Новини для українців всього свту

Friday, Jun. 5, 2020

Що робити зі старими храмами в Україні?

Автор:

|

Травень 16, 2020

|

Рубрика:

Що робити зі старими храмами в Україні?
Понімецька каплиця у с. Серники

Коли я вперше побачив костел у Черниці в Миколаївському районі Львівської області, тут було багато зруйновано. Найбільш збережена була вівтарна частина — найсвятіша. Восени 2018-го то було таке дуже щемливе враження: навколо тебе руїни, все впало, що могло впасти, але є оця вівтарна частина. І таке враження, що її Боже провидіння якось зберігало до останнього — як натяк, щоб ми також берегли найцінніше. Але не вберегли.

Як у Польщі
Наприкінці 1940-х — на початку 1950-х рр. на Лемківщині, Любачівщині, Надсянні знищили десятки і сотні українських церков. Це була якась дика аґресія польських шовіністів-комуністів! 1949-го знищили церкву Пресвятої Трійці в с. Новий М’якиш, звідки виселили всіх українців. Збудовану 1809 року дерев’яну церковцю зруйнували цинічно та зухвало. У той реґіон мала їхати державна комісія, щоб проаналізувати всі місцеві церкви, чи вони достатньо старі, чи мають історичну і мистецьку вартість, щоби визнати деякі пам’ятками. Але напередодні ввечері місцеві комсомольці зачепили цю церкву за підвалини, її трактором, і вона перекосилася. І коли наступного дня приїхала комісія, подивилися, що церква стара, цінна, але вже перекошена й аварійна. Тому статусу пам’ятки не дали й її розібрали, збудували з неї корівники, а рештки спалили.
Крім історичних обставин, є ще одна велика різниця і причина, чому до римо-католицьких храмів на території України ми не маємо права ставитися байдуже. Церкви на теперішній території Польщі будували українці. А костели в Україні будували з українських матеріалів, руками місцевих українських майстрів! То чому нищити працю рук своїх дідусів і прадідів?
Інша річ — сучасна Польща. На жаль, там руйнують, збещещують українські могили. Але не пригадую за останні десятиліття фактів свідомого руйнування церков. Так, багато наших церков стоять там покинуті, поруйновані, зарослі корчами, але щоб їх розбирали на цеглу, — ні. Натомість є з десяток відреставрованих і мурованих, і дерев’яних церков. Їх перетворили на костели, на реґіональні музеї чи культурні центри. Наприклад, в Чесанові велика мурована церква стояла руїною до 2015 року. Залучили кошти Європейського Союзу, додали своїх грошей, і зробили великий культурний центр. У тій церкві є розписи відомого українського маляра Григорія Кузневича, є синьо-жовті стрічки, тризуби, українські написи. Поляки не просто відреставрували і зберегли все цінне, вони відреставрували все, що там є.

Як в Україні
На Львівщині вже є приклади, коли невеличкі костелики стають музеєм села, екуменічним храмом, який використовують по кілька разів на рік, але пильнують за ним. У с. Тучне на Перемишлянщині є велика мурована церква на горі. А костел — унизу. Місцевий парох о. Ярослав, вирішив: більшість парафіян старенькі, тому їм іти на гору важко. Вранці він править Літургію в церкві, а по обіді — в костелі. А там навіть лавки збереглися, люди собі можуть зручно ту Літургію послухати. І він розуміє, що заради них варто було цей костел зберегти.
У с. Серники, також на Перемишлянщині, є невеличка каплиця, яка залишилася від німецької колонії. Вони хочуть, аби там був музей села і молодіжний центр, вже провели перші толоки, досліджують історію, збирають артефакти та кошти. Там буде згадка про німців, так має бути. Хоч їх уже в селі вже не залишилося.
Гарним прикладом є костел у Борщовичах на Пустомитівщині, де цього року завершили реставраційні роботи. Маючи гарну доглянуту дерев’яну церкву, будівлю костелу пристосували під катехитичний і культурний центр. З ініціативи місцевого пароха о. Івана Духнича та його дружини Олі, громада спільними зусиллями зберегла пам’ятку, визнала її своєю спадщиною, знайшла ресурси й ефективно використовує.
Функцій, які міг виконувати костел у Черниці, багато. Тепер, після зруйнування, у селі кажуть: «Треба поставити там каплицю!» Але будь-який архітектор скаже, що можна було так здійснити реконструкцію, щоб автентичну субстанцію інтегрувати в сучасний об’єкт. Ми могли зберегти вівтарну частину, додати до неї якусь меншу, і це могло бути далі каплицею, нагадуванням про багатокультурну історію Черниці, музеєм села. Щоб знайти оптимальну функцію, ресурси та можливості, треба було десять чи навіть більше разів зустрічатися, радитися, шукати позитивні приклади.

Іван Щурко, «Діло»

About Author

Meest-Online