Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Aug. 20, 2018

Спогад про мученицьку загибель о. Cевер’яна

Автор:

|

Лютий 15, 2018

|

Рубрика:

Спогад про мученицьку загибель о. Cевер’яна

Виповнилося 400 літ служіння отців-василіанів Богові, Церкві та Україні і цей чин прославився і прославляється по наші дні серед нашого народу. 1617 року ЧСВВ був сформований остаточно, таким є й до наших днів. В Україні зараз є близько 300 монахів-василіан і 30 монастирів. Василіани діють ще в дев’ятьох країнах світу, зокрема, в Румунії, Словаччині, Литві, Бразилії, Арґентині, Канаді. Головний осередок чину розташований у Римі. в Україні чин отців-василіан складається з двох провінцій — Найсвятійшого Ізбавителя, яку очолює протоігумен о. Іоаникій Чверенчук, та Святого Миколая, на чолі з протоігуменом о. Павлом Райчинцем. Головною особою чину є протоархімандрит, зараз — о. Василій Ковбич, але кожні вісім років відбувається зміна, адже згідно зі статутом чин можна очолювати лише два терміни.
У цьому чині прославилася величезна кількість жертвенних душпастирів. Можна згадати Григорія Богослова, Миколая Чудотворця, Пахомія Великого (котрого уважають першим засновником монастирів), Івана Золотоустого та Василія Великого, котрий належав до багатої родини, з якої вийшло троє єпископів і дві черниці. Був серед них і Север’ян Степан Бараник.
Він народився 18 липня 1889-го в Угнові (тепер — Сокальського району Львівської області). Там закінчив шкільне навчання, прислуговував у місцевій церкві і 24 вересня 1904 року вступив до василіанського монастиря у Крехові. 16 травня 1907-го склав перші обітниці, а 21 вересня 1910 року — вічні. Священиче рукоположення отримав 14 лютого 1915-го у м. Загребі (Хорватія) з рук Кир Діонісія Няраді. 1932 року його призначили ігуменом монастиря оо. Василіан і парохом церкви Святої Тройці в м. Дрогобичі. Якийсь час перебував у Жовківському монастирі. Там о. Север’ян займався душпастирською діяльністю. Працюючи як катехит, редагував дитячий часопис «Наш приятель», був провідником Товариства апостольської молитви та Марійського товариства для молоді, а також — настоятелем сиротинцю. Крім того, о. Север’ян давав повчальні науки монахам та провадив реколекції для вірних. Відвідував монастир у Крехові та повернувся до Дрогобича, де продовжував працювати ігуменом монастиря оо. василіан та парохом церкви Святої Трійці. Відтак цікавився спортивним життям Дрогобиччини, а також був енергійним громадським діячем і членом міської ради та долучився до культурно-освітнього життя міста.
З приходом радянських окупантів до Дрогобича енкаведисти заборонили дрогобицьким василіанам виходити за межі монастирської оселі, мотивуючи це вимогами військового часу. Вірні радили їм якнайшвидше втікати та перечекати гарячий час, але ієромонахи не хотіли навіть слухати. 26 червня 1941-го НКВС забрало їх до Дрогобицької в’язниці і більше живими їх ніхто не бачив. Через два-три дні прийшли німецькі війська і дозволили людям шукати своїх рідних на території катівні. Те, що відкрилося людським очам, було справжнім жахом. Йосиф Ластов’як, свідок подій того часу, ділиться спогадами: «В кінці червня 1941 року фронт наблизився до Дрогобича. Більшовицька влада намагалась замести свої сліди. Я бачив позаду тюрми велику яму, яка була замаскована, присипана піском і утрамбована катком. Коли більшовики відступили, прийшли німці, і люди кинулися до тюрем, щоб віднайти своїх рідних. Німці впускали по кілька осіб на територію в’язниці — впізнавати замордованих рідних, а більшість людей стояла під брамою. Я, бувши хлопчиною, біля брами нічого не бачив, тому відійшов набік і виліз на дерево. Був страшний сморід.
Я бачив, як німці послали людей розгортати яму, яка була присипана піском. Яма була свіжа, бо люди її розгортали руками і витягували тіла замордованих людей. Біля ями був навіс, а під ним я побачив мертве тіло о. Север’яна Бараника ЧСВВ, що було дуже пошкоджене внаслідок тортур у в’язниці: тіло неприродно напухле, чорне, страшне лице, а батько пізніше розповів, що на грудях був також вирізаний хрест. Тіло о. Бараника бачив на відстані 10-15 м».
Через кілька років після закінчення війни місцевий прокурор, оповідаючи Софії Морській про те, що діялося тоді в тюрмі та, зокрема, про отців-василіан, твердив: «Одного з них зварили в котлі і дали їсти в’язням, інших закопували по шию в землю та ходили по їхніх головах».
12 грудня 2016 року в Угнові вшановували 100-літній ювілей від дня першої Літургії блаженного свщеномученика Север’яна Бараника, ЧСВВ. Організацією цього релігійного заходу зайнявся о Богдан Гринда, парох храму Різдва Пресвятої Богородиці. Він організував Божественну Літургію, в якій взяли участь близько 20 священиків, а також учні міської школи, інші парафіяни та жителі сусідніх сіл. Зі словами проповіді звернувся до вірних о. Макарій Ленів, котрий зазначив, що святкування 400-ліття реформи Василіанського Чину — це нагода для призадуми над життям його жертвенних ченців, серед яких почесне місце займає о. Север’ян, котрий дав приклад наслідування Христа у посвяті пасторальному служінню ввіреним йому парафіянам аж до смерті. Після Літургії про духовну єдність між блаженним о. Север’яном, 100 років тому новоієреєм, і родиною, спільність, яка виявилась у його вірності обов’язкові подяки за дар життя у священстві, який о. Север’ян виконав, відслуживши 12 грудня 1916-го, незважаючи на воєнні труднощі й перепони, першу Літургію у рідному Угневі, розповів о. Єронім Грім, ЧСВВ.
Шкільна молодь вшанувала у храмі священномученика Север’яна піснями та віршами. На святочній академії Наталія Гаврилів, автор книги про блаженного свщмч. Север’яна, розповіла про копітку роботу по збору матеріалів і приготування до публікації книги житія Новомученика, про якого у час проголошення його блаженним 27 червня 2001-го не було навіть відомо через брак доступних документів, що він походить із Угнева.
Видатний василіанин о. Юліан Катрій писав: «Наша Українська греко-католицька церква (УГКЦ) — це національна Церква». Ось і чому чинилися віками такі нападки і завдавалися такі страшні удари по УГКЦ, а з нею — і на ЧСВВ, адже вони віддзеркалюють національний характер в наших святинях. 2001 року під час відвідин України Святійший Отець Іван Павло II проголосив блаженними Католицької церкви 30 мучеників та ісповідників віри УГКЦ. Чин Святого Василія Великого прославився п’ятьма блаженними новомучениками, Блаженними священномучениками — Йосафата Коциловського та Павла Гойдича, а блаженними преподобномучениками — Север’яна Бараника, Йоакима Сеньківського та Віталія Байрака.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...