Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 29, 2020

Роздуми з нагоди 1025-ліття Хрещення України-Руси

Автор:

|

Червень 13, 2013

|

Рубрика:

Роздуми з нагоди 1025-ліття Хрещення України-Руси

Настав чудовий рік! Рік хрещення Київської Руси-України! Велике духовне свято українського народу! Та наші «добрі сусіди» не дають нам його спокійно, із Богом в серці пересвяткувати. Ось голова Московської православної церкви патріарх Кирило вже оголосив свій план: на свято княгині Ольги відбудеться помпезне святкування у Москві, на нього буде запрошено не лише голів православних церков світу, але й глав держав. Потім уже будуть відзначення в Києві та Мінську, бо «ми – усі брати».

Мене це дуже обурило, бо це – образа для нас усіх. Із цілою повагою до патріарха Кирила, але його слова справляють враження, що він, окрім історії КПРС, іншої не читав — ні світської, ні церковної. Тим часом, російський історик Є. Ільїна пише: «Яка Росія у XII ст.? Навіщо ж привласнювати чуже? Олег, Ігор, Ольга, Володимир, Ярослав Мудрий, Мономах, «Повість минулих лет», Нестор, Київська Русь, Київ — усе це належить Україні. Ми, росіяни приєднали Україну й ось уже четверте століття тримаємося за неї, випомповуючи з неї всі національні цінності українського народу; розграбували українську історію, витоптали її, перетворили на пустелю. Протягом століть ми грабували українську культуру».
Слова – гострі, але які ж правдиві! Інакше того, що витворяла з нами Росія й витворяє дотепер, як грабунком, не назвеш. Шановні друзі, а покажіть мені ще хоч одну державу на світі, яка би так не дбала й не знала нічого про свою історію, як Росія? Чому так, дізнаємося від іншого історика – О. Толстого, який пише: «Є дві Русі. Перша — київська — має коріння у світовій і, щонайменше, у європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів її весь західний світ. А є ще друга Русь — московська. Це — Русь тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Московська Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію й дику запеклість».
Що ж, таким не похвалишся перед світом, мабуть, тому Кирило хоче святкувати наше хрещення, а не 400-ліття царського роду Романових. Але, може, і справді в часи хрещення ми хоч трохи були разом? Ось що на цю тему пише історик Полєвой: «Де була Земля Руська (Русь)? Кого мав на думці літописець, коли писав про руську землю, до якої підступили монголи? Землю від Дону до Баренцового моря? Ні, руська земля в ті часи — це лише та земля, що довкола Києва, Чернігова та Волині. Ім’я Русь було лише для київської області».
Натомість, історик А. Покровський стверджує, що в російській історії спеціально наголошується на роздробленні руської землі на удільні князівства в період XII-XV ст.ст. Робиться це для того, щоби показати: ось Русь розсипалась, а ми, бач, її потім зібрали. «Однак термін «руська земля», знаний літописцям і поетам тих часів, стосувався Києва, — наголошує п. Покровський. — Із Новгорода й Володимира їздили «на Русь», однак Новгород і Володимир ніколи Руссю не були».
Тому виходить, що коли роздроблюватись не було чому, то й об’єднувати не було що. «Від Петра І російська історія намагалася й дотепер намагається надати тому періоду історії сфальшоване обличчя», — констатує А. Покровський.
І ще одна цікава деталь. Не так давно російські вчені, які досліджували генофонд Росії, без сумніву ствердили, що росіяни не мають нічого спільного зі слов’янами, вони є близькі до фінів. Наразі ця новина не дуже розголошується, бо Росія не знає, що із цим робити. А ще я знайшла в Інтернеті російській етнографічний фільм, де записано мову, як казали, російської «ґлубінкі», строї та пісні. Повірте, але я з їхнього співу та мови не зрозуміла ні слова! Ведучий пояснював, що це – мова з тайги, і вона є угро-фінською, як і їхнє дуже гарне вбрання. А сучасна російська мова постала за допомогою Церкви та є близькою до сербської й болгарської.
Тоді скажіть, роковини чого планує так помпезно святкувати патріарх Кирило в Москві? Гадаю, увесь світ знає, що Володимир Великий охрестив Київську Русь, а не Московську. Московія взагалі прийняла хрещення аж на понад сто літ пізніше!
1025-ліття хрещення Русі — це наше свято, свято українського народу, а не пришиваних «братів», які прагнуть на нього залапатися. Ми повинні всі, не лише організації та церкви, писати протести й до Москви, і до Константинополя, і де лише тільки можна, бо «українська влада» вже на все погодилася! Протестуймо, що відзначення цього свята на найвищому рівні має відбуватись у Києві, а не в Москві, оскільки вона до цього свята не має жодного стосунку.
Ми мусимо виборювати свою гідність, аби мати самоповагу до себе, – кожен із нас! Усе, що добре й гарне, мудре, у нас крадуть сусіди, а натомість навішують нам ярлики фашистів, бандитів, різунів. Ох, яку правду писав К. Делямар: «У Європі існує народ, забутий істориками, — народ русинів. Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі та ще більш відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської та польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Світова історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми зараз називаємо рутенами, звався руським, а земля його звалася Руссю; а той народ, який ми тепер звемо руським, звався московитами, а їхня земля — Московією. Ще наприкінці минулого століття всі у Франції та в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії».
А зараз? Ким ми є тепер? Чим є наша земля? Невже й справді, як сміються росіяни, це — «окраїна Расєї», або як глузують поляки, «у краю» Речі Посполитої?
Того року, як ніколи, маємо нагоду показати світові, що ми не є нічиїми «окраїнами», а є повноцінним європейськім народом із високою, старовинною культурою. Ми повинні наголошувати, що першою королевою Франції, яка вміла читати й писати, була наша Анна — донька Ярослава Мудрого. Тим часом, то не Україна, а Росія щороку проводить заходи біля пам’ятника Анні, примовляючи, що вона — російська. Тож не дивно, що французи, які не чули й не знають про Московію, вірять у цей міф.
На превеликий жаль, ми не вміємо доносити до світу свою культуру, роки неволі виполоскали з нас самоповагу та гордість від того, що ми — українці. Хоч ми вже 20 літ — на волі, та все одно не вміємо розповісти світу свою справжню історію, не маємо відваги (і бажання) відстоювати її. Тому й в Україні зараз вільно діють відкрито фашистські російські організації на кшталт «Родіни», ніхто не карає за відкрито антиукраїнські виступи (Затулін), за викидання з підручників Хмельницького, Мазепи, Голодомору тощо.
Дорогі брати і сестри, ми всі — діти одного великого й славного народу. Станьмо нарешті цього року пліч-о-пліч і гордо рідною мовою заявімо світові: 1025-ліття Хрещення Русі — це тільки наше свято, свято України! Не дозвольмо це наше свято спаплюжити голові Російської православної церкви Кирилу. Борімося за самоповагу, на нас дивляться наші діти – й або будуть нас шанувати, або ні. Пам’ятаймо слова П. Орлика: «Хоч би які великі були московські насильства, вони не дають москалям жодного законного права на Україну». Боронити Україну — це обов’язок кожного з нас. Бо, як писав письменник Микола Петренко:
Як судитимуть нас —
То, напевно, суворо й застрого…

А. Назарович

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply