Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 17, 2017

Приїхав із Параґваю, щоб стати священиком

Автор:

|

Червень 02, 2016

|

Рубрика:

Приїхав із Параґваю, щоб стати священиком

Ігор Веретка-Казмірчук

Народжений у Параґваї в сім’ї українських еміґрантів Ігор Веретка-Казмірчук повернувся на землю пращурів, аби стати священиком. Нещодавно він отримав парафію у Верхівці Луцького району Волинської області.
«Попри те, що жив на іншому континенті, завжди почувався українцем», — каже о. Ігор. В Україну переїхав кілька років тому. У Луцьку знайшов своє покликання та сім’ю: здобув духовний сан у Волинській православній богословській академії, став священиком у Свято-Троїцькому соборі, із дружиною Іриною виховує трирічного сина Лук’яна.
Тепер щонеділі 24-річний священик відправляє службу у невеличкій новозбудованій капличці та мріє відкрити в селі недільну та початкову школи. Коли Ігорю було 11 років, його мама захворіла на рак. Тоді хлопчик пообіцяв перед іконою: якщо ненька одужає, він присвятить своє життя Богу. Страшний діагноз підтвердили у двох клініках, а за якийсь час спростували за кордоном. Підліток сприйняв це як знак.
«А де ліпше досліджувати православну церкву, як не в Україні? — питає панотець. — Я хотів пізнати країну предків — її мову, культуру, релігію — не з книжок і чужих уст, а побачивши все на власні очі. У діаспорі хоч і збереглося чимало, але й втратилося не менше».
Під час Другої світової війни Ігореві прадіди й прабабусі рушили за океан. «Один із моїх дідусів навіть народився на кораблі, бо ж дорога — далека: по три, а то й чотири місяці доводилося добиратись». Осіли в параґвайському Фрамі — міґраційному місті, на центральній площі якого майорять стяги 13 держав.
«Родичі по маминій лінії були з Почаєва, по татовій — із Івано-Франківська. Це дуже-дуже Україна», — каже молодий священик. І наступні покоління його сім’ї одружувалися лише з представниками своєї національності. Тому Ігор не без гордості називає себе «чистокровним українцем». «У нас добре збереглася культура та звичаї: ходять до церкви, танцюють народні танці, варять борщ із буряка, вареники, капусняк, випікають домашній хліб, смажать шкварки. Наш дід тримає ферму на 20 га, має корів, у яких українські клички».
Утім, Ігор відчував, що це — не вся Україна. Справжню її мав побачити на власні очі. На Волині парубок вивчив мову, бо в Парагваї знав найелементарніше. Через півроку став думати українською. Його лексичний запас поповнився новими словами: наприклад, «п’янка». «У Парагваї все через церкву робиться. На кожне свято люди обов’язково йдуть до храму, а вже після цього — застілля. В Україні — більше алкоголю, більше цигарок», — розповідає панотець.
Ще він гадав, що всі українці вміють танцювати гопак. На своєму весіллі дуже здивувався, коли виявився єдиним, кому це до снаги. Гості також були вражені. «На нашому невеличкому святі люди були в шоці, коли я з дружиною виконав гопака. Адже думав, що тут усі це роблять, як у нас. Зате в Україні молодь знає багато народних пісень — їхні ровесники з діаспори цим уже не похваляться», — згадує молодий священик.

Марічка Паплаускайте, Vidia

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...