Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 18, 2017

Релігійна тематика в творах Івана Франка

Автор:

|

Грудень 31, 2015

|

Рубрика:

Релігійна тематика в творах Івана Франка
Пам'ятник на могилі Івана Франка у Львові

Пам’ятник на могилі Івана Франка у Львові

В історії світової цивілізації та духовних пошуках Святого письма головну роль займає християнська релігія, дороговказом якої є Біблія. Біблійні тексти постійно перебувають у полі зору серйозних теологічних, літературознавчих, філософських, мистецтвознавчих, історичних дослідників. Біблія зараз видана вже більш ніж 1850 мовами і неустанно з’являються нові переклади. Перекладами Біблії в Україні займалися Пантелеймон Куліш, Нечуй-Левицький, Василь Барка й інші. Пилип Морачевський перекладав Євангеліє та діяння апостолів, а також Апокаліпсис, Псалтир, уклав курс священної історії для училищ і народних шкіл. Українські передові мислителі шукали духовну підтримки в біблійних сюжетах, які давали віру в Божу перемогу над силами зла.
Надзвичайно важливу роль відіграла Біблія у становленні української літератури. Давньоукраїнські письменники запозичували зі святого письма теми, ідеї, сюжети, образи, жанри і на тому тлі писали свої твори.
Та не всі релігійно-легендарні апокрифи визнавалися Церквою канонічними й деякі заборонялися для популяризації. При тому існували зразки канонічного та оригінального тлумачення Біблії (порівняймо твори І. Ґалятовського та Г. Сковороди або мандрівних дяків).
У XIX ст. Іван Франко своєю титанічною працею, обдарований мудрістю зумів впровадити релігійні акценти в літературне життя. Крім Каменяра, цією темою в літературі займалися Г. Квітка-Основяненко, Т. Шевченко, Леся Українка й інші. Однак саме Франко своїм творчим феноменом та своєрідним гігантом духа міг зазирнути в надра тих первісних релігійних цінностей, видобути звідти духовне ядро та перетворити його в літературні твори.
Письменник писав свої твори як для покоління людей, серед котрих жив, так і для наступних поколінь. Про це варто згадати з огляду на те, що наближається його подвійний ювілей — 160-річчя від дня народження та 100-річчя від дня смерті.
З ранніх років своєї творчості Іван Якович вів непримиренний бій зі злом. Своїми творами він намагався перевиховати суспільство як у релігійному, так і національному розумінні. Ось його заповіт: «Народе мій, замучений, розбитий, Як паралітик той на роздорожжю, Людським презирством, ніби струпом вкритий, Твоїм будучим душу я тривожу. Від сорому, який нащадків пізніх Палитиме, заснути я не можу» («Мойсей»). У передмові до цієї поеми Франко стверджував, що канва твору запозичена з Біблії. Геній письменника, вдивляючись у рядки Святого Письма, прочитав те, що для інших було закрите і до кінця не зрозуміле.
У своєму творі письменник поспішає відгорнути цю таїну народові, щоб вивести його з неволі. Пробудити до прогресивного мислення та пізнання істини. Іван Якович геніально переосмислив образ «огняного куща», намагання стати народним провідником-пророком, запалити вогники в серцях людей, треба загорітися самому, пройнятися життєвим вогнем, вічним і нетлінним, та врешті-решт згоріти на вівтарі любові до рідного народу. Ніхто так, як Франко, проти рабства темряви не виступав. За його наукою, визволення повстає через самоусвідомлення, яке призведе до «обітованої землі». За версією Каменяра, «обітований рай» залежить від нашої свідомості та посвяти, вміння мудро передбачити майбутнє та належно оцінити минуле.
Відомо, що релігійна тематика домінує в таких творах Франка, як «Легенда про вічне життя», «Строфи», «Притча про сіяння слова Божого». За Євангельською канвою автор виводить психологічні типи своєї доби: митникам, фарисеям, духовним мерцям протиставлені «Христові спадкоємці в царстві духа», чиє серце, будучи тим добрим ґрунтом, на який падає Слово Боже, дає щедрий врожай мудрості, добра та самозречення. Подальшого розвитку мотиви християнських заповідей набувають у збірці «Мій Ізмарагд». Мораль християнського праведника не суперечить тут моралі активного борця за соціальні зміни, адже ідеалом кожного персонажу є дієва любов до ближнього. Змістове наповнення цих збірок дає всі підстави для переосмислення однозначно прямолінійного образу «вічного революціонера», досі панівного у франкознавстві. Під час детального вивчення питання у нас з’явилося припущення, що образ революціонера, борця за народне щастя, списаний Франком із образу Ісуса Христа: той же альтруїзм, такий же тягар обов’язку і той же терновий вінець як нагорода. Таким чином, біблійні міфологізми, легенди, до яких звертався письменник, не були випадковими, або просто використані, як це стверджували критики, щоб викрити нищівну політику Церкви.
Ні, їхня мета була дещо іншою і значно вищою. Іван Якович, гармонійно поєднуючи міфи, апокрифи, біблійні легенди з власним світобаченням, творчою уявою, неперевершеною поетичною майстерністю, створює оригінальні твори, далеко відмінні від джерел, із яких вони брали витоки.
