ієрархам Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП). Що може дати Церкві участь патріарха Філарета в представленні Юлії Тимошенко як кандидата на посаду президента України? Прихильність парафіян — навряд, а от можливість перетворення УПЦ КП на УПЦ МП епохи пізнього Януковича — запросто. Різнитися буде хіба що риторика – вона стане патріотичнішою. Така вже природа цієї структури, що тяжіє до державного апарату ще із часів побудови Десятинної церкви коштом князя, а не Церкви.
З огляду на досвід Майдану й настрої людей, участь Церкви в політичних проектах — це вже навіть не ризик зіпсувати репутацію, а рецепт цілковитої втрати поваги парафіян. Нічим добрим для Церкви її союзи з державною владою не закінчувалися, і немає передумов для зміни тенденції. А якщо врахувати ще й той прикрий факт, що сучасна українська політика міцно загрузла в ідеях і поняттях 1930-х рр., то є величезна небезпека перетворення довколацерковних дискусій на пошук варіантів, за яких Церква може «допомогти будувати державу». І повернення до публіцистики зразка початку ХХ ст. на кшталт «якою має бути церковна політика в незалежній Україні».
Пошуки «третього шляху» знайшли своє відображення в проекті «Український світ» від УГКЦ – на противагу «Русскому миру» Москви. Зрештою, для структури, що діє як Католицька церква для українців східного обряду, це навіть звучить логічно. «Український світ» може допомогти зберегти парафіян за кордоном, але натомість унеможливлює євангелізацію серед неукраїнців. Дивна позиція для Церкви, яка декларує бажання покинути «галицьке ґетто».
Із пошуком великого ідеологічного проекту в УПЦ КП склалася схожа ситуація. Останніми роками нерідко порушується тема «другого Єрусалиму» Києва — знову ж таки, на противагу «Русскому миру» з його «третім Римом» Москвою. Таке позиціонування перегукується й із проектами Юлії Тимошенко, виголошеними на представленні її, як кандидата на посаду президента. Мова йде про «нову цивілізацію» та «духовний центр Європи».
Таж необов’язково на кожну російську пропагандистську дурницю відповідати аналогічним за масштабом українським проектом! Краще зайнятися своєю справою й залишити право ексклюзивного антиросійського тролінгу Міністерству закордонних справ, останнім часом їм це непогано вдається.

Назар Кісь, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply