Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 17, 2018

Світлі ювілеї василіянської церкви в Перемишлі

Автор:

|

Липень 02, 2015

|

Рубрика:

Світлі ювілеї василіянської церкви в Перемишлі
У церкві Співстраждання Пресвятої Богородиці

У церкві Співстраждання Пресвятої Богородиці

Отці Василіянського Чину, численне духовенство і віряни 28 червня ц. р. у Перемишлі врочисто відсвяткували подвійний ювілей — 80-ліття першого освячення церкви Співстраждання Пресвятої Богородиці отців ЧСВВ і 15-ліття другого її освячення після 50-річного небуття. На відзначення радісних подій приїхали священики з України, Словаччини та Польщі, а також вихованці семінарії Св. Йосифа в Брюховичах, що біля Львова, зі своїм ректором єром. о. Йосафатом Хаймиком.
Святкування почалися о 9.30 молебнем до Пресвятої Богородиці в подяці за Її опіку та допомогу. О десятій ранку Перемишльський владика, Преосвященний Євген Попович відслужив Архієрейську Божественну літургію.
Надзвичайно цікаву та зворушливу проповідь виголосив владика Євген Попович. Він нагадав про наругу, що її зазнала Церква, і з великою теплотою дякував усім, хто був причетний до лікування Її ран. Цілу службу Божу прикрашав своїм чудовим співом церковний хор під мистецьким керівництвом довголітнього дириґента Павла Любовича.
На закінчення протоігумен Ігор Гарасим та ігумен о. Юліян Коваль щиро подякували Владиці Євгенові за те, що своєю присутністю і відправою Архієрейської служби Божої звеличав наші святкування, надав їм врочистості. Окремо о. Юліян подякував духовенству й усім численним присутнім за спільну молитву на прославу Господа Бога та Пресвятої Богородиці. По закінченні врочистостей у церкві о. Юліян запросив усіх присутніх до підвальної зали церкві на товариську зустріч за кавою із солодощами.
Хочу коротко пригадати читачам історію Василіянської церкви Співстраждання Пресвятої Богородиці в Перемишлі. 15 грудня 1913 року ченці ЧСВВ оселилися в Перемишлі, в купленому будинку на вулиці тоді Св. Івана, а зараз — Салезіянській. Тут вони заснували монастир і каплицю. 1914-го виник задум щодо побудови церкви. На жаль, дорога до реалізації того задуму виявилася довгою й тернистою. В першу чергу, треба було зібрати кошти, що було непросто. Але завдяки жертовності перемишльців вдалося зібрати досить велику суму грошей. За частину з них оо. василіяни купили землю та будівельні матеріали. Решта зібраних грошей втратила свою вартість у часи Першої світової війни, а придбані будівельні матеріали конфіскувала австрійська армія.
Будівництво церкви було відновлено аж 1924 року за підтримки тодішнього Перемишльського єпископа (нині — блаженного) Йосафата Коциловського. Але й тоді не обійшлося без перешкод. Тогочасне польське керівництво міста Перемишля всіляко намагалося завадити побудові української церкви. Кілька разів на його вимогу треба було змінювати архітектурні плани. Врешті оо. василіяни мусіли погодитися на побудову церкви не посередині власної площі, як хотіли, а в кутку, при самій вулиці. Заплановану величаву церкву треба було будувати набагато меншою, вузькою, без бічних нав. 17 квітня 1935-го владика Йосафат Коциловський звершив чин освячення нової церкви Співстраждання Пресвятої Богородиці на перемиському Засянні.
Та всього десять років церква служила як ченцям, так і вірянам Перемишля й околиць, бо вже у жовтні 1945-го Служба безпеки комуністичної Польщі наказала оо. василіянам покинути свою обитель і церкву, щоби таким чином затерти всі сліди існування в Перемишлі монастиря ЧСВВ, монастирської церкви й українців загалом.
Будівлі монастиря та церкви було призначено на потреби воєводського державного архіву. За наказом уряду Перемишля обитель мала бути пристосована до потреб архіву, але у такий спосіб, щоби вона втратила свій сакральний характер і ніколи більше не могла слугувати релігійний потребам. Тому з усіх трьох бань зняли хрести; усередині церкви спорудили залізобетонні стропи, які роздерли її нутро на три частини, встановили ліфт і побудували залізні сходи; брутально зруйнували іконостас і всі розписи, розібрали зовнішні сходи і закрили вхід до храму, щоби ніхто навіть не подумав, що колись це була церква. У чудовій колись театральній залі в підвалі всі розписи, фрески та портрети визначних церковних і громадських діячів сплюндрували і покрили шаром тиньку. У монастирі розмістилося бюро архіву.
Здавалося, що церква замовкла назавжди. Але оо. василіяни ніколи не мирилися із цим і довгих 50 років намагалися повернути свою власність. І аж 1991-го тодішній протоігумен ЧСВВ (тепер — єпископ) Василь Медвіт позитивно завершив важку і затяжну боротьбу. Саме 1 жовтня 1991 року Майнова комісія ухвалила рішення віддати церкву і монастир отцям Василіянського Чину зі застереженням, що ще п’ять років комплекс буде використовуватися для архіву. Таким чином, лише 25 жовтня 1996-го тодішній протоігумен ЧСВВ (зараз — також єпископ) Володимир Ющак отримав омріяні ключі до всієї обителі, точніше — до тотальної руїни.
Першим ігуменом Перемишльського монастиря ЧСВВ було призначено єром. Тимотея Феша. На його плечі ліг тягар повернення будівлі сакрального характеру. Свою важку працю о. Феш почав від служіння богослужінь у зруйнованій і збезчещеній, але вже власній театральній залі в підвалах церкви.
10 березня 1997 року, в перший день Великого посту, о. Тимотей із великим запалом, посвятою, серйозністю та відповідальністю почав реалізовувати поставлені перед ним виклики. Справа не була легкою, бо церква була в цілковитій руїні. Крім того, треба було здолати велику неприхильність, аби не сказати – ворожість, тодішньої влади Перемишля, яка всіляко намагалася завадити у веденні ремонтних робіт, ускладнюючи всі адміністративні залагодження, висуваючи щораз нові й нові, майже не можливі до виконання вимоги. До того ж, брак фінансів змусив о. Тимотея просити українську громаду про пожертви. Долаючи всі перешкоди при помочі Господа Бога і Покровительки церкви Пресвятої Богородиці, а також небайдужих людей доброї волі, ремонт поволі просувався вперед. Почали з розібрання залізобетонних стропів, ліфту і залізних сходів, поклали новий тиньк на внутрішні стіни, постелили підлогу. Далі збудували вхідні сходи та відкрили вхід до церкви, відновили фасад. Уставили іконостас, престол, тетрапод, проскомидійник і свічники. Почали регулярно правити богослужіння не лише для ченців, а й для мирян.
У всій споруді було змінено або відновлено вікна, змонтовано систему опалення, замінено електричні дроти. Територію монастиря заново обгородили, а в городі збудували каплицю, де знайшли свій притулок залишки зі зруйнованих церков і монастирів.
На свято Чесного і Животворящого Хреста 1997 року Преосвященний митрополит Перемишльсько-Варшавський архієпископ Кир Йоан Мартиняк і владика з Канади Северіян Якимишин (ЧСВВ) довершили освячення хрестів на всі три бані. Хрести поставили там тимчасово, бо дах і куполи потребували ремонту. Під час монтажу хреста на головній бані трапилася дивна подія, свідками якої були о. Тимотей і групка людей, зокрема авторка цієї статті. Коли робітники працювали над укріпленням хреста, на його вершечок сів голуб і сидів доти, доки не закінчили встановлювати хрест, а після того знісся вгору й зник. Священик тоді сказав: «Це — Дух Святий».
1999-го встановили в церкві іконостас і все потрібне до богослужінь. Завдяки титанічній праці о. Тимотея Феша церква наче воскресла з мертвих і знову почала жити духовним життям. Монастир заповнився ченцями і студентами Духовної семінарії, в основному — з України. Цей важкий період надлюдської, самовідданої, жертовної, повної посвяти праці о. Феша та людей доброї волі увінчався радісною подією, 15-ліття якої ми святкуємо. 13 травня 2000 року Преосвященний митрополит Перемишльсько-Варшавський Кир Йоан Мартиняк у співслужінні з єпископом Василем Медвідом (ЧСВВ), єпископом Вроцлавсько-Ґданським Володимиром Ющаком (ЧСВВ) і численним духовенством відслужив Архієрейську Божественну літургію й урочисто вдруге освятив монастирську церкву Співстраждання Пресвятої Богородиці отців ЧСВВ у Перемишлі.
Однак до повного відновлення колишньої краси храму ще було далеко. Ігумени о. Юліян Коваль, о. Григорій Столиця, о. Ігор Гарасим зробили вагомий внесок у відбудову церкви. Чергова хвиля капітального ремонту почалася навесні 2009-го, з приходом вдруге до Перемишльської обителі ігумена єром. Юліяна Коваля, котрий, як і о. Тимотей, постав перед численними викликами, насамперед через брак коштів.
На щастя, на заклики о. Юліяна відгукнулися українці як із Польщі, так і з діаспори, і можна було продовжувати справу, розпочату о. Фешем. І на цьому етапі вірні відчули неприхильність влади Перемишля. Та наперекір усім труднощам о. Юліянові вдалося відремонтувати дах, відновити всі три бані, покрити їх мідною бляхою і наново поставити на них хрести, оновити інсталяції громовідводів, виконати ізоляцію фундаментів церкви та монастиря, щоби убезпечитися від вологості, побілити стіни усередині церкви та зовні, відновити трапезну та відреставрувати театральну залу. Тепер цей многостраждалжний храм живе повнотою релігійного життя.

Анізія Путько-Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...