Трансформуючись у призмі Франкового світобачення, твори набувають тих особливих рис, які й відрізняють їх від оригінальний біблійних текстів, але за своїми сюжетами і формою вони наповнені братолюб’ям. Для прикладу, постаті Мойсея та Каїна стають схожими на розіп’ятого Ісуса Христа. Головне значення Біблії Каменяр бачить у проповідуванні «Люби ближнього, як самого себе».
Релігійну тематику автор доволі старанно опрацював у науковий спосіб і виклав у повісті «Варлаам і Йоасаф». Ця знаменита праця займає передову позицію в цілому слов’янському літературознавстві. Франко також феноменально опрацював діяльність Кирила і Мефодія, котрі 860 року поїхали з апостольською місією до хазарів. Якийсь час брати перебували і в Україні, поширюючи християнську віру.
Так само дуже цінні і цікаві праці Івана Яковича, пов’язані з апокрифами. Він уважно досліджував перекази й оповідання на біблійну тематику. В Україні тоді був поширений апокриф «Мандрівна Богородиця по муках». Серед інших дуже популярними була «Троянська війна», «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона. Не менш цікавими були «Поучення дітям» Володимира Мономаха, «Страдальний Христос» (1630), «Роздумування про муки Христа» (1631), «Олексій чоловік Божий», «Слово про збурення пекла», «Тренос» М. Смотрицького, вертепні інтермедії тощо. Ці твори стали об’єктом зацікавлень Каменяра, він зумів знайти там Бога в найдрібніших деталях. Це відчувається у поемі «Іван Вишинський». Своїм високопоетичним стилем автор зобразив боротьбу патріота й аскета і службу Богові з одного боку, та службу своєму народові — з іншого.
Досліджуючи творчість Франка ми знаходимо дуже багато глибоких релігійних мотивів, але не можемо оминути випадки, коли він критично висловлювався стосовно декотрих представників духовенства. Каменяр негативно оцінював тих священнослужителів, котрі виступили проти скасуванні панщини в Австро-Угорській імперії 1848-го та підтримували давні феодальні форми ведення свого господарства. З цього приводу Іван Якович писав: «Так, добродії! Панщина в своїй старій, традиційній формі і досі ще удержується декуди у наших селах, і піддержують її якраз наші попи!»
Критикував Франко і тих душпастерів, котрі жадали оплати за церковні послуги. «Кожний, хто тільки хоч би один рік жив в галицькому селі, цей знає скільки коштує хрещення, шлюб і похорон, а в тому освячення великодних пасок та інших релігійних услуг. За виконання церковних обрядів священики брали не тільки грішми, але і натурою, і не якими-небудь яйцями, птицею, маслом, а деколи сягали за більш солідну селянську власність», — писав він.
За таку чесну та відкриту критику на Франка посипалася потужна критика певної групи духовенства. А большевицькі ідеологи, своєю чергою, використали цю критику проти письменника і зробили з нього антирелігійного діяча з матеріалістичними поглядами. Євген Кирилюк навіть назвав Франка марксистом.
Однак Каменяр високо цінував діяльність духовенства в різних суспільних сферах. Ось що він писав із цього приводу: «Складаю подяку духовенству за ту велику працю, що воно провадило серед народу, в періоди соціальних потрясінь, національних і соціальних, а особливо під час голоду». «Наші священики, — писав далі Франко, — обох український обрядів чим могли тим допомагали голодуючому українському народові і протиставлялися національній дискримінації».
Іван Франко був для Західної України і університетом, і енциклопедією, і академією наук, і народним ніким не затвердженим міністерством культури й освіти. У нього була бібліотека у Львові, в якій було більше 10 тис. томів. За свої політичні погляди та відвертість письменник платив власною свободою. Був ув’язнений, свої твори підписував псевдонімами. Як добрий знавець Святого Письма, надавав великого значення релігійному вихованню і дуже часто користувався біблійними цитатами для підтвердження свої правоти. Підкреслюючи, що без Бога не може повноцінно існувати людина і що Господь — остання надія в житті кожної людини, він писав: «Бажати будеш правди дуже, Та з помилки у помилку блукать. Ніхто тебе не витягне з калюжі, Хіба лиш Божа благодать».
Й як тут можна не порівняти почуття великого мислителя українця з тим, що сказав Господь: «Немає більшої любові, аніж душу свою віддати за друзів». Цю душу за свій народ Іван Франко віддавав у кожну мить. Він твердив, що людина має певні обов’язки перед Богом, перед своєю нацією і перед самим собою.
Найглибше западають у душу слова самого Каменяра: «Хоч і пізнав би я всі мови, І віру міг могутню мати, А в серці б я любов не мав — Нічим би був, нічого б не здолав». Поет ці слова переповів за змістом Першого послання до коринтян апостола Павла і вони якнайкраще віддзеркалюють постать нашого ювілянта.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...