Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 20, 2019

Тарас Шевченко та його релігійність

Автор:

|

Березень 12, 2015

|

Рубрика:

Тарас Шевченко та його релігійність

Тарас Шевченко

«Тарас Шевченко був непримиренним борцем проти Церкви і релігії. Його атеїзм був послідовним, войовничим, поет вміло використовував біблійні мотиви для критики релігії і поширення атеїзму», — такі фальшиві слова з’являлися з-під пера не одного московського раба за часів панування радянської імперії в Україні. Радянські шевченкознавці тенденційно пропагували Шевченка як ідеаліста, матеріаліста й атеїста.

Насправді, аналізуючи життя Шевченка, його поетичну та малярську творчість, Михайло Драгоманів, Михайло Грушевський, Василь Щурат, митрополит Іларіон (Огієнко), Леонід Білецький, Богдан Стебельський, Микола Євшан (Федюшка), Роман Смаль-Стоцький, Іван Дзюба, Євген Сверстюк і низка інших істориків, літературознавців старанно висвітлили ставлення нашого народного поета до Біблії, Слова Божого, релігійності українського народу та християнства.
«Я тепер почуваюся якщо не цілковитим, то бездоганним християнином», — зазначав Шевченко у своєму листі до Анастасії Толстої 9 січня 1857 року. У ньому він описав про вплив християнства на його власне життя. Таких цитат із Шевченкових листів, тим більше з його поетичних творів, можна навести понад тисячу. Вже в першій своїй поемі «Причинна» він звертається із запитанням до Бога: «Така її доля // О Боже мій милий. За що ж ти караєш її молоду?» Ці слова вказують на те, що автор, без сумніву, як справжній християнин, благає Бога простити сироті за те, що так щиро полюбила очі козака. А він кинув коня та каже: «Боже ти мій, Боже!» Фрази: «Бог із тобою!», «Нехай тебе Бог прощає та добрії люде», «Молись Богу та йди собі», «Богу помолилась», «Боже ти мій! Лихо моє!» – й інші, читаєш у поемі «Катерина», написаній ще 24-річним поетом. У «Тарасовій ночі», «Тополі», «Гайдамаках», «Гамалії» і «Розритій могилі» автор не раз звертається до Бога або згадує його. Загалом, за підрахунками Григорія Ващенка, слова «Бог», «Господь», «Ісус», «Христос» зустрічаються в «Кобзарі» 1281 разів.
Тарас Шевченко гостро засуджував релігійні війни, релігійну боротьбу християн між собою та протистояння між різними християнськими Церквами. В «Посланії», «Кавказі», «Варнаку» не бракує різних звернень до Бога та вигуків поетової зболілої душі: «О Боже, мій милий! Який дивний Ти». І в уста старого варнака поет вкладає такі слова: «Все від Бога! Од Бога все! А сам нічого, дурний, не вдіє чоловік».
Лицеміри, котрі намагалися перетворити Шевченка на атеїста, посилаючись на його поетичні твори, зокрема «Кавказ», робили це цілком безпідставно. Зазвичай той, хто був безбожним, нерелігійним за радянської влади, таким бачив і змалював і Шевченка. А «Кобзар» Шевченка весь наповнений словами «Бог» чи «Господь» і похідними від них звертаннями. Бог у Шевченка пов’язаний із людиною в єдине ціле.
Віру в Бога Шевченко ніс ще з дитинства в юнацьке життя, петербурзький період і заслання, під час повернення зі заслання та до кінця свого життя. Малим хлопцем Тарас із дідом ходив на прощу до Мотронинського монастиря, а потім із сестрами — у Лебединську обитель. Шевченко любив читати Біблію, а Псалтир міг цитувати напам’ять. Він глибоко знав церковнослов’янську мову і постійно використовував її для збагачення текстів у своїх віршах і поемах. Дяківська школа, хоч і жорстока, пробудила в хлопця потяг до освіти, до пізнавання грамоти про Ісуса Христа, Божу Матір та віру в Бога.
Юнаком Шевченко жив у сфері високих духовних устремлінь. На це вказують власні спогади поета у вірші «Мені тринадцятий минало», звідки дізнаємося про молитовний настрій молодого Тараса. У Вільнюсі, Петербурзі, в Академії мистецтв, поет користувався Біблією й, читаючи її, позначав місця, які його особливо цікавили. Ідейно-програмним керівництвом Кирило-Мефодійського товариства, до якого з квітня 1846 року належав Шевченко, була також Біблія.
