Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 24, 2017

«Серце болить за рідну Церкву»

Автор:

|

Квітень 05, 2012

|

Рубрика:

«Серце болить  за рідну Церкву»

Мені, православній, дуже прикро писати такого листа, однак мовчати не можу, бо, як українку, мене болить серце за рідну Церкву. Московській патріархат насилає нам своїх вихованців, а вони викидають усе, що українське, із церков. Розповідали знайомі, що в церкві у Вінніпезі наказано викинути вишивки, бо «це — націоналістичне».

Хотілося би запитати в тих попів: чи вони розмовляли з Богом і це Він їм сказав, що не любить української вишивки? Бо коли не розмовляли, то, отже, це їм особисто така ненависна є українська вишивка, і ми знаємо чому. В «український націоналізм» вбирали всіх наших патріотів.

А щодо терміна «націоналістичний», то це слово походить з грецької мови й означає «народний», тому нічого поганого немає в тому, що церкву вбрали по-народному. Ісус любив не багатіїв, а простий народ, тож, на мою скромну думку, і наша вишивка як народний твір Йому до вподоби.

Зрештою, Ісус Христос є дуже гарним прикладом патріота свого народу, про що багато пишеться в Біблії. Ми пам’ятаємо науку митрополита Іларіона (І. Огієнка), який дуже добре знав Біблію: «Служити Богові — то служити своєму народу». Він усе своє життя сповідував цю правду, і жаль, що немає його послідовників зараз.

Мені прикро, коли священикам Московського патріархату вільно вести служби Божі в наших церквах у Канаді, а священикам Київського патріархату забороняється, бо вони — «не канонічні».

Я питаю всечесніших Отців і Владик: скажіть, де, на котрому Соборі було ПРАВНО передано Київську митрополію під юрисдикцію Московському патріархату? Бо я про таке не чула.

Натомість у відомих документах чорним по білому написано, як Москва всіма силами, підкупами намагалася привласнити нашу Церкву. Знаємо, що 1686 року Царгородський патріарх Діонізій за «три сорока соболєй и двести червонцев» зрікся Київської митрополії на користь Москви. От, бачите, яку ціну маємо в Москві, а ще слід було б додати, скільки заплатила Москва за нас ще й хану, щоби той наказав Діонізію вволити їхню забаганку!

Та недовго тішився Московський патріархат своєю здобиччю, бо рівно через рік, 1687-го, Собор засуджує цей вчинок як протиправний, так званий акт симонії, а Діонізія позбавляє патріаршої гідности, тож усе вертає до попереднього.

Та перейдімо до ближчих нам часів. У Томосі з 1924 року, коли надавалась автокефалія Православній церкві в Польщі, читаємо таке: «Відірвання від нашого Престолу Київської митрополії відбулося не за приписом канонічних правил».

Тому питаю в усіх: чи був після того виданий якийсь документ, який засвідчує канонічно-правну передачу Константинополем Київської митрополії Московському патріархату? Бо коли не було, то у світлі наведених документів голим оком видно, що Москва привласнила собі нашу Церкву, як поляки кажуть, «правом кадука» — правом сильнішого, але в жодному разі не канонічно.

А якщо не канонічно було привласнено Київській патріархат, то чому, коли наша Церква оголосила вихід із патріархату Московського, її почали всі називати неканонічною? Відколи право кадука стало важливішим від Томосів?! Мало того, увесь православний світ дотримується зараз Томосу з 1589 року, що окреслює території й згідно з яким Україна ніколи не входила до складу Московського патріархату.

Скажімо врешті-решт виразно, що вихід Київської церкви з Московського патріархату був виходом із неволі. Чому це має бути поганим учинком? Чи вихід Мойсея з Єгипту також засудите? Ні, бо він «вивів народ Ізраїлю з неволі». Тоді чому хтось тут, у Канаді, засуджує Блаженнійшого Філарета за виведення українського народу з московської неволі? Мені це ніяк не зрозуміло.

Пишу про це, бо у квітні ц. р. до Канади має приїхати патріарх Філарет із візитом і хотілося би побачити його в наших церквах: як служить біля престолу, а не на загумінках десь, бо то буде страшний сором нам усім.

В Україні священиків і владик Київського патріархату б’ють до крові батюшки з Московського патріархату, називають їх «сектою», забирають силою збудовані ними церкви, яких і так у них мало. Тим часом самі загарбують усе, що на очі потрапить, особливо наші святі місця, а найгірше — знищують їх спеціально. Ось на місці Десятинної церкви будують щось без дозволу й хочуть усе залити бетоном, а на протест, що це, мовляв, — архео­логічна пам’ятка, піп без сорому, із цинічною усмішкою відказує: «Та яка там пам’ятка! Це — купка каміння». У Київській лаврі, яка є в списку ЮНЕСКО, попи розвалили старовинну браму, котрої не знищили ні турки, ні татари. Вчинив це Московський патріархат у мирний час у «вільній-підневільній» Україні. А чому розвалили? Важко повірити нормальній, культурній людині, бо не поміщалися вантажівки, що завозили будівельні матеріали на будову імпозантної резиденції для патріарха Кирила, яку споруджують на території заповідника, де будувати заборонено. Скажіть, Всечесніші, чи Вас серце не болить за наші духовні скарби? Бо нас, мирян, — дуже болить! Ми знаємо, що в Біблії написано: «Ото заповідь моя: щоб любили один одного, як я полюбив вас. Більшої від цієї любови ніхто не має, як щоб хто душу свою положив за друзів своїх» (Св. Івана, 15:12—13). Чи священики й вірні Київського патріархату — не друзі нам, не наші кровні брати?

І ще: «Бо я був чуженицею, а ви не прийняли мене, був у темниці і не прийшли до мене»

(Св. Матвія, 25:43). Чому ж не хочете написати листа в Україну, щоби висловити свій спротив? Аби підтримати тих, хто мучиться під чоботом Москви, кому не дають вільно жити на своїй землі. Ваші попередники, коли Польща валила на Холмщині церкви, протестували й затримали свавілля, а ви?

Тим часом патріарх Кирило скликав до Москви всіх митрополитів із Європи й назвав це «малим собором», а за рік має відбутися «великий собор» і так правом кадука Москва перебере всю владу від Константинополя й буде «Рускій мір».

Тому так пильно треба їй перебрати у свої володіння ще й Українську церкву в Канаді й Америці, щоб і їх перетворити на наймичок. Тоді вже без перешкод зможуть фальшувати нашу історію, обзивати «неканонічними», а самі показуватимуться біленькими та пухнастими.

Так от, з усього видно, що коли ми, миряни, не будемо пильні або, не дай Боже, поставимося до дій Москви байдуже, не протестуючи, то незабаром наша Церква перетвориться невідомо на що. І кому це буде «удобно»? Богу? Сумніваюсь. Тому зі сумом і болем серця питаю: камо грядеши, наша Церкво?

Із повагою А. Галагіда

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...