На початку квітня 1847 року Шевченка заарештовують, царська деспотія чинить жорстокий суд і засилає поета на невизначений термін солдатом в Оренбурзький окремий корпус. Через десять років, у своєму «Журналі» Шевченко з докором і неабиякою жалістю написав: «Імператор-поганин Августа, засилаючи поета Овідія Назона до диких племен гетів, не заборонив йому писати і рисувати. А християнин цар Микола І заборонив мені і те, і друге».
«Я тепер, — скаржився поет княжні Варварі Рєпніній, — неначе той злодій, що падає в безодню». Близька приятелька поета, прагнучи справити Шевченкові радість, подарувала йому Біблію і переслала її разом із твором Томи Кемпійського «Наслідування Христа». Перечитуючи обидві книжки, Тарас Григорович свідомо поглиблював свої знання з біблійної літератури. У такому духовному відновленні Шевченко написав 1850-го поеми «Петрусь», «Буває в неволі іноді згадаю», вірші «Як би ви знали паничі», «Мені здається, я не знаю», «І станом гнучим і красою», «І досі снилося: під горою», «Огні горять, музика грає», «Чи то недоля та неволя».
У поета народилася думка «описати серце матері по житті Пречистої Діви Марії-Матері Спасителя». Він пише про це в листі від 7 березня 1850 року до тієї ж Рєпніної. Але задум цей він виконав аж 1859 року в поемі «Марія», написаній за 19 днів. Образ Божої Матері також займає одне з найвизначніших місць у творах «Іржавець» (1847), «Неофіти» (1857), N. N. (1859), «Во Іудеї, во дні они» (1859) та інших.
Поема «Марія» — друга містерія після «Великого льоху». Метою Шевченка було у дусі христологічної філософії проникнути в таємницю Зачаття й Народження Ісуса Христа Дівою Марією. А також проаналізувати «серце Матері» перед Зачаттям, перед Народженням її сина, у період Його виховування, під час трагічної Його смерті. Наприкінці поеми Шевченко надав Діві Марії Божу властивість як «Цариці неба і землі», «Пренепорочній», «Всесвятій», «великій в женах».
Перед Різдвом Шевченко, нарікаючи на важке життя в казармі, писав своєму близькому другові Михайлові Лазаревському: «Якби все те розказувать, що я терплю тепер по любові і милості милосердного Бога, то і за тиждень не розказав би» (грудень 1847-го). 1 лютого 1848 року у листі до Андрія Лизогуба він зауважив: «Може, Бог дасть, що тут останусь», тобто в Орській фортеці. А 28 лютого писав уже княгині Варварі про свою участь у весняному поході до берегів Аральського моря: «Нехай осінить Вас благодать Божа; пишіть мені так часто, як тільки час Вам дозволяє. Молитва та Ваші щирі листи найбільше допоможуть мені нести хрест мій. Євангелію маю, а книжки, що я просив Вас, пришліть».
Далі він оповідав їй про втішну молитву перед Св. Причастям: «Вчора просидів до ранку й не міг думок зібрати, щоб лист скінчити. Опанувало мене якесь чуття невідоме. Перед благовістом до утрені згадав я слова Розп’ятого за нас і наче ожив: пішов до утрені й молився так радісно, чисто, як може ніколи досі. Я тепер говію і сьогодні причащався Св. Таїн. Хотів би, щоб усе життя моє було таке чисте й прекрасне, як сей день!»
Подібних листів, в яких «апостол правди» занотовував свої сміливі та відкриті звернення до Бога, писав у них про свої молитви до Бога, збереглося десятки. Вони були адресовані графині Анастасії Толстій, Броніславу Залеському, Якову Кухаренку, Іраклію Ускову, Платону Симиренку, Михайлові Чалому, Варфоломею Шевченку й іншим його знайомим. Усе, що вийшло з-під Шевченкового пера, переконливо свідчить про те, що Великий Кобзар був віруючою людиною, православним християнином. А щоби недільні школи сприяли молоді віднайти шлях до Бога, Шевченко написав «Буквар», на сторінках якого широко подав матеріали релігійного змісту — уривки з Псалтиря. В ньому поет прославляв Христа як Спасителя світу, як Месію за те, що Він учить «як на світі жить, людей любить, за правду стать, за правду згинуть».

